Київ автомобільний. На чому, куди та скільки їздили кияни сто років тому

15:44 05.11

Офіційна кількість зареєстрованих у Києві авто вже переступила позначку у мільйон штук, а водіям на деяких вулицях міста дозволили рухатися зі швидкістю 80 км на годину. Якійсь сто років тому такі цифри здалися би пересічному киянину фантастикою. Згадаємо, як усе починалося.

Київ автомобільний. На чому, куди та скільки їздили кияни сто років тому

Перше авто

Троє пасажирів на самохідному екіпажі проїхалися київським Подолом у червні 1897 року. Транспортний засіб рухався завдяки гасовому двигуну. Без коней! Сенсація. Так написала газета “Киевлянинъ” про цю подію. З неї й почався автомобільний бум у Києві.

Фото: auto.vercity.ru

Benz Velo. Ймовірно, саме такий автомобіль став сенсацією на Подолі у році.

Минуло років 10 – і містом катаються вже десятки авто. Авторинок зростає шаленими темпами: у 1911 році у Києві налічується близько 80 машин, через рік їх стає рівно вдвічі більше, у 1913 році у місті їздять 328 авто.

Фото: kyivpastfuture.com.uа

Автосалони

Це слово було знайоме киянам ще на початку ХХ ст. Найбільший під вивіскою “Ауто-салон” працював на Миколаївській (нині на цьому місці розташований кінотеатр “Україна”) Тут продають Mercedes та Opel. Авто марки Peugeot можна купити на Хрещатику, Fiat і Ford – на Фундуклеївській, на Львівській площі торгують автомобілями марки Bents.

Фото: avtovod.com.ua

Розкіш чи засіб пересування?

Кияни розсікають вулицями виключно на іномарках. Audi купують за 5600 рублів, Ford коштує вдвічі дешевше. Для вчителя початкової школи чи гімназії з їхніми 25 та 85 рублями зарплатні – лише мріяти, а от для таємного радника, який отримував щомісяця близько 500 рублів, – цілком доступно.

Авто швидко перестає бути екзотикою, але залишається розкішшю. Як і участь у місцевому автоклубі.

Його заснували у 1904 році два десятки топ-чиновників та бізнесменів. Теоретично увійти до його складу міг хто завгодно, на справі ж – лише дуже забезпечений киянин. Вступний внесок – 25 рублів, ще 50 треба сплачувати щорічно. Очолює цей елітарний клуб командувач військами Київського військового округу, генерал-лейтенант Володимир Сухомлинов. Пізніше автоеліту міста очолить міський голова Іполит Дьяков, теж фанатичний автомобіліст.

Читайте також: Гендерна нерівність або як киянки колись дорогоцінну освіту здобували

Київський клуб автомобілістів розташувався на Фундуклеївській, пізніше переїхав на Хрещатик. Поруч відкривається автомагазин “Стріла”. При ньому – перша автомайстерня та пункт прокату.
Мета об’єднання – “для зближення любителів автомобільної і моторної їзди, удосконалення в ній і можливого поширення автомобілів і моторних самокатів”.

Популяризація нового виду транспорту просувається, втім далеко не всі кияни від нього у захваті. Їздити на автомобілі вночі небезпечно – невідомі жбурляють у проїжджаючих каміння. Такі випадки непоодинокі. У 1907 році про такі інциденти пише преса, київський поліцмейстер наказує затримувати нападників та доставляти у відділки.

Фото: autoconsulting.com.ua

Автопреса

У 1914 році починає видаватися журнал “Автомобільне життя і авіація”, офіційне друковане видання Київського автоклубу. Разом з одеським журналом “Південний автомобіліст” вони стають першими автомобільними ЗМІ на території сучасної України.

Перші “мажори” на дорогах

Семимісний французький Delaunay- Belleville з відкритим кузовом, шестициліндровим мотором об’ємом майже 12 тис куб. см та позолотою в оздобленні – таке авто проїхало київськими вулицями у 1915 році. Усе пояснюється маркуванням Sa Majesté le Tsar, що з французької перекладається як Його Величність Цар. Взагалі-то у Миколи ІІ біло аж три таких авто. На одній з них він і завітав до Києва. Якби приїхав взимку, кияни побачили б ще одну особливість цієї люксової версії – для їзди по снігу її “перезували” у гусениці.

А дороги де?

Міський голова Іполит Дьяков був заядлим водієм. Він не міг особисто не відчути всі “радості” їзди бруківкою, де кожен чималий камінець мав ще й трохи заокруглену поверхню. Для масажу сідниць – у самий раз, та не для автопрогулянки. Чи не тому саме за його головування містом у Києві почали активно будувати дороги?

Кредит на 1 млн рублів під 5% річних беруть у Бельгії. Матеріал закуповують здебільшого у Швеції. Тогочасна версія автодору працює ударними темпами – протягом двох років повністю змінюють старе дорожнє покриття на Хрещатику, Прорізній, Володимирській, Миколаївській (нині – Городецького), Володимирському узвозі, Великій Васильківській та Думській площі (нині – Майдан Незалежності). Зняту тут бруківку використовують для укладання доріг у віддалених районах.

Всеволод Демченко – колишній чиновник Південно-Західної залізниці та гласний (депутат) Київської міської думи, а заодно – хороший приятель міського голови Іполіта Дьякова та власник фірми, що виробляє тротуарну плитку і теше камінь для нових мостових. Можливо, співпало. Та за короткий період масштабного ремонту доріг у центрі Києва він обростає дорогою нерухомістю – стає власником двох прибуткових будинків на вул. Ольгинській та Великій Житомирській, а також особистих хоромів на вул. П. Орлика, 3, де нині розмістилася Академія правових наук України.

Водійське посвідчення

Водії поділяються на дві категорії – професіонали та аматори. Відповідно, й водійські посвідчення видаються двох видів. Любителі отримують посвідчення на право керувати лише певним авто, вказаним у посвідченні. Віковий ценз – 17 років. І не важливо, дівчина ти чи хлопець. Головне, щоб вміли не лише крутити кермо, а й користуватися усіма його приладами та усунути дрібні поломки.

Фото: ebay.co.uk

Посвідчення водія-професіонала може отримати лише чоловік, якому виповнилося 21 рік. Йому дозволяється керувати різними видами транспортних засобів. Крім правил поводження на дорозі та управління автомобілем треба було скласти іспит з механіки, слюсарної справи та розбирання й збирання двигуна.

Фото: avtovod.com.ua

Опанувати водійську справу, яка тоді називалася автомобілізмом, можна було в Першій нормальній школі шоферів В.В. Пермінова на Жилянській, 34.

Форму водійського квитка затвердила Київська міська дума, а видавала спеціальна комісія від міської управи, до складу якої входили представник влади, поліцейський, технік округу шляхів сполучення, лікар і два представники міського клубу автомобілістів. Дозвіл на водіння діяв лише рік, потім треба знову отримувати новий.

Перші натяки на МРЕВ

У травні 1916 року за поданням київського поліцмейстера у Києві навели лад у нумерації автомобілів. Номери від 1 до 500 отримували приватні авто, 500-600 – штабні та військові, від 600 та далі – транспорт різного роду організацій та союзів, тобто щось на кшталт авто, зареєстрованого на юридичну особу.

Читайте також: У тіні Хрещатика: вулиця Архітектора Городецького або Париж посеред Києва

З “Обов’язкових постанов про порядок пасажирського та вантажного руху по місту Києву на автомобілях”: “Дозвіл (на право керування транспортом у місті) видається у вигляді особливої книжки з надрукованими в ній правилами їзди на автомобілях, в книжку вноситься прізвище власника і опис автомобіля. Дозвіл повинен завжди перебувати при автомобілі. До дозволу видається номерний знак в двох примірниках різної форми, з яких один повинен бути прикріплений на передній, а інший на задній частині екіпажу на видному місці. Передній номерний знак може бути зроблений і фарбою на радіаторі (розмір удвічі більше звичайного)”

Перша ДТП

Її учасниками стали автомобіліст та велосипедист. Громадянин Цитович, він же декан юридичного факультету університету св. Володимира, не впорався з керуванням і, вихляючи на дорозі, потрапив під колеса авто у районі дач на Святошино. Від сильного удару велосипедиста відкинуло та вдарило об трамвайний стовп.

Микола Цитович

Водій авто з місця ДТП не тікав, і, вірогідно, надав першу медичну допомогу постраждалому. Закінчилося все благополучно. Вже наступного року велосипедист-невдаха Микола Цитович очолив університет св. Володимира.

Читайте також: У тіні Хрещатика: вулиця Архітектора Городецького або Париж посеред Києва

Втім, після аварії він написав гнівну статтю про те, що автомобілісти не дають життя киянам і закликав обмежити дозволену швидкість.

Реклама Київського таксомоторного товариства. Фото: kiev24.ua

Пасажир завжди правий

Заснована у 1913 році компанія “Київське таксомоторне товариство” вивезла на вулиці Києва перші таксі. Міська влада розробила правила для водіїв, які перевозять пасажирів. Крім таксометрів вони повинні були мати тверезий стан, охайний вигляд та добрий настрій. Таксист був повинен носити форму встановленого зразка, бути вихованим та стриманим. Їм було заборонено не лише вживати спиртні напої за кермом, а й нав’язувати прохожим свої послуги, відмовляти клієнтам у обслуговуванні та гримати на них.

Фото: weekend.today

Вартість поїздки залежала від відстані: 40-50 коп. за першу версту та 20-30 за кожну наступну. Враховувалися й півверсти. Працювати вночі було вигідніше – тариф зростав на 50%. “Накрутивши” вартість поїздки, можна було залишитися без ліцензії.

Читайте також: Київська опера: легенди, міфи та криваві драми

Фото: weekend.today

Перші ПДР

Що можна на дорозі, а що ні, регламентував документ “Обов’язкові постанови про порядок пасажирського та вантажного руху по місту Києву на автомобілях”. І першим пунктом у ньому зазначено, що “у місті Києві дозволяється рух лише тих авто, що допущені до нього при огляді та випробуванні”.

На багатолюдних вулицях міста (Хрещатик, Велика Васильківська, Олександрівська від Хрещатика до Гостиного двору (Володимирський узвіз та вул. Петра Сагайдачного), Прорізна, Велика Житомирська та Безаківська (Симона Петлюри) дозволяється пересуватися зі швидкістю не більше 10 верст, на інших – не більше 20. (1 верста дорівнює 1,07 км). Окремим пунктом – лаконічно й категорично – їздити наввипередки заборонено. Також потрібно намагатися не лякати коней та не виїжджати на ліву сторону вулиці. Для іногородніх – протягом доби треба звернутися в управу та отримати київський номерний знак.

Водій повинен надавати перевагу у русі кареті “швидкої”, пожежному обозу, хресній ході, військовій колоні та похоронній процесії. Раптом порушив – повинен зупинитися на першу ж вимогу городового. Смугастих паличок ще не вигадали, тому діяв окремий сигнал свистка – один довгий сигнал та два коротких.

Провалений екодень

Щорічно у вересні у світі відзначають День без авто, закликаючи всіх автовласників не виганяти залізних коней на дорогу. Колись таку ідею навіть вдалося реалізувати. У квітні 1919 році на тлі паливної кризи у Києві оголосили про повну заборону їзди на авто у місті Києві. Місто повернулося на десятки років тому назад. Втім, ненадовго. Спочатку “свої” почали дошкуляти проханнями про пільгові дозволи, а потім “своїх” стало стільки, що вдавання видимості заборони стало безглуздим.

Скільки нині у Києві автомобілістів?

Напевно, мільйони. Станом на 2018 рік у Києві було зареєстровано 1, 06 млн авто і ця цифра невпинно зростає. Протягом того ж 2018 року машин у загальноміському автопарку побільшало на 114 тис., наступного року до них додалися ще 170 тис авто.

Читайте також: Емілія та Олена Прахови: жінки, що надихали до божевілля або на кого моляться кияни?

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...