Десятинна церква 1842-1928 рр.
За свою тисячолітню історію Київ знав одразу декілька Десятинних храмів. Перший був збудований на Старокиївській горі у 996 році, а зруйнований у 1240 році ордою хана Батия. Другий з’явився в 1630-х роках і проіснував до 1828. Третій побудували у 1842 році, але і його спіткала нещаслива доля попередників — він став одним із перших храмів Києва, який зруйнували більшовики у 1928 році під час антирелігійної кампанії. Остаточно уламки Десятинної церкви були розібрані у 1936 році.
Читайте також: Варвара Ханенко: Українська вишивка у Лондоні і світові шедеври у Києві
Поштова контора 1849-1915 рр.
У 1849 в домі Онуфрія Головінського розмістили поштову контору. Історики схильні вважати, що саме з цього моменту і починається історія Хрещатика як головної вулиці міста. На той час двоповерховий будинок поштової контори був першим і єдиним цегляним по всій вулиці.
Установа успішно функціонувала до 1911 року, а потім було прийнято рішення про будівництво більшого і сучаснішого будинку для поштового відомства. Контору знесли, а на її місці побудували телеграфну станцію. А поруч вирішили звести поштамт, стіни якого уціліли після вибухів на Хрещатику і стали основою Національної телерадіокомпанії України.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
Караваєвські лазні 1877-1980-ті рр.
Цілий банний комплекс. До нього входили зали із мармуровими басейнами, приватні кабінети, «нумери», магазини, перукарні та буфети. Розташовувався комплекс у районі станції метро Льва Толстого і належав купцеві Ф. Міхельсону. Його лазні вважалися найкомфортабельнішими і найчистішими у місті. Ціна на послуги коливалася від 25 копійок для студентів, до 3 рублів за сімейний «нумер». Знесли лазні у 1980-х роках.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід
Дума 1878-1941 рр.
Двоповерхова будівля Думи, де засідали керманичі Києва, з’явилася на Майдані Незалежності в 1878 році, але не тільки чиновники квартирували у будівлі. За деякими свідченнями, тут розміщався перший в Європі пункт нічного чергування лікарів.
В 1900 році будівлю Думи реконструювали і добудували третій поверх. З приходом більшовиків тут розміщався комітет партії. В 1941 році будівля сильно постраждала внаслідок вибухів та пожежі, але стіни вціліли. Від реконструкції Думи відмовилися вже в післявоєнні роки, так як вона не вписувалася в новий план забудови Хрещатика та Майдану Незалежності.
Читайте також: Киевские головы: при ком в столице мосты и университеты строились?
Гіппо-Палас 1903-1941 рр.
Кінний цирк, який в 1903 році побудував архітектор Едуард Брадтман на кошти Петра Крутікова, був одним з найбільших на найкомфортабельніших у Європі. Дві арени, електричне освітлення, опалення, зручна зала — ось далеко не повний список його принад.
Але саме як цирк він функціонував не так вже й довго. В 1918 році Гіппо-Палас став політичним майданчиком. Саме тут гетьманом України обрали Петра Скоропадського. Проте у 1941 році вибух вщент зруйнував приміщення, а в 1964 році на його місці побудували кінотеатр «Україна».
Читайте також: Місто-курорт до Революції: в яких парках кияни гуляли, милися та могли зустріти повій
«Дитячій світ» 1903-1941 рр.
У 1903 році видатний архітектор Владислав Городецький зайнявся перебудовою будинку на розі вулиць Хрещатика і Прорізної. До двох поверхів він добудував ще два, прикрасив фасад балконами та баштами. У цьому будинку до революції розташовувалися магазини, контори та квартири під найм. А в 1930-х роках у ньому почав функціонувати магазин «Дитячий світ». За іронією долі пожежа на Хрещатику 1941-го року розпочалася саме з цього будинку.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
Труханів острів 1907-1943 рр.
У 1885 році значна частина територію Труханового острова належала пароплавству, тож тут почали розташовувати численні ремонтні майстерні. Сполучення між островом та містом було не досить зручним і працівники майстерень охоче облаштовували домівки прямо на острові.
Однак влада Києва ще довгий час не видавала офіційного дозволу на житлову забудову острова, так як боялася, що типова для Києва весняна повінь може нанести шкоду жителям та їхньому майну. Однак настирний самозахват територій призвів до того, що вже в 1907 році офіційно було дозволено селитися на Трухановому острові. В 1909 році на острові відкрилася школа, а вже в 1910 році було побудовано Храм святої Єлизавети.
Житлові квартали на Трухановому острові знищили гітлерівці в 1943 році, а після війни їх вирішили не відновлювати і перетворити острів на паркову зону.
Читайте також: Врятуватися від спеки: дачний відпочинок у дореволюційному Києві
Хмарочос Гінзбурга 1912-1941 рр.
Будівництво надсучасного елітного прибуткового дому велося із застосуванням нових технологій і обійшлося в 1,5 млн. рублів. Для порівняння весь річний бюджет міста складав приблизно 4,5 млн. рублів.
В одинадцятиповерховому хмарочосі налічувалося 94 квартири, найбільша з яких складалася з 11 кімнат. Квартири здавалися в найм, річна вартість оренди однієї квартири могла сягати 13 тисяч рублів.
Одним з найвідоміших мешканців хмарочосу Гінзбурга був художник Олександр Мурашко, який облаштував на 11 поверху художню студію. До речі, добиратися до студії Мурашко і його учні могли на ліфті фірми «Отіс» — це був перший ліфт в історії Києва.
Хмарочос Гінзбурга зруйнували в 1941 році диверсанти, які займалися організацією вибухів на Хрещатику у вже окупованому фашистами Києві. Руїни хмарочоса Гінзбурга розібрали тільки після війни, сьогодні на його місці знаходиться готель «Україна».
Читайте також: Початок епохи споживання у Києві: Всеросійська виставка 1913 року
Сходи на Театральній площі 1935 -1984 рр.
Живописні сходи, що з’єднували Театральну площу та вулицю М. Лисенко з’явилися у Києві в середині 30-х років ХХ століття. Вони були побудовані за проєктом архітектора М. Шехоніна. На відміну від багатьох інших легендарних будівель в центрі Києва, сходи пережили окупацію міста в 1941-1943 роках і ще тривалий час радували киян. А зникли вони через розширення оперного театру, на їх місці збудували корпус з репетиційними залами.
Читайте також: Непристойні адреси старого Києва: життя повій
Ринок на Сінній 1958-2005 рр.
Будівництво критого ринку на місці колишнього Єврейського базаря розпочалося в 1949 році, а завершилося лише в 1958 році. Тоді Ринок на Сінній (офіційна назва «Колгоспний ринок») став найбільшим торгівельним майданчиком Радянського Союзу: його площа складала 9 тисяч квадратних метрів, а одночасно працювати тут могли 1200 торгівців. Свого часу ринок був улюбленим місцем «шопінгу» киян, але 2004 році постало питання про реконструкцію ринку, яка закінчилася фактичним його руйнуванням.
Читайте також: Історія Бессарабського ринку в ролях