Історія виборів. Як кияни собі владу обирали

08:37 23.10

Скільки років популізму, чому горіла магістратура на Подолі і хто вигадав мітинги-концерти? Змінювалися епохи та устрої, князі, царі й диктатори. Та щось у Києві залишалося незмінним, якщо йшлося про місцеві вибори.

Історія виборів. Як кияни собі владу обирали

Народовладдя по-київськи

Слово “віче” увійде у вжиток пізніше, але зібратися разом і ухвалити спільне рішення в інтересах громади – таке у Києві вміли ще у 968 році.

Поки Святослав воював з Візантією, кияни переймалися, як дати відсіч печенегам. У критичний момент жителі правого берега зібралися разом і постановили відправити гінця на Лівобережжя, аби просити допомоги.

А коли спільними зусиллями відігнали ворога, то послали гінця й до князя з чітко оформленною колективною претензією:

Ты, княже, чюжея земли ищеши и блюдеши, а своея ся охабивъ, малы бо насъ не взяша печенези, и матерь твою и дети твои”.

загрузка...

Князь міг би спробувати звалити усе на попередників, але незадоволення центральною владою, висловлене на спільних зборах територіальної громади, з документальною точністю зберіг Лаврентіївський літопис.

Ба більше, якщо затверджені на віче рішення не схвалювалися першою особою, то й переворот могли влаштувати.

Саме так сталося з Ізяславом, сином Ярослава Мудрого, який не зміг організувати захист народу від половців.

Люди зібралися на “вече на торговищи, и реша, пославшеся ко князю:

 Се половци росулися по земли; дай, княже, оружье и кони, и еще бьемся с ними”.

Изяслав же сего не послуша”.

То й був змушений під тиском народного незадоволення тікати до Польщі. А отже, з народовладдям у Києві споконвіку все було гаразд.

Ближче до Європи

Отримання Магдебурзького права повинно було наблизити управління Києвом до європейських стандартів. Воно передбачало проведення виборів до магістрату.

Цей орган міського самоврядування складався з двох колегій: рада вирішувала адміністративні питання, а лава виконувала роль судів.

Головним у лавників був війт, а у раді – бурмістр. Війта обирали пожиттєво, всі інші посадовці київського магістрату не засиджувалися у своїх кріслах довше року.

Дата виборів була прив’язана до релігійних свят. Вони проходили щороку на початку весни, коли відгуляють Різдво та мине масштабний Миколаївський ярмарок за два тижні до закінчення Великого посту. Після складання присяги у церкві Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі на Подолі новообрані посадовці вважалися повноважними.

Печать Магістрата київського, 1762 рік. ЦДІАК України

Хто міг отримати посаду у магістраті?

Виключно добра й розумна людина віком від 25 до 70 років з красивою біографією.

Інші вимоги до кандидатів – “не дуже багаті і не дуже бідні, законнонароджені, не лихварі, не двоєжонці…” Крім того, навіть дуже добропорядних хлопців з Черкас чи Полтави до виборів у київський магістрат не допустили б – на крісло у місцевому органі влади міг претендувати лише киянин.

Право – німецьке, традиції – слов’янські

Київ жив за Маґдебурзьким правом майже 340 років, та за царювання Катерини ІІ було вирішено уніфікувати управління усіма містами.

Ніби й логічно, тож і Київ у 1785 році потрапив під дію “Грамоти на права і вигоди містам Російської імперії”, яка істотно обмежувала права киян на самоврядування.

Пізніше Павло І, а за ним і Олександр І трохи послабили втручання у справи київські і повернули місту деякі магдебурзькі права. Експеримент був невдалим – керівництво та члени магістрату загрузли у корупції.

У 1834 році цар Микола І остаточно ліквідував всі привілеї Маґдебурзького права та всі залишки автономії Києва, остаточно поклавши край чуткам про кумівство та торгівлю посадами у стінах магістрату.

Виборча “чорнуха” чи викриття?

Деякі дослідники історії схильні вважати, що скасуванням Маґдебурзького права імперія намагалася остаточно зупинити процесс європеїзації міста, виключно щоб перетворити його у звичайне губернське місто.

Інші ж історики називають рішення Миколи І таким, що назріло.

Гучний скандал розгорнувся після оголошення результатів виборів ремісничого голови у січні 1821 року. Міщанин Кравченко наполягав, що вибори пройшли з порушеннями, а сам магістрат – розсадник зловживань. Також він натякав на невипадковість масштабної пожежі 1811 року на Подолі, яка знищила зокрема й усі документи магістрату про збирання та розподіл податків.

Можна було б списати на типову для виборчого періоду активізацію різного роду розслідувачів, але усе-таки за заявами Кравченка біла призначена перевірка.

Вона виявила декілька кричущих фактів.

Так, близько 40 тисяч зібраних податків до казначейства не дійшли у результаті службового підроблення – деяких платників податків на папері “загубили”.

Крім того, з’ясувалося, що всі ключові посади у магістраті займали люди, що мають між собою тісні родинні зв’язки, а кабінети переходять від батьків до дітей мало не у спадок.

Коли у 1834 році Микола І видав переломне рішення про остаточну ліквідацію автономії Києва – корумпованій владі крити було нічим.

А виборці хто?

Виборче законодавство у цей період декілька разів змінювалося.

З 1785 року магістрати замінили міськими думами. Виборців поділили на 6 категорій відповідно до їхнього майнового стану.

Перша – містяни, які володіли нерухомістю у Києві (так звані справжні містяни); друга – купці всіх гільдій; третя – цехові або управні ремісники; ще дві групи – іногородні або іноземці та імениті городяни та остання – посадські люди.

Представники цих груп мали право брати участь у виборах міського голови, бургомістра, членів магістрату, суддів словесного суду і гласних (так раніше називали депутатів, адже їхня робота – віддавати голос).

Ці категорії киян обирали склад міської думи та міського голову, а міська дума у свою чергу обирала так звану шестигласну думу, до якої входило по одному депутату від кожної категорії містян.

Виходило щось на кшталт двопалатного органу, на чолі якого стояв міський голова.

Фото: retroua.com

Рада олігархів

З 1870 року російський імператор Олександр II змінив порядок виборів міського голови і гласних міської Думи. Право голосувати отримали особи не молодше 25 років, які мали майно та нерухомість у Києві, а також справно сплачували податки. За обсягами сплаченого до казни киян поділили на три групи.

Перша – крупні платники, які віддавали до казни не менше 45 рублів на рік. До цієї касти входили не більше півтори сотні киян.

Друга група виборців – ті, хто платив 15-45 річних. Таких у місті налічувалося не більше півтисячі осіб.

І найчисельніша група – дрібні платники податків зі своїми 15 рублями річних. Це – ще 3-3,5 тисячі виборців.

А отже, право голосу мали не більше 4 тисяч киян. При цьому кожна “каста” могла завести до Думи однакову кількість депутатів.

Результат – склад органу місцевого самоврядування формували переважно заможні люди: представники бізнесу, промисловці, землевласники та банкіри.

Фото: antikvar.ua

У 1892 році коло виборців ще більше звузилося – право обирати гласних залишили лише тим, хто мав у Києві у нерухомість вартістю не менше трьох тисяч рублів. Голосували особисто на зібранні, що відбувалося у приміщенні Думи.

Для кожного кандидата передбачалася виборча урна – розділений на дві половини дерев’яний ящик з отворами для кульок.

У разі підтримки кандидата кульку треба було кидати у правий отвір, якщо ні – у лівий.

Керував на виборах міський голова, голоси рахували декілька його помічників. Наскільки прозорим був підрахунок голосів за такої системи – питання відкрите.

Фото: antikvar.ua

Гласних обирали на чотирирічний термін. У Києві міського голову обирала Дума.

Така структура місцевого самоврядування функціонувала у місті до початку XX ст.

Останні вибори за старою системою відбулися у 1916 році.

Перші політичні списки

У квітні 1917 року Тимчасовий уряд затвердив постанову “Про здійснення виборів гласних міських Дум та про дільничні міські управління”.

Ключових змін декілька – майновий ценз скасовано, віковий знижено до 20 років, право брати участь у виборах отримали жінки.

Гласні обиралися на два роки, а не чотири, як раніше.

Голосування за кандидатуру міського голови вирішили не проводити разом з обранням гласних міської Думи. Нові обранці голосуватимуть за нього на своєму першому засіданні.

Необхідну для Києва кількість гласних вирахував Тимчасовий уряд – 120 осіб.

Місто розподілили на 30 виборчих районів, зареєструвавши майже 308 тисяч чоловік потенційних виборців, які продемонструють доволі високу явку – майже 65%.

За перемогу боротимуться 18 політичних партій, блоків та об’єднань. До міської ради йтимуть за політичними списками.

Зокрема, списком під номером 13 на вибори піде Прогресивно-демократична група населення Печерська, Звіринця та Старонаводницької вулиці, №17 – Союз орендаторів земельних ділянок, №6 – представники Старокиївського району.

Перший номер – у меншовиків, №2 – у Єврейського соціалістичного блоку, №5 – Польський виборчий список та ін…

Голосування на виборчих дільницях тривало з 9 до 21 години. Агітація на дільниці у день виборів вважалася грубим порушенням.

Дореволюційна агітація

За підтримки кандидата…

Запеклі битви за крісло у Думі були й за царя, й за Леніна.

Традиція друкувати передвиборні програми з’явилася на початку ХХ століття. Разом з тим папір терпить усе – й політичну рекламу, й чорний піар.

На листівках розповсюджуються звинувачення на адресу опонентів у некомпетентності, шовінізмі, політиканстві, популізмі.

Фото: antikvar.ua, «Киевская искра», 1907 р.

Кандидати не шкодують коштів на самопіар. Клуб російських націоналістів у 1913 році виділяє на політичну саморекламу тисячу рублів – робітник заводу таку суму заробляє за чотири роки.

Після Революції мало що змінюється.

Хіба що у моду входять духовий оркестр, що заохочує взяти участь у концерті-мітингу, між музичними номерами зі сцени звучать полум’яні промови кандидатів і їхніх представників, політики проводять зустрічі у актових залах навчальних закладів та заводів, обіцяють здебільшого не благоустрій міста чи добробут населення, а побороти ворогів революції та досягти високої мети.

Якої саме – не уточнюють.

Вішатися на білборди все ще не здогадується, але на шпальтах газет ведеться запекла політична війна…

Так виглядала передвиборча агітація у Києві у 1917 році.

За результатами голосування 1917 року, найбільше місць у міській думі отримали соціалісти – їх привели до влади незаможні мешканці віддалених від центру районів Києва.

Другими “фінішував” блок УСДРП – УПСР (соціал-демократична робітнича партія та Українська партія соціалістів-революціонерів). Третє місце з 14% голосів несподівано відхопили монархісти, яким у новообраній Думі дісталися 18 мандатів.

Диктатура замість врядування

Більшовики знищили місцеве самоврядування, замінивши їх органами “пролетарської диктатури”.

Читайте також: Ціна перемоги: $кільки тратять на рекламу у Facebook кандидати в мери

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...