Генії архітектуру
У 1891 році відомий актор та режисер Микола Соловцов організовує у Києві свій власний театр. Треба сказати, що в ті часи театральні трупи багато подорожували і мало які з них мали власні сцени. Але успіх постановок Соловцова у Києві був настільки шаленим, що виник амбітний план — збудувати один з перших стаціонарних театрів з постійною трупою.
Миколі Соловцову вдалося майже неможливе: переконати і керманичів міста, і меценатів, і відомих архітекторів, так розпочалося зведення будівлі театру.
Місце, треба визнати, було обране специфічне: замість болота колишньої садиби Мерінга мав з’явитися величний театр у новогрецькому стилі.
Читайте також: Життя київських студентів: сповідь, карцер та заборона на вишиванку
За будівництво взялися не просто професіонали, а справжні генії своєї справи. Підрядником став Лев Гінзбур — майбутній власних першого в Києві хмарочосу. Інженером будівництва став Георгій Шлейфер, який ввійшов в історію Києва, як один з авторів Хоральної синагоги ім. Бродського. Керівником будівництва був відомий архітектор Едуард Брадтман. Працюючи натхненно та наполегливо, будівельники змогли «вгамувати» болото, розробивши складну дренажну систему і, нарешті, у 1898 році закінчити будівництво театру.
Цікаво, що тріо майстрів архітектури у тому ж таки 1898 році перетворилося на квартет. Адже облаштуванням та оформленням вражаючої глядацької зали опікувався архітектор Владислав Городецький.
Читайте також: Київська опера: легенди, міфи та криваві драми
Зірки на сцені, зірки у залі
Театр Соловцова став найпопулярнішим у Києві. Левова частина успіху забезпечувалася талантом керівника — Миколи Соловцова. Він не тільки опікувався акторами власної трупи, а й запрошував на гастролі відомих митців: зіркові оперні тенори з Італії, незрівнянний Федір Шаляпін, легендарна актриса Віра Коміссаржевська — всі вони виступали у Києві з легкої руки Миколи Миколайовича.
Пильнував Соловцов і глядачів. У Києві завжди було багато студентів та учнів, які не могли дозволити собі розкіш купувати квитки, але були чи не найпалкішими поціновувачами творчості. Саме для цих молодих та амбітних людей Микола Соловцов і влаштовував безкоштовні вистави. У глядацькій залі театру Соловцова свого часу можна було побачити майбутню зірку сцени — співака Олександра Вертинського, майбутнього геніального драматурга — Михайла Булгакова.
Микола Соловцов помер у 1902 році, а театр його імені офіційно припинив своє існування у 1924 році. Але мистецтво — вічне і естафетну паличку перехопило молоде покоління українських геніїв.
Читайте також: 126 років із дня народження генія. Олександр Довженко називав Київ “убогим” і водночас мріяв про нього
«Березіль»
У 1916 році до Києва приїздить Лесь Курбас. Тут його творча кар’єра ненадовго перетинається ще з однією зіркою українського театру — Миколою Садовським, в його театрі Курбас працюватиме до 1918 року.
Першим власним театром Леся Курбаса стане «Молодий театр», який досить успішно працюватиме в Києві аж до 1922 року. А потім частина його акторів на чолі з самим Курбасом 31 березня започаткують театр-студію «Березіль», головним майданчиком якого буде сцена колишнього театру Соловцова.
Досить швидко «Березіль» стає чи не найвідомішим театром України, він охоплює 6 акторських студій у різних містах країни, режисерську лабораторію та мюзик-хол. Оригінальність постановок вражає глядачів, вони все більше захоплюються ідеями модерного театру та закохуються у світогляд Леся Курбаса.
Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій
театр ім. Івана Франка
Паралельно з театром «Березіль» розвивається і інший амбітний акторський колектив, яким керує Амвросій Бучма. Львівська трупа приїздить на гастролі до Вінниці, де знайомиться з Гнатом Юрою. Доленосна зустріч виливається у створення нового театру імені видатного українського письменника Івана Франка.
Першою постановкою нового театру стане вистава «Гріх» за п’єсою Володимира Винниченка, публіка побачить її 28 січня 1920 року. А далі будуть численні подорожі Україною з новими і новими талановитими виставами.
Цікаво, що відмінною рисою театру ім. Івана Франка буде акцент на світовій класиці, актори познайомлять українського глядача з Ібсеном, по-новому покажуть Шекспіра та Софокла.
У 1923 році театр нарешті обирає своє місто, ним стає Харків, на той час столиця Радянської України.
Читайте також: Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф
Театральна рокіровка
Театр «Березіль» та Лесь Курбас успішно працювали у Києві, а театр ім. Івана Франка на чолі з Гнатом Юрою полюбився публіці у Харкові. Конкурентів за глядацькі оплески і симпатії така ситуація цілком влаштовувала, аж поки не втрутилася влада, яка вирішила зробити масштабну театральну рокіровку.
Так у 1926 році театр ім. Івана Франка переїздить до Києва і стає спадкоємцем сцени колишнього театру Соловцова і тепер уже харківського театру «Березіль».
Прем’єра першої вистави «Вій» відбулася 30 вересня 1926 року, з цього часу і до сьогодні театр успішно працює в українській столиці. Цікаво, що у 1944 році на честь Франка перейменували і площу, на якій знаходиться будівля театру, сьогодні його адреса — площа Івана Франка, 3.