“Напередодні 24 лютого Кирило Буданов був одним з небагатьох, хто казав: війні ― бути. Він не сумнівався, не давав сумніватися іншим, знав, як Росія намагатиметься нас захопити. Ми знали про київський напрямок, про аеропорт Гостомель. Готувались заздалегідь”, – розповідає офіцер Головного управління розвідки Міністерства оборони виданню Liga.net.
Далі наводимо в оригіналі фрагмент оповіді офіцера розвідки про перші години великої війни:
“Нашій групі, яка стала основою “Шаманбату”, Кирило Олексійович поставив задачу: допомогти Нацгвардії, яка відповідала за охорону аеропорту Гостомеля, втримати його.
Росіяни почали переходити кордон опівночі. Хлопці з 80-ої бригади, які потім воювали з нами в Ірпені, були у тому районі.
Розказували, як на марші встановлювали додаткові мінні загородження, зокрема ― мінували мости і підходи до них. На одному з напрямків вони їх навіть не вкопали: просто встигли на дорогу поставити три міни, перейти міст, розосередитись ― і почули три підриви поспіль.
Десантна операція росіян у Гостомелі розпочалась десь о 10-11 дня. Але у хронології я не дуже сильний – тоді час вимірювався на рівні “схід і захід сонця”. Ми прибули в аеропорт раніше. О 4:00 почали збиратись.
Я мав завести в аеропорт колону спецпризначенців: десь о 6:00 почали рух із площі Тараса Шевченка. Вся дорога вже була забита цивільними машинами – люди намагалися вискочити на Варшавку.
На Volkswagen Jetta, що пузом пливла по узбіччю, я їхав попереду, розганяв усіх. За мною броньована колона спецпризначенців: “хамери”, “козаки”. Я їх дуже підганяв – мої хлопці з “Шаманбату” вже зайняли позиції в аеропорту. А ми добирались десь до 9:00.
Приїхав у штаб. Провели швидку нараду. Розібралися, хто буде керувати. Я сказав, що керує всім комбат Національної гвардії, він єдиний знає, де стоять усі пости. Підрозділи, які приїхали, мали групами посилити кожен пост. Озброєння у них було звичайне стрілецьке, декілька радянських ПЗРК і трохи великокаліберного на БТР і “козаках”.
Активні бойові дії для мене почалися з ударів авіації по аеропорту Гостомель. Потім туди зайшли з півсотні російських гелікоптерів КА-52. Засобів для їхнього знищення бракувало.
Коли російські десантники на гелікоптерах почали знижуватись, їх просто обстрілювали, щоб вони не могли висадитися. Тих, хто висаджувався ― знищували. Загалом спільними зусиллями знищили два гелікоптери.
Перші росіяни змогли висадитися ― це були малі борти ― ближче до 18:00. Захопили будівлі. Тоді почала працювати наша артилерія.
Нацгвардія відійшла. “Шаманбат” залишився разом з якоюсь грузинською групою, яка належала до ГУР, але я її вперше бачив. Дуже важко було повірити, що ми зможемо вистояти, і після відходу перших груп Нацгвардії з аеропорту поступово всі захисники вийшли за його територію.
Російська авіація знищила штаб – триповерхова будівля просто зникла в момент. Вони працювали касетними боєприпасами.
Основна інфраструктура ввечері 24 лютого вже була під контролем противника. Але можливості здійснювати евакуацію, висадку чи приймати великі літаки, яким необхідна вся злітна смуга, у росіян не було. Злітну смугу пошкодили. Навколо аеропорту точилися бої. Тому далі противник міг чекати тільки підходу наземного елементу.
Якби вони висадилися, малюнок битви за Київ був би іншим. Плюс руйнування дамби, що призвело до затоплення русла річки Ірпінь, унеможливило для ворога переміщення великих підрозділів та ускладнило логістику.
На тому напрямку ключовими були Романівський і Горенський мости. Якби росіяни взяли їх під контроль, бої на вулицях Києва точились би так само, як у Харкові. Так Київ тільки чув, що навколо все гриміло. Буча, Ірпінь, Гостомель, усе далі до Лютежа було зруйновано. Але російський десант, який мав взяти під контроль мости, не висадився. 72-га бригада встигла вийти на свої позиції. Лінія оборони пройшла по річці Ірпінь…”
Раніше “ВК” розповідав, що після завершення війни зруйнований у Гостомелі літак АН-225 «Мрія» обладнають сучасними системами, а техніку почнуть застосовувати на інших літаках.
Супротив ворожій авіації на летовищі в Гостомелі та навколо нього у другий день повномасштабної війни 24 лютого врятував Київ від окупації. Про воєнний опір, який чинився росіянам 23-25 лютого, коли ті рвалися до української столиці, розповіли командири ППО та військове командування.