Куму служать коти?
У 1909 році за замовленням полковника Федора Ягімосвського архітектор Володимир Безсмертний збудував прибутковий будинок (вулиця Гоголівська, 23). Цей будинок вирізнявся серед інших незвичайним оздобленням фасаду: на яскраво-зеленому тлі добре видні численні фігури котів. Саме ця особливість і стала причиною появи багатьох легенд, пов’язаних із так званим «Будинком із котами».
Для творчості Володимира Безсмертного таке оздоблення фасаду було нехарактерним та й саме прізвище архітектора навіювало на киян певне інфернальне враження. Так більшість з них почали вірити, що в домі живе нечиста сила — чорт, на присутність якого натякає фігура на верхівці фасаду будинку. За іншою версією ця фігура — уособлення Чахлика Невмирущого, а не чорта, тому будинок в народі ще називають «Замком Кощія».
Читайте також: Варвара Ханенко: Українська вишивка у Лондоні і світові шедеври у Києві
Що стосується котів, то їх роль оцінюється по-різному Згідно з однією версією коти та сови, яких так багато на фасаді, прислужують головному злодію, а за іншою — навпаки намагаються оберігати жителів та протидіяти злу. Хоча всі легенди одностайно сходяться на тому, що особливо небезпечно оселятися в «Домі з котами» жінкам.
Більш раціональна, хоч і не позбавлена романтизму версія, говорить про те, що напередодні будівництва дому у Ягімовського зник улюблений кіт. Пошуки тварини не дали результатів і тоді чи-то архітектор, чи-то замовник вирішили оздобити будинок котами, які вже ніколи не втечуть. До речі, оригінальне оздоблення фасаду часто стає підставою для плутанини: авторство хибно приписують архітектору Владиславу Городецькому.
Читайте також: Непристойні адреси старого Києва: життя повій
Є ще одна вже зовсім раціональна версія появи будинку. Мовляв, це така собі реклама по-київськи. Ряд дослідників вважає, що Ягімовський планував заробляти гроші від здачі квартир у найм, а задля цього йому треба було привернути увагу до споруд. Отож він і попросив архітектора зробити фасад провокативним. Версія ця виглядає переконливою ще тому, що свого часу багато відомих людей намагалися винайняти тут квартиру, незважаючи навіть на маленькі кімнати, вузькі коридори та не зовсім вдале планування.
Читайте також: Історія Бессарабського ринку в ролях
По кому плаче вдова?
У 1908 році завершилося будівництво будинку за адресою Лютеранська, 23. У народі його майже одразу почали називати Домом «плачучої вдови». Причиною став маскарон, який архітектор Едуард Брадтман розмістив на фасаді. Коли йде дощ, то вода, що стікає зі стріхи, справді справляє враження сліз, що ллються з очей загадкової жінки.
За легендою у цьому домі жила щаслива подружня пара, яку розлучила смерть. Але навіть з того світу покійний чоловік приходив, щоб поспілкуватися з дружиною. Їх романтичні зустрічі проходили опівночі, коли жінка виходила на балкон і чекала появи примари. Коли ж дружина відчула, що скоро помре, то розпорядилася розмістити на фасаді будинку маскарон у вигляді голови. Він мав стати своєрідним посланням для чоловіка, що його кохана померла і більше не може прийти на побачення.
Читайте також: Місто-курорт до Революції: в яких парках кияни гуляли, милися та могли зустріти повій
Легенда не витримує перевірки фактами. Справа в тому, що будинок зводився на замовлення купця Сергія Аршавського, але через фінансові проблеми він був змушений його продати купцю Товію Апштейну. І справді стосунки між Товієм та його дружиною Грунею були теплими, але померла вона зовсім не в своєму особняку, оскільки 1918 року його націоналізували. Тож жодна вдова не жила в цьому домі. Що з стосується маскарону, то він був розміщений на фасаді від самого початку і ніхто його не добудовував.
Читайте також: Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф
Примари, народженні жадібністю
У 1904 році завершилося будівництво дому за адресою Андріївський спуск, 15, але ще до того, як у домі з’явилися перші жителі, він вже мав дурну славу. Кияни були страшенно збентежені пожежею, яка сталася під час будівництва і вже почали говорити про привидів.
Ясна річ ніхто не хотів такого сусідства, тож здавати квартири в оренду виявилося досить проблематично для власника будинку Дмитра Орлова. А коли в 1911 році Орлов трагічно загинув, то будинку винесли вирок — мовляв, він вбиває своїх мешканців.
Досить довгий час Києвом ширилися чутки про привидів, які стогнуть холодними ночами і тероризують мешканців. І тут треба відзначити, що легенди були зовсім небезпідставними — жити у «Замку Річарда» і правда було некомфортно.
Ясність у природу моторошних звуків та неприємного потойбічного запаху вніс Степан Голубєв. Аналізуючи будинок, він переконався, що будівельникам треба платити справедливу ціну, адже вони люди і кмітливі, і мстиві. Оскільки Дмитро Орлов фактично був на межі банкрутства, під час проведення будівельних робіт, то він сильно не доплачував працівникам. Ті в свою чергу вмурували в стіни порожні пляшки, а у вентиляцію — протухлі яйця. Таким нехитрим способом вони і «оживили» привидів.
Читайте також: Врятуватися від спеки: дачний відпочинок у дореволюційному Києві
Легенда про утоплену
Величезна кількість легенд пов’язана з «Будинком з химерами», який у 1902 році збудував для своєї сім’ї архітектор Владислав Городецький. Одна з них стверджує, що на незручній ділянці Городецький вирішив будувати на спір, начебто уклавши парі з архітектором Кобєлєвим.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
Інша легенда говорить про те, що морські мотиви Городецький реалізував в оформленні будинку невипадково, а задля того, щоб увіковічити пам’ять покійної донечки, яка потонула. Але насправді загинула у Середземному морі зовсім не дочка архітектора, а дочка власника земельної ділянки Фрідріха Мерінга. Чи мав на увазі Городецький цю трагедію, будуючи «Будинок з химерами», достеменно невідомо. Більшість дослідників схильні вважати, що химери на фасаді і незвичайне оздоблення інтер’єру виникли через одержимість Городецького бажанням поїхати до Африки на сафарі.
Ще одна легенда пов’язує «Будинок з химерами» з одним із наймістичніших письменників — Михайлом Булгаковим. Вважається, що саме споглядання за химерами надихнули письменника на створення образу Воланда.