На виставу про жінок під час війни “Люби мене не покинь” залишилось декілька квитків – встигніть у театр “Золоті ворота”

Автор: Оксана Тупальська
16:59 19.02

"Коли я вперше прочитала цей текст, я ревіла, як белуга", - ділиться акторка театру "Золоті ворота", заслужена артистка України Віталіна Біблів. Вистава "Люби мене не покинь" запланована на 24 лютого.

Глядачі вже порозбирали квитки на вистави театру:

  • «Тату, ти мене любив» — SOLD OUT
  • «Бери од жизні всьо» — SOLD OUT на лютий і березень
  • «Украдене щастя» — SOLD OUT, останні квитки на 17 березня.

Про неабиякий ажіотаж у театрах столиці раніше розповідав кореспондент “Великого Києва”. За кілька тижнів, а часом і місяців розбирають квитки на вистави за творами класиків, а також на сучасні інтерпретації історій кохання. Це при тому, що в Києві працюють близько півстотні театрів. 

Про що вистава “Люби мене не покинь”, яка відбудеться у “Золотих воротах”

(Квитки ще можна придбати на суботу, 24 лютого (поч. о 18.00), вул. Шовковична, 7А)

Це документальний твір про мільйони українських жінок, які тепер обʼєднані спільним болем. Кожна має свою особисту історію, свою втрату, свій біль. 

“На жаль, кожна друга українська мама зараз не дочекається своїх синочків, своїх дочок. Ми домовлялись, що я не буду вмикатися, що я не буду пропускати це через себе. Але коли ти живеш в цьому постійно, коли це все поруч з тобою, неможливо не пропускати через себе”, – каже Віталіна Біблів.

У виставі про жінок, які залишились в Україні, а також про тих, що стали біженцями та переживають за синів, котрі вдома. 

«Це колаж реальних історій, які я почула в перший місяць повномасштабного вторгнення дорогою до Франції, а потім і у Франції. Це новини, які ми всі бачили. Це свідки, яким вдалося врятуватися. Це тотальний, колективний біль. Ми всі стали однією мамою, яка понад усе турбується про одну дитину, наче уособлюючи в ній майбутнє життя, яке або продовжуватиметься, або ні. І не завжди зрозуміло, від чого це залежить: від зусиль, обставин або долі. Описане вже відбулося, але ще не пережите, ще не усвідомлене, ще болить. І такий спосіб — публічно оголосити про біль — важливо для подальшого пошуку відповіді на питання: як з цим тепер жити. Із втратами, зі змінами і так — день за днем», — драматургиня Ольга Анненко.

У виставі використовуються відеофрагменти вибухів, звуки повітряної тривоги та документальні кадри, що можуть травмувати.

Останні новини