Царя замінили Кобзарем: пам’ятник Миколі І
Постать царя Миколи І є досить неоднозначною і здебільшого згадується у розрізі придушення повстання декабристів. Але влада Києва все ж вирішила встановити пам’ятник царю на знак вдячності за будівництво багатьох об’єктів, найграндіознішим з яких був Університет Святого Володимира (сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченко).
Цікаво, що перед зведенням монументу оголосили конкурс на якому переміг скульптор Матвій Чижов, але керманичі міста визнали його роботу непідходящою та ініціювали другий конкурс. Фахова комісія і вдруге обрала роботу скульптора Чижова.
Читайте також: Герой України Тетяна Маркус: зваблива, небезпечна й незламна
Саме так в Університетському сквері і з’явилася бронзова фігура Миколи І на вражаючому мармуровому постаменті, яку з чотирьох сторін оточували барельєфи із зображенням Університету Святого Володимира, Ланцюгового мосту, Першої гімназії та Кадетського корпусу.
21 серпня 1896 року пам’ятник урочисто відкрили, але тандем Червоного корпусу та бронзової скульптури царя проіснував недовго. Вже в 1920 році більшовики демонтували пам’ятник і відправили роботу скульптора Чижова на переплавку (таки не вписалася вона в ландшафт міста).
Залишився лише мармуровий постамент і довго ще точилися суперечки, щодо того, хто замінить царя на ньому. Першочергово хотіли встановити Леніна, втім вже в 30-х демонтували і постамент, а в 1939 році встановили пам’ятник українському письменнику і художнику Тарасу Шевченко, так як він певний час був працівником університету.
Читайте також: Історія Бессарабського ринку в ролях
Довше зводили, ніж шанували: пам’ятник Олександру ІІ
У 1911 році в Києві планувалося масштабне святкування 50-ти річчя з відміни кріпосного права. До урочистої дати керманичі міста вирішили готуватися заздалегідь і вже в 1903 році запланували спорудження пам’ятника Олександру ІІ. Фінансувався проєкт здебільшого коштом міського бюджету і викликам неабиякі суперечки, що точилися роками.
Довго не могли визначитися з тим, яким має бути монумент. Перший конкурс оголосили серед членів Академії мистецтв, вітчизняні скульптори повинні були запропонувати оригінальний проєкт, вартість якого не перевищувала б 150 тисяч.
Однак до справи так і не дійшло, бо керманичі міста вирішили не ризикувати і запросити Олександра Опекушина, мотивуючись тим, що скульптор вже створив пам’ятник Олександрові ІІ у Москві. Опекушин встиг зробити навіть модель і запропонував зменшити розміри та знизити вартість до 46 тисяч.
Читайте також: Місто-курорт до Революції: в яких парках кияни гуляли, милися та могли зустріти повій
Але київська влада знову змінила вектор своїх пошуків і те, що спочатку було плюсом Опекушина згодом стало його недоліком. Керманичі вирішили, що Київ достойний оригінального пам’ятника, який би не походив ні на той, що в Москві, ні на той, що в Одесі. Саме з цієї причини оголосили міжнародний конкурс, його переможцем став скульптор Етторе Ксіменеса. А відомий київський архітектор Іполит Миколаїв відповідав за облаштування фундаменту.
Читайте також: Кривавий вересень 41-го або 778 днів окупації Києва: в яких умовах виживали кияни?
Не обійшлося і без перевищення бюджету, в 1911 році виявилося, що не вистачає більше як 50 тисяч рублів і відомі меценати Києва спільно покрили нестачу, найбільшу суму — 25 тисяч пожертвував Олександр Терещенко.
12 вересня 1911 року у присутності царя Миколи ІІ та Петра Столипіна з написом «Царю-визволителю вдячний Південно-Західний край» було урочисто відкрито пам’ятник. Але шанували царя-визволителя в Києві недовго. Проблеми почалися вже за рік. У вересні 1912 року студент Університету Святого Володимира облив монумент чорною фарбою. А 8 квітня 1919 року фігуру Олександра ІІ скинули з п’єдесталу і замінили фанерним Червоноармійцем.
Читайте також: Варвара Ханенко: Українська вишивка у Лондоні і світові шедеври у Києві
У Києві прем’єра вбивали двічі: пам’ятник Петру Столипіну
Вже наступного дня після відкриття пам’ятника Олександру ІІ у оперному театрі терорист Дмитро Богров смертельно поранив Петра Столипіна. У влади Києва виникла нагальна потреба зводити новий пам’ятник політичному діячеві.
Цього разу автора шукали недовго і одразу ж звернулися до Етторе Ксіменеса, а архітектором став все той же Іполит Миколаїв. Цікаво, що скульптор бачив Столипіна лише раз і саме в момент замаху, можливо, цей факт так вразив італійця, що він вирішив працювати задарма.
Першочергово влада міста планувала спорудити монумент напроти Оперного театру, але вдова загиблого рішуче виступила проти, їй здалася ідея блюзнірською.
Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій
Більше як 8-ми метровий пам’ятник міністрові з’явився на Думській площі (Майдані Незалежності) вже за два роки після замаху і був урочисто відкритий 6 вересня 1913 року.
А вже через чотири роки, у 1917-му, «народний суд» виніс обвинувальний вирок Петру Столипіну як захиснику самодержавства і приговорив пам’ятник прем’єра до страти. Задля цього спорудили навіть шибеницю і досить театралізовано повісили скульптуру, після чого відправили на переплавку.
На місці ж колишнього пам’ятника встановили гіпсового Карла Маркса, проте ідеолог комунізму на Майдані Незалежності теж не затримався. Його через два роки зруйнували денікінці.
Читайте також: 126 років із дня народження генія. Олександр Довженко називав Київ “убогим” і водночас мріяв про нього
Нетривкий: пам’ятник Йосифу Сталіну
Фанерний Червоноармієць на місці пам’ятника Олександрові ІІ не міг стояти довго, тож його вирішили замінити на Йосифа Сталіна. За деякими свідченнями пам’ятник вождеві з’явився ще до війни, але вже в 1941 році його зруйнували нацисти.
Однак в 1944 році пам’ятник з’явився знову. У пресі писали: «І перше, що роблять люди, звільнивши свої будинки, вулиці і міста від фашистських нелюдів, це зводять пам’ятник найбільшому полководцю в історії людства». Разом з будівництвом тимчасового пам’ятника, який у подальшому планували зробити більш величним, перейменували і площу з ІІІ-го інтернаціоналу у площу Сталіна.
Однак політичний курс змінився вже в 1956 році і монумент не те що не стали робити величнішим, а й взагалі демонтували. На площі зібралося багато людей, які з розгубленням спостерігали за тим, як декілька разів обривається трос і пам’ятник залишається неушкодженим. Присутній на події письменник Віктор Некрасов тоді сказав фразу, яка ввійшла в історію: «Політичні покійники бувають на диво живучими».
Читайте також: На святому місці: що сьогодні там, де були храми?
На згубному місці: пам’ятник Леніну
Найдовше з-поміж усіх перерахованих протримався у Києві пам’ятник Володимиру Леніну. Його знесення у 2013 році ще зовсім свіже на пам’яті киян.
Проєктів щодо зведення вражаючих пам’ятників Леніну у Києві було чимало, задля реалізації одного з них навіть знесли Михайлівський собор. Однак зрештою скульптуру лідера комуністів встановили напроти Бессарабського ринку, що одразу ж породило багато анекдотів. Мовляв вождь вказує дорогу до світлого майбутнього, яка пролягає через ринок.
Але і без жартів місце було обрано не найкраще. Під час окупації Києва нацистами тут знаходилася шибениця для ворогів Рейху, у 1943 році тут з’явилася шибениця для його прихильників. А вже в 1946 році на місці страт урочисто відкрили пам’ятник Леніну.
Довгий час вважалося, що монумент має велике історичне значення. Цікаво, що він був зроблений з рідкісного карельського кварциту. Цей же матеріал використовували і для зведення Мавзолею. Монумент навіть був занесений до реєстру пам’ятників національного значення України, з якого його вилучили у 2009 році.
А 8 грудня 2013 року пам’ятник Леніну у Києві був повалений і зруйнований, така ж доля спіткала і решту пам’ятників Леніну в Україні. Їх руйнація ввійшла в новітню історію України під неофіційною назвою «Ленінопад».