Окупанти тримали у тісних підвалах, били, принижували, катували. Історії українців, насильно вивезених до Росії

Автор: Галина Ворона
10:56 29.04.2022

За даними генпрокуратури України, за час війни тисячі мирних українців було захоплено в полон російськими військами та насильно вивезено на територію Росії. Повернутися додому поки що вдалося лише одиницям у рамках обміну полоненими. Всі вони розповідають, що зазнавали нелюдського поводження в російських в’язницях. Про долю багатьох досі нічого не відомо.

Окупанти тримали у тісних підвалах, били, принижували, катували. Історії українців, насильно вивезених до Росії
оренда квартири Київ

Про життя у полоні тих, кому все ж пощастило повернутись, пише “Бі-бі-сі”.

Володимир Хропун, волонтер “Червоного Хреста”, був схоплений російськими військовими та депортований на територію Росії.

 

З часу звільнення Володимира минуло три тижні, але його все ще помітно трясе від пережитої травми. 

Розповідає, що 18 березня за кермом шкільного автобуса їхав у село Козаровичі, щоб допомогти в евакуації мешканців, які опинилися в епіцентрі бойових дій. Село розташоване приблизно за 40 кілометрів на північний захід від Києва.

На одному з російських блокпостів він пояснив мету поїздки і попросив його пропустити, але натомість був затриманий.

Перші кілька днів його разом із іншими бранцями тримали у підвалі фабрики у селі по сусідству. 40 осіб (усі цивільні) були замкнені у приміщенні розміром 28 квадратних метрів.

Читайте також: Росіяни влаштували мовний геноцид українським дітям, яких силоміць вивезли з Донбасу

За словами Володимира, військові били їх прикладами, застосовували тазери (різновид електрошокера) та всіляко знущалися. Йому зав’язали очі та руки, і вимагали надати інформацію про українську армію.

Нас били прикладами, і руками, і ногами. Один солдат був дуже молодий, майже дитина. Він використав електрошок і бив струмом у шию, по обличчю та колінах людей. Він так розважався“, – згадує Володимир.

Майже тиждень бранців протримали в Україні, а згодом перевезли до Білорусі.

Вони думали, що ми нічого не бачимо, але я бачив, як ми проїжджали села, Іванків, Чорнобиль, а потім перетнули кордон“, – згадує Володимир.

Білорусі затриманим роздали посвідчення особи. Вони зазначено, що вони виготовлені на замовлення збройних сил Російської Федерації.

Читайте також: Дівчинку та хлопчика, яких окупанти примусово вивезли з Маріуполя, повернули родичам 

В посвідченні Володимира місцем його народження є Українська Радянська Соціалістична Республіка – так Україна називалася до здобуття незалежності після розпаду СРСР у 1991 році.

Ця деталь добре ілюструє амбіції Росії у регіоні.

Далі шлях бранців лежав із Білорусі до російської в’язниці.

Знущання продовжилися. Вони принижували нас, змушували ставати на коліна і приймати незручні пози. Якщо ми дивилися їм у вічі, нас били. Якщо ми робили щось повільно, нас били. З нами поводилися як з тваринами“, – продовжує розповідь Володимир.

Він нарахував ще 72 людини, які перебували в ув’язненні в безпосередній близькості від нього, але судячи з звуків, що лунали, бранців було набагато більше.

Ми намагалися підтримувати один одного. Іноді просто не вірилося, що все це відбувається насправді. Було відчуття, що з XXI століття ми потрапили до XVI-го“, – згадує чоловік.

Через два тижні після арешту, 7 квітня, Володимира разом із трьома жінками, які утримувалися в іншій в’язниці, літаком відправили до Криму, анексованого Росією у 2014 році.

Жінки розповіли йому, що їх також били. За словами Володимира, вони не розуміли, куди їх везуть, але чули як солдати неодноразово повторили слово “обмін”.

З Криму бранців дорогою привезли до мосту за 32 кілометри від Запоріжжя і наказали перейти ним на інший, підконтрольний Україні бік. Цей перехід відбувся 9 квітня.

Але перш ніж російська сторона відпустила громадянських українців, сторони обмінялися військовополоненими.

Володимир каже, що йому важко описати свої почуття від пережитого, але хоче, щоб увесь світ почув його історію.

Він хоче донести, що історії про насильницьке утримання українців у Росії – стовідсоткова правда.

У в’язниці він чув, що у сусідній камері були хлопці з Чорнобильської АЕС. Він не може сказати, хто саме, але зараз загальновідомо, що безвісти зникли 169 бійців Національної гвардії України, які охороняли об’єкт.

Після того, як станцію окупували російські військові, гвардійців кілька тижнів тримали у приміщенні на території АЕС, а далі про них нічого не відомо. Валерій Семенов, один з інженерів АЕС, каже, що йдучи з території Чорнобиля наприкінці березня, російські військові забрали гвардійців із собою.

У сусідньому селі мешкає сім’я одного з них. Видання не розкриває їхні імена з міркувань безпеки.

Дружина гвардійця розповіла, що чоловік зателефонував їй у день вторгнення російської армії та наказав їхати з села.

Вона забрала їхнього маленького сина та своїх батьків до Львова.

З 24 лютого по 9 березня чоловік відповідав на її дзвінки, говорив, що з ним та з його товаришами по службі все гаразд і просив не хвилюватися.

Потім на станції виникли проблеми з електроенергією, і мобільний чоловік більше не відповідав.

Потім їй вдалося ще кілька разів поговорити з ним стаціонарною лінією. Востаннє вона чула його голос 31 березня, того дня, коли всю охорону АЕС насильно відвезли у невідомому напрямку.

Він сказав, що фізично почувається нормально, але емоційно йому дуже важко. На його голос я зрозуміла, що він дуже стурбований“, – розповідає жінка

Син постійно питає про тата. Вона каже, що тато на роботі, але дитина налякана. Він боїться, що мама теж зникне, і ходить із нею всюди – на роботу, до магазину.

Глава МВС України підтвердив, що її чоловік насильно утримується в Росії, і все, чого вона хоче, – побачити його живим.

Вона розповідає, що вони одружені вже шість із половиною років, і він завжди і у всьому її підтримував. І свою роботу він також любив.

“Бі-бі-сі” поговорила з десятками сімей тих, кого взяли в заручники російська армія. Додому повернулися лише одиниці. Доля більшості, як і раніше, не відома.

Юлія Паєвська – парамедик. Працювала в Маріуполі, допомагала евакуювати поранених солдатів та мирних жителів, і 14 березня була захоплена російськими військовими.

Читайте також: Насильство і ґвалтування – зброя російських окупантів

За словами її чоловіка Вадима, він дізнався, де знаходиться його дружина, з пропагандистського сюжету на одному з російських каналів. У сюжеті прокремлівські журналісти розповідали, що українці їдуть до Росії з доброї волі.

Генеральний прокурор України Ірина Венедиктова називає це жахливою брехнею.

За її словами, встановлені особи щонайменше шість тисяч цивільних осіб, депортованих до Росії. У російських ЗМІ кажуть, що до країни приїхало близько мільйона українців.

Відомі випадки, коли дітей розлучали із батьками, каже Венедиктова. І практично всі, кому вдалося повернутися додому в рамках обміну полоненими, кажуть, що їх зазнавали знущань та побиття.

Війна в самому розпалі на півдні та сході України, і щодня надходять повідомлення про українців, насильно депортованих до Росії.

Читайте також: Історія героя. Був айтішником в американській компанії, а став захисником Чернігова

Нагадаємо, мати вбитого велосипедиста з Бучі розповіла жахливу історію смерті сина.

Великий Київ у Google News

підписатися