Як він став площею?
Перша згадка про місцину, без якої сьогодні неможлива українська столиця, з’явилася ще в 945 році. Але тоді територія Майдану Незалежності радше нагадувала хащі, придатні для життя лише хижаків. Місцевість називалася Перевісище. Історики схильні вважати, що назва походить від давнього способу полювання: ліс перегороджували сітками і чекали поки якась звірина та й піймається.
Читайте також: Іменинниця гривня! 25 років разом!
Майдан був околицею Києва дуже довго. А першим поштовхом до його розбудови стало створення у 1799 році нової посади – головного архітектора Києва і призначення Андрія Меленського. Знайомлячись ближче з містом, Меленський створив план майбутньої забудови. На ньому була також позначена і територія під назвою «Козине болото», яка з XVIII століття являла собою заболочені хащі.
Саме завдяки старанням архітектора Меленського Хрещатик став претендувати на звання головної вулиці міста, а від так постала і нагальна потреба в створені нової площі. У 1830-х роках тут почали з’являтись дерев’яні хатки, а вже через 20 років, у 1851 році, на Майдані вибудували першу кам’яну будівлю. Приблизно в цей же час площу частково вимостили бруківкою.
Читайте також: Велика пожежа, яка зробила третину киян безхатченками
Як його забудовували?
У 1851 році було зведено будинок Дворянського зібрання і фактично з цього почалася історія площі. Але дійсно осередком суспільного життя майдан став тільки після 1876 року, коли тут побудували Міську думу. Цікаво, що за задумом архітектора Олександра Шіле, двоповерхову будівлю вінчав шпиль з архангелом Михайлом на маківці. Так у площі зокрема, та й у всього міста в цілому, з’явився небесний покровитель.
Поява Міської думи стала значним поштовхом у розвитку майдана. Адже тут «оселилися» не тільки чиновники та керманичі міста. В великому та простому будинку виявилося вдосталь місця ще й для художньої школи М. Мурашко та навіть для першого в Європі нічного пункту чергування лікарів. В 1843 році поблизу збудували величний будинок Інституту шляхетних дівчат.
Читайте також: До Дня архітектури: легендарні зодчі Києва
Що ж до думців, то вони, ясна річ, воліли працювати з комфортом. Саме за їх ініціативи на майдані створили сквер, який остаточно витіснив непрезентабельний ринок. А у 1909 році тут з’явився перший фонтан. Поступово площа стала популярним і доволі дорогим місцем забудови. У 1912 році легендарний Лев Гінзбург збудував тут ще й перший в Україні хмарочок з надсучасними та комфортабельними апартаментами.
Тож вже на початку ХХ століття концепція головної площі міста остаточно оформилася, але історичні будівлі не пережили Другої світової війни. І будівлю Міської думи, і хмарочок підірвали у 1941 році працівники НКВС, аби вони не дісталися німцям. Вціліти вдалося лише Інститут шляхетних дівчат, нині відомого нам у якості Жовтневого палацу.
Читайте також: У тіні Хрещатика: вулиця Архітектора Городецького або Париж посеред Києва
Як його називали?
Історія перейменування центральної площі Києва вартує окремих слів. Адже за нею фактично можна вивчати історію всієї країни. У 1869 році плаща стала Хрещатицькою, тому що саме популярність Хрещатика у статусі головної вулиці стала мотивом для облаштування площі. Далі слідувало теж доволі логічне перейменування: щойно з’явилася Міська дума, так і площа стала Думською.
У 1919 році головна площа Києва стала Радянською, починаючи з цього моменту різні політичні режими будуть присвоювати їй виключно політизовані назви. Так, у 1935 році Радянський Союз святкував ювілей Михайла Калініна, можна легко здогадатися, яку назву отримав майдан. Яке відношення Калінін мав до площі зокрема і до міста в цілому – сказати важко, відомо лише, що бодай раз революціонер в Києві таки був.
Читайте також: Місто-герой: якою ціною? Історія в цифрах
Долучилися до перейменування й нацисти, які у 1941 році окупували Київ. Ледь не всім центральним вулицям окупанти дали зручні й звичні для них назви, Київ навіть перевели на Берлінський час. Ясна річ вакханалія перейменувань не оминула й головну площу, яка від тепер стала Майданом імені 19-го вересня – себто дня, коли було взято Київ.
Після звільнення міста від нацистів стару назву майдану вирішили не поновлювати і дали нову – площа Жовтневої революції. Цікаво, що Михайла Калініна ображати не стали – його іменем тоді назвали Михайлівську площу. І нарешті в серпні 1991 року, одразу ж після проголошення незалежності, центральну площу столиці нової держави назвали Майданом Незалежності.
Читайте також: Кривавий вересень 41-го або 778 днів окупації Києва: в яких умовах виживали кияни?
Кого на ньому поховали?
Відомо, що Червона площа в Москві у 1917 році перетворилася на кладовище. Адже на ній поховані учасники Жовтневої революції. Дещо подібне могло статися і з Майданом Незалежності, але вже за інших обставин.
Під час визволення Києва у 1943 році одним з перших або й першим, хто увірвався у місто, став Герой Радянського Союзу Никифор Шолуденко. Але вже 5 листопада 1943 року танкіст Шолуденко загинув. Його товариші вирішили поховати побратима і не аби де, а безпосередньо на головній площі Києва.
Трохи згодом, коли почалися відновлювальні роботи на Майдані Незалежності могилу воїна перенесли, але не на цвинтар, а на іншу – Європейську площу. Втім і тут герой не мав спокою, у 1957 році його ще раз перезахоронили, цього разу в парку Вічної Слави.
Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій
Кого на ньому зносили?
Трагічно і символічно складалася доля пам’ятників, які в різні часи зводили на Майдані Незалежності. Першою ластівкою став монумент на честь Петра Столипіна.
1 вересня 1911 року стався замах на вбивство міністра Столипіна, трагедія розгорнулася у Київській опері. 18 вересня Петро Столипін помер. Подія настільки вразила керманичів Києва, що вони негайно почали планувати встановлення пам’ятника. Їх ідея була дещо інфернальною: спочатку планували встановити монумент навпроти Оперного театру, себто місця, де фактично вбили міністра. Але вдова загиблого рішуче виступила проти, і тоді можновладці вирішили поставити пам’ятник навпроти Міської думи.
Вже через два роки у 1913 році монумент урочисто відкрили. Але життя пам’ятника склалося не менш трагічно, ніж життя самого Столипіна. Уже в 1917-му розлючений революційно-налаштований натовп вирішив вчинити «народний суд». Самого Петра Аркадійовича судити не було можливості, тому вирок зачитали пам’ятникові, а потім ще й повісили його на шибениці.
Читайте також: Київська опера: легенди, міфи та криваві драми
Щойно з мапи майдану зник царський міністр, постало питання зведення монументу новому героєві. Цього разу постраждав Карл Маркс. 20 лютого 1919 року на дерев’яному постаменті встановили гіпсовий бюст Маркса, роботи скульптора Йосипа Чайки. Але вже 31 серпня місто зайняла Добровольча армія, найперше, що зробили денікінці – зруйнували пам’ятки.
Втім, Карл Маркс повстав з попелу уже 1 травня 1922 року, на тому ж місці. Планувалося зробити скульптуру філосова-матеріліста бронзовою. Але чи то не встигали, чи то так хотіли, бо спочатку поставили знову гіпсовий бюст, який згодом обіцяли замінити бронзовим. Тимчасовий пам’ятник простояв десять років і раптом в одну ніч невідомо ким був зруйнований. Можливо, якби справу довели до кінця і вилили Маркса з бронзи, його було б не так легко прибрати з майдану, але історія не знає жодних «якби».
Читайте також: Не вічна пам’ять: вожді, яким більше немає місця в Києві
У 1967 році на майдані вирішили встановити пам’ятник з довжелезною назвою: Монумент на честь Великої Жовтневої соціалістичної революції. Але де-факто це був пам’ятник Володимиру Леніну, якого оточували революціонери. Петро Шелест критично проаналізував ескіз і сказав, що монументові не вистачає жінок, які теж приймали участь у революції. Цим зауваженням Шелест відтермінував зведення пам’ятника на 10 років.
Тільки у 1977 році найбільший Ленін в Україні, 9-ти метровий, в оточені фігур робочого, селянина, матроса та робітниці таки з’явився на Майдані. Кияни жартома називали пам’ятник «Гуллівер в країні ліліпутів». Але простояти цьому вождеві судилося недовго – до 1991-го. Кияни аж так хоті знести Леніна, що ладні були влаштувати вибух на Майдані Незалежності. На допомогу, як не дивно, прийшов автор монументу. Скульптор Володимир Зноба розказав, як можна без вибуху здійснити демонтаж і символ Жовтневої революції з головної площі Києва зник.
Читайте також: Незалежні! Як українці здобули своє свято і коли святкували?
Натомість у нульових з’явився Монумент Незалежності України. 52-метрову колону вінчає фігура дівчини в національному українському вбранні з калиновою гілкою у руках.