Градус – вгору, три – униз
Можна нарікати на холодну непривітність цьогорічної весни. Але яка температура повітря достойна вважатися нормальною для середини травня? У кожного пересічного громадянина на це є своя відповідь: хтось хоче швидше показати місту нову брендову футболку, а хтось ще й авто не перевзув. Тим часом природі начхати на обидва варіанти – у неї свої традиції. Скажімо, прогноз Українського гідрометцентру на 10 травня видає обнадійливі 12-17°C вдень. І це аж на 10 градусів вище, ніж 10 травня 1915 року. Та глобальне потепління тут ні до чого. У 1920 році у цей день була точнісінько така ж температура повітря, як і цьогоріч.
Дуже теплою видалася погода 10 травня 1923 року – стовпчик термометра піднявся до 22,6. Це надзвичайно тепло і за оцінками пересічних киян, і метеорологів, адже у Києві за всю історію метеоспостережень у цей день температура піднімалася вище 20°C не так вже й часто: у 1965, 1985, 1996, 1998, 2003 та 2013 роках.
А от найхолодніше у цей день було навесні перед початком війни, коли градусники показували 6,1°C , та рекордно низькі 3,4 градуса у травні 1953 року.
Взагалі травень температурно неврівноважений місяць. Й навіть у перший травневий день температура була нестабільною рік від року. Надзвичайно сприятливими для охочих зустрічати 1 травня пікніком були весни 1927, 1934, 1949, 1977, 2003 та 2012 років. Можна було сміливо вирушати компанією на природу, бо стовпчик термометрів вдень показував більше 20 градусів. Разом з тим траплялося, що у цей день у Києві він тримався навколо 5°C. Приклад, у 1940, 1944, 1985 та 2007 роках.
А отже природа часто примхує навесні.
Середня температура
Регулярні метеоспостереження у Києві ведуться з 1812 року. Цю справу започаткував випускник Києво-Могилянської академії а згодом і викладач географії та історії Київської першої гімназії Максим Берлінський. Імпровізована метеостанція розташовувалася у флігелі гімназії. Відомості про температуру повітря записувалися тричі на день – з 6 до 8 ранку, у полудень та між 8 та 10 годинами вечора. Крім того, у відомість заносилися дані про опади, вітер, а також про замерзання та скресання криги на Дніпрі.
Та незабаром – новий рівень метеоспостережень. У 1845 році на базі Університету Святого Володимира почала діяти побудована за проектом Вікентія Беретті обсерваторія. Спочатку її хотіли розташувати у головному корпусі вишу, але вчасно зрозуміли, що для точності вимірів треба дотримуватися певних будівельних норм. Треба окрема будівля.
Тут дані про стан природи за вікном фіксують тричі на день, як у Берлінського, але на відміну від нього суворо за розкладом – о 7 ранку, о першій пополудню та о 9 вечора.
Роки спостережень дали цінний результат. Тепер відомості про київський клімат грунтуються не на емоційному сприйнятті окремих ентузіастів справи, мандрівників, готсей міста та випадкових спостережників з невідомо де взятими вимірювальними пристроями. Віднині можна говорити про закономірності, давати поради садівникам та робити прогнози.
У 1898 році в Одесі побачила світ книга доктора географії Олександра Клоссовського “Клімат Києва за спостереженнями метеорологічної обсерваторії Імператорського Університету Святого Володимира”. Всі наведені у ній дані отримані науковим методом на підставі 25 років метеорологічних спостережень, зроблених у період з 1871 до 1895 року.
Автор публікує таблицю середньомісячних температур у Києві. Майже 150 років тому вони були такими:
- січень: – 6,68°C,
- лютий: – 5,63,
- березень: – 1,0,
- квітень: 7,37,
- травень: 14,76,
- червень: 18,45,
- липень: 20,36,
- серпень: 18,78,
- вересень: 13,74,
- жовтень: 7,45,
- листопад: 1,16,
- грудень: – 4,32.
Середньорічна температура у місті становить 7,04°C. Визначено й середні сезонні показники. Взимку це 5,54°C з позначкою “мінус”, весна – 7,04 з плюсом, влітку та восени 19,20°C та 7,45°C відповідно.
Втім ми ж розуміємо, що середня річна температура за вікном – то майже як середня по лікарняній палаті. Вона не відображає можливих суттєвих коливань. Чи як відзначає у своїй книзі Олександр Клоссовський, є дещо фіктивною. Тому науковець не обходить увагою й місячні температурні рекорди.
Коли садити огірки?
Ще задовго до спостережень Максима Берлінського та відкриття в університетському ботанічному саду метеорологічної обсерваторії особливості київської погоди описували гості міста.
Відомий лікар, доктор медицини Йоганн Лерхе у 1770-71 роках перебував тут, надаючи місцевій владі допомогу в боротьбі з чумою. За результатами тієї робочої поїздки до Києва він залишив занотовані спостереження не лише медичного характеру, а й щодо особливостей місцевого клімату.
“З боку Дніпра Київ являє собою прекрасну картину; безліч церков, що вінчають височини, роблять ландшафт цей чарівним. Майже біля кожного будинку є сад з вишнями, сливами і горіховими деревами. 18 квітня почали дерева цвісти; але через три дні випав сніг, який дуже багато пошкодив”, – пише Лерхе.
Той факт, що у Києві не варто було поспішати з висаджуванням огірків у відкритий грунт, підтверджує і Клоссовський. У його книзі зазначається, що зазвичай перший мороз накриває київські пагорби 17 жовтня, а остаточна перемога весни настає 12 квітня. Але, знову ж таки, це середній показник. Але траплялися й раптові пізні морози, від яких за одну ніч жухли квіти на деревах, як це описував Лерхе.
У 1884 році мінусова температура вдарила 3 травня, а у 1875 – майже влітку, 20 травня. Й обидва рази суттєве похолодання супроводжувалося снігопадом. Більше того, сніг 1875 року увійшов у історію дореволюційних метеоспостережень як найпізніший весняний.
Однак у період з 1871 до 1895 року, про який пише Клоссовський, кияни частіше стикаються з дуже ранніми, а не пізніми заморозками. Тоді нікого не здивувало б, якщо стовпчик термометра опустився нижче нульової позначки ще у перших числах жовтня. Наприклад, у 1881 році земля за ніч покрилася інеєм ще 22 вересня. Разом з тим автор відзначає, що драматизувати на тлі таких даних причин немає, адже разове опускання температури нижче нуля треба відрізняти від реально небезпечного для зелених насаджень поняття “морозний день”. А такі у Києві фіксуються зазвичай не пізніше середини квітня.
“Морозні дні настають через 15 днів після першого морозу та зникають за 11 днів до останнього морозу”, – зазначає вчений.
Й ще з тих часів клімат Києва, хоч і не без несподіванок, вперто тримає статус помірковано континентального з його лагідними зимами та теплим літом. Разом з тим, як і нині, найбільше сюрпризів погода підкидає восени та навесні.
Не йди, не йди дощику
Кількість опадів у Києві суттєво відрізняється рік від року. І хоча українська народна творчість стверджує, що весняний дощ зайвим не буває, кияни знають: ще й як буває. Хоч сніг, хоч дощ – якщо він рясно випадав у квітні – чекай біди.
Навесні 1931 року у Києві чекали на паводок: дуже сніговою видалася зима. Та температура повітря піднімалася дуже швидко – сніг почав сходити занадто інтенсивно, та ще й, як на біду, згори місто накрили рясні зливи. Тим часом міська влада до останнього мовчала й сподівалася, що якось саме розтане-розсосеться. Й розтануло!
Спочатку повінь охопила околиці Києва, а потім перекинулася на місто. Вода летіла, штурмуючи усе на своєму шляху. Затопило Рибальський півострів, перетворивши його на острів, а також всі села на Лівобережжі та поселення на Трухановому острові.
Всі людські сили були кинуті на захист розташованої на Рибальському електростанції. Щоб врятувати її від затоплення солдати і міліція намагалися будувати барикади з мішків з піском та підручних будматеріалів. Кияни для їх спорудження не шкодували розбирати власні домівки, але сила води була такою, що не давала проводити загороджувальних робіт.
Тим часом бурхливий потік, що мчав зі швидкістю до 30 км/год, залив Поділ. Спочатку затопило льохи з усіма припасами, а потім і житло киян до верхівок.
Потік води був неймовірним. Якщо зазвичай у районі Києва Дніпром за секунду проходить близько 600-800 кубометрів, то під час потопу 1931 року цей показник сягнув 23 тисяч.
2 травня 1931 року рівень води в Дніпрі був на 8,53 метра вище умовного нуля.
Велика вода зійшла аж наприкінці травня. За місяць вона встигла пошкодити три сотні житлових будинків, завод “Керамік”, шкіряний завод та розташовані вздовж річки хлібозаводи. Влада оцінила збитки від повені у 10 мільйонів рублів.
Природа вкотре показала, що може в будь-який момент вступити у силовий спір з людьми і виграти його.
Масштабні повені у Києві траплялися й пізніше, але потоп 1931 року вважається рекордним за своєю руйнівною силою. Що ж до злив, то через них Київ і за сучасної доби не раз “плавав”. Але то вже зовсім інша історія.