Про військового, який боронить Україну розповіли в 241 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.
До війни він жив в Києві, працював програмістом, мав дружину і сина. Коли почалась війна сину було півроку. 24 лютого о 11 дня Владислав вже був на Лаврській – отримав зброю і типові для військовослужбовців речі і вже два з половиною роки на війні.
До 2022 року чоловік не мав жодної військової кар’єри, але , як говорить, було відчуття, що рано чи пізно доведеться служити. Тому в нього був свій бронежилет і він заздалегідь купив цивільну зброю.
“Я родом з Дніпра. Ну в принципі, це все може наблизитись і вже наблизилось до Дніпра по всій Україні. В тому числі і по Києву, де я от якраз жив. Тож, якби для себе вибір зробив – я не зможу просто продовжувати своє цивільне життя, просто працювати сидіти за компом. Це був точно не варіант. Я навпаки радуюсь що саме 24-го лютого я наважився. Ну типу в мене було готове рішення – якщо щось почнеться зразу йти. Бо якщо я затримався хоча би на місяць: вивозив би сім’ю чи якось ще – в мене би точно з’явились вже якісь сумніви”, – говорить захисник.
Служба – це важко й цікаво: на початках ніхто з нас нічого не вмів. Ну були АТОшники звісно, але навіть вони кажуть – це була зовсім інша історія, зовсім інший досвід ніж на цій вже широкомасштабній війні, деталізує Владислав.
Він зауважує, що тим, хто зараз прийде в армію буде легше – в тому плані, що вони будуть приходити вже не на голе місце. Новобранці скоріш за все потраплять в якийсь вже злагоджений підрозділ, де буде кому навчати, де вже є зброя, вже є екіпірування, вже все підігнано під наші завдання.
Він переконаний, що війна дійде до всіх. І він би порадив краще брати свою долю в свої руки і робити це свідомо: брати під свій контроль і шукати якісь контакти з тих частин куди би хотілось потрапити, закрити всі справи, залишити сім’ї якусь фінансову подушку і т.д. Можливо вибирати і купувати амуніцію, можливо чомусь навчатись – є купа матеріалів в тому числі на сайті ТрО, G7.
“Найскладніше все ж таки невизначність по строкам. Ну типу вже вже йде справа до трьох років і це важкувато. Сімейним – це взагалі. Ви маєте розуміти, що це три роки – ті самі люди, ті самі обличчя. Ми вже знаємо один одного, хоча здебільшого всі друзі. Але тим не менш – набридає таке життя спільне з чоловіками. Цей літній табір трохи затягнувся”, – жартує Владислав.
За його словами, вінзадоволений всім. Мінометник розуміє, що залучений до дуже потрібної справи – немає зараз важливішої справи ніж гнати ворога і це – найбільша мотивація. Люди приходять з усіх сфер, з усіх місць України: від кримчан і людей з Донецька до Західної України. На війні присутні всі. Доволі багато нових навичок. Насправді з’явилась здатність вижити в будь-яких умовах.
” Нам допоможуть відбудуватись, ми будемо в ЄС і НАТО. Україна все ж таки встала на оцей правильний шлях – цивілізаційного вибіру свій зробила. Ми стали щитом для Європи і це велика відповідальність та задача. Воля не здобувається безкоштовно”, – переконаний Черниш.