З огня та в полум’я…
Марійка Адасовька (Заньковецька – творчий псевдонім) народилася 4 серпня 1854 року у збіднілій дворянській сім’ї. Її татко Костянтин обожнював співати і мав чудовий голос, але на професійні сцені не виступав. Тож від самого дитинства Марія бачила приклад нереалізованого таланту і з малечку прагнула за всяку ціну реалізувати свій дар.
Коли прийшов час обирати професію, Марія зажадала вступити до консерваторії і стати співачкою. Однак батьки вважали цю професію легковажною і навіть непристойною, тому своїй дочці-дворянці заборонили й думати про співи.
І тут з’явився він – лицар-визволитель. Олексій Хлистов був привабливим молодим чоловіком та ще й офіцером. Але полонили серце Марії не форма і манери, а обіцянки Хлистова, який захоплювався вокалом дівчини і говорив, що вона народжена для сцени. Пропонуючи руку і серце Хлистов обіцяв нареченій підтримувати її, допомагати вибудовувати кар’єру. Так 17-ти річна Марія й стала дружиною – вперше і востаннє.
Читайте також: Українки можуть все! ТОП-6 наших вражаючих співвітчизниць
Але, щойно відшуміло весільне святкування, молода дружина з жахом дізналася, що чоловічі обіцянки нічого не варті. Хлистов відчував себе повноправним господарем, майже власником дружити. Рішуче заборонив «бавитися» мріями про сцену і одразу ж забрав з собою в Бессарабію, там, у фортеці Бендери, він проходив службу.
Подружнє життя не складалося. Воно почалося з пустих обіцянок, а продовжилося жахливими нападами ревнощів. Якось під час чергового з’ясування стосунків Хлистов сильно побив вагітну дружину – Марія втратила дитину і стала безплідною.
Журналіст, письменник, театральний критик, драматург Олексій Суворін про Заньковецьку: «Це актриса з талантом великим, самостійним, оригінальним, натура вся зіткана з найбільш чутливих нервів».
Не було б щастя…
Читайте також: Фатальні сторінки життя Леся Курбаса
Здавалося б шлюб з Хлистовим був фатальною помилкою, але як би не він, то хто знає чи сталася б дійсно доленосна зустріч. Саме у Бендерах служив унтер-офіцер Микола Тобілевич, більш відомий за псевдонімом Садовський. За романтичною легендою, Микола вперше побачив Марію як раз тоді, коли дівчина сиділа за роялем і співала, вражений красою і талантом Тобілевич одразу ж закохався. Чи було все саме так? – зараз сказати важко. Але відомо, що саме Микола Тобілевич обхитрив Олексія Хлистова, давши Марії квиток у професію.
А було так: Марія співала на офіцерській вечірці і всі захоплювались її виступом. Тоді вже добряче підпоєного Хлистова Тобілевич вмовляв дозволити дружині виступати. Врешті Хлистов здався і навіть підписав розписку. В цьому документів зазначалося, що чоловік дозволяє Марії співати і виступати на сцені, але виключно українською мовою і виключно в українському театрі. Олексій Хлистов, як і більшість присутніх, був глибоко переконаний, що ніякого «українського театру» ніколи не буде.
Письменник, драматург Іван Карпенко-Карий про Заньковецьку: «Про неї слово талант – дуже слабеньке слово – це геній сцени».
Обвінчана зі сценою
Читайте також: Перехресні стежки театру імені Івана Франка
Але мине зовсім мало часу, як у 1882 році Марії прийде запрошення від Миколи Садовського до української трупи. Чи то розписка зіграла свою роль, чи то переконливі аргументи генерала Адасовського (брата Марії), чи то відсутність кохання, але Олексій Хлистов таки відпустив дружину.
Дебют стався на сцені Єлизаветградського театру (нині місто Кропивницьк). У легендарній п’єсі «Наталка-Полтавка» Марія грала головну роль. Грала настільки переконливо, що присутній тут Марко Кропивницький навіть подарував їй каблучку, символічно вінчаючи зі сценою. Цей театральний шлюб став щасливим, чого не скажеш про решту романтичних стосунків Марії Заньковецької.
Шлюб з Хлистовим був приреченим. Марія подала на розлучення, взявши всю провину за те, що подружнє життя не склалося, на себе. За тодішньою традицією, жінка, що стала винуватицею розлучення, мала відбути у монастирі сім років аби вдруге вийти заміж. Однак, Заньковецькій було не до монастирів: кар’єрний зліт, кохання з Садовським і тотальний успіх – ось чим жила в той момент актриса.
Актор, режисер, педагог та теоретик театру Костянтин Станіславський про Заньковецьку: «Її гра потрясаючої сили. Талант винятковий, національний, істинно народний».
Роман з театром і роман у театрі
Читайте також: Валентина Саніна-Шлее — киянка, що підкорила Нью-Йорк, полонила серця голлівудських дів та конкурувала з Гретою Гарбо
Дійсно, з Садовським Заньковецька тривали час мала роман. Їх творчий тандем був надуспішним, а от особисті стосунки досить скоро почали руйнуватися. Микола Садовський, вочевидь, дійсно любив Марію, однак не аж настільки, щоб не заводити романи на стороні. Якось, дізнавшись, про чергову зраду, актриса посивіла за один день.
Окрім коханок, Садовського бентежила і ще одна жінка – сестра. Микола Карпович опинився між двох вогнів, між двох Марій, між двох актрис, які конкурували ролі. Врешті, перемогла Заньковецька, але страшною ціною. Марія Садовська-Барілотті покинула трупу і покінчила життя самогубством.
Втім, цей удар пара витримала. Але була ще одна проблема: Заньковецька не тільки не могла стати офіційною дружиною Садовського, вона не могла народити йому дітей. В 1905 році Микола Карпович одружився з іншою і став батьком двох синів.
Читайте також: 126 років із дня народження генія. Олександр Довженко називав Київ “убогим” і водночас мріяв про нього
Здавалося б на цьому все – кінець театрального роману, кінець епохи. Але вже через два роки, Садовський не витримає розлуки і кинеться в обійми Заньковецької знову. У 1907 році пара спільно започаткує перший український стаціонарний театр у Києві. У 1911 році зіграють виставу «Наталка-Полтавка», яку оператор Дмитро Сахненко.
Але і цей солодкий період спільного життя триватиме недовго. За часів УНР Садовський вирішить емігрувати, Заньковецька – залишиться. Ні, Микола Карпович, знову не витримає розлуки і таки повернеться до Києва, але цього разу Марія не пробачить. Він проситиме і довгими ночами сидітиме на порозі її будинку, за адресою Велика Васильківська, 121, але усякому терпінню приходить кінець. Марія не побачить свого коханого аж доти, доки смерть назавжди не стане між ними. Тільки коли Садовського проводжали в останню путь – на Байкове кладовища, Марія наважилася на прощення і передала ладанку, яку попросила покласти у домовину.
Письменник, драматург Антон Чехов про Заньковецьку: «Заньковецька – страшна сила. Це королева, яку Україна не забуде».
Читайте також: Варвара Ханенко: Українська вишивка у Лондоні і світові шедеври у Києві
Свого коханого Марія Костянтинівна пережила лише на рік. У 1934 році легендарної зірки українського театру не стало. Во ввійшла в історію, як та, що відмовилася від кар’єри у імператорському театрі на користь театру українського; як актриса, що першою удостоїлася звання Народної артистки республіки і першою отримала прижиттєву пенсію; як актриса, що стала незрівнянною зіркою, легендою, недосяжною величиною сцени. А ще, як жінка, яка прожила трагічно-прекрасне життя, заплативши за талант аж надто дорого.
Композитор Петро Чайковський, почувши спів Заньковецької надіслав їй лавровий вінок із підписом: «Безсмертній – від смертного».