Роль Богдана або куди вказує булава?
Богдан Хмельницький — легендарна і значна людина в історії України, опосередковано і зовсім неочікувано славетний гетьман відіграв свою роль і в будівництві Бессарабського ринку.
До середини ХІХ століття місце, де сьогодні знаходиться Бессарабська площа, мало зовсім непривабливий вигляд.
Почергово тут розташовувалися то кінна поштова станція, то застава на окраїні міста, а потім тут почали збиратися безхатченки та злодії. Поступово з’явилися непрезентабельні постоялі двори, балаганчики, а часом приїжджали і бродячі цирки.
Читайте також: Місто-курорт до Революції: в яких парках кияни гуляли, милися та могли зустріти повій
Місцева влада схаменулася тільки після масштабної розбудови Хрещатика і початку будівництва вулиці Великої Васильківської. Стало зрозуміло, що сусідство фешенебельних магазинів і місця, де збираються маргінали, є неприйнятним.
Певний час можновладці вагалися і обмірковували, що краще збудувати на цьому місці: цирк чи площу.
Врешті, в 1870 році вирішили звести пам’ятник Богдану Хмельницькому і облаштувати площу, яку і назвали на честь гетьмана. До речі, назва зберігалася до 1910-х років, хоч пам’ятник так і на ній і не з’явився.
А вийшло досить комічно. Пам’ятник Богданові Хмельницькому, який сьогодні стоїть на Софійській площі, повинен був стояти саме там, де потім звели пам’ятник Володимиру Леніну. За легендою, хтось помітив, що Хмельницький, з цього місця, вказував би булавою на популярний трактир купця Лаврухіна. Це визнали недоречним і влада відмовилася від свого першочергового плану.
Читайте також: Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф
Роль Бродського або як умру, то побудуйте!
У 1874 році на площі виникло стихійне торжище, а вже в 1902 році влада Києва вирішила, що доречно було б збудувати критий міський ринок. Проєкт оцінили в колосальну суму для міського бюджету — півмільйона рублів, ясна річ, що грошей тоді не виділили.
В 1904 році помер відомий київський мільйонер та меценат — Лазар Ізраїлевич Бродський. Ще за життя він спонсорував будівництво багатьох відомих об’єктів в Києві, в тому числі і Політехнічного інституту. У своєму заповіті Бродський восьмим пунктом відзначив, що півмільйона рублів він виділяє на будівництво критого Бессарабського ринку.
Але прийняти щедрий дарунок міській владі, хоч і кортіло, та все ж було лячно. І все через доповнення до того ж таки восьмого пункту, згідно з яким щорічно 4,5% від 500 тисяч влада повинна була виділяти на підтримку Єврейської лікарні, Бактеріологічного інституту та Синагоги Бродського.
Річ у тім, що Лазар Бродський за життя спонсорував будівництво цих об’єктів, а потім виділяв гроші на їх підтримку. Після смерті він, очевидно, хотів, щоб установи продовжили функціонування, от і вигадав цікавий спосіб довічного фінансування. За його розрахунками ринок мав приносити доходи, з яких влада і виплачувала б гроші установам.
Але місцева влада підписувати довічний контракт побоялася, справедливо розсудивши, що ринок може й не приносити доходів, а виплати треба буде робити.
Читайте також: Врятуватися від спеки: дачний відпочинок у дореволюційному Києві
Роль Гольденберга або не так сталося…
Ситуація із заповітом Бродського виявилася патовою. Вихід знайшов один з виконувачів духівниці — Авраам Гольденберг. Суть його ідеї полягала в такій схемі: місцева влада випускала облігації на суму 500 тисяч рублів під 4,5%, виконувачі заповіту Бродського скуповували всі ці облігації. А далі, впродовж 64 років, місто щорічно виплачувало 22,5 тисячі (ті ж таки 4,5%) володарям облігацій, які в свою чергу передавали гроші на утримання установ, якими так опікувався покійний. А на 65-й рік місцева влада повинна була повернути 500 тисяч виконувачам духівниці Бродського.
Таким чином щедрий дарунок Лазаря Бродського де-факто перетворився на довготерміновий кредит, під прийнятний відсоток.
В 1907 році можновладці на нові умови охоче погодилися, адже розуміли, що впродовж 65 років Бессарабський ринок точно приноситиме доходи, які повністю покриють всі витрати.
Схема Гольденберга була і логічною, і зручною, і взаємовигідною. За нею всі сторони отримували бажане: місто — ринок, установи — гарантовану фінансову підтримку щонайменше до 1971 року. А потім півмільйона рублів юристи знову б помістили в цінні папери і виплати б поновилися.
Гольденберг не врахував однієї обставини: ролі більшовиків. Трохи більше, як через 10 років після підписання угоди, масштабна націоналізація звела всі зобов’язання нанівець. Іронічно, влада Києва могла б погоджуватися на будь-які умови ще в 1904 році, так-на-так довічного фінансування не було б.
Читайте також: Початок епохи споживання у Києві: Всеросійська виставка 1913 року
Роль Генріха Гая і Михайла Бобрусова
В 1908 році відбувся закритий конкурс на кращій проєкт. Спочатку влада вирішила об’єднати в Бессарабському ринку несумісні речі: торгівлю квітами, торгівлю продуктами і публічну бібліотеку. Але зрештою на конкурсі переміг проєкт Генріха Гая, який вже будував подібний ринок у Варшаві. Інженером будівництва став Михайло Бобрусов.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
З цегли, металу та скла зрештою і збудували критий ринок у стилі раціонального модерну, який складався з 31 зовнішнього магазину, ресторану і великої торгівельної зали. Сама ж зала була розрахована на 88 місць для торгівлі м’ясом, 88 місць для торгівлі овочами і 27 місць для продажу риби.
Дві башти, що прикрашають ринок виконували і практичні функції, в першій помістили компресор, а в другій — бак з водою.
До речі, для нового ринку закупили і передове обладнання того часу — холодильне устаткування, аналогів якого до того в Києві не було.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід
Окремих слів вартує і скульптурне убранство ринку: композиція “Дівчина з глечиками”, горельєф “Селянин з волами”, арки увінчані головами биків, рельєфи “Молочниця”, “Риби” та щит з зображенням Архангела Михайла.
Відкрили новий ринок, який в народі швидко почали називати “Бессарабка” 25 липня 1912 року.
Загальна вартість будівництва склала 580 тисяч рублів, а рентабельність, з урахуванням виплат по облігаціям, складала 12 % річних.
Читайте також: Чорні та білі смуги в історії Ботанічного саду імені О. Фоміна
Роль Голодомору, Другої світової та Леніна
З моменту свого відкриття Бессарабський ринок став осередком торгівлі у Києві і, незважаючи ні на які буремні події в історії, він продовжує своє функціонування.
Працював він і в роки Громадянської війни, а з приходом більшовиків дещо змінився лише фасад ринку — Архангела Михайла і царську корону знищили, як ідеологічно чужих. Натомість в святкові дні фасад Бессарабського ринку прикрашали лозунгами і портретами вождів.
Читайте також: Михайло Булгаков, Іван Франко, Микола Гумільов та Анна Ахматова – всі вони вінчалися у Києві
А от під час Голодомору 1932-1933 років на долю Бессарабського ринку випала страшна роль. Передове холодильне обладнання знадобилося, але зовсім для інших цілей. В Київ, рятуючись від смерті, щодня приходили напівживі люди і помирали на вулицях міста. Їхні тіла звозили до Бессарабського ринку і якийсь час зберігали в холодильних відділах, а потім доправляли до моргу і в остатню путь — на братське кладовище на Дорогожичах.
Читайте також: Батьківщина-мати: День народження сталевої пані столиці
Під час німецько-фашистської окупації ринок працював і навіть значно розрісся. Стихійна торгівля розкинулась майже до бульвару Тараса Шевченка.
Проте азартного торгу і черг на ринку не було: торгівці ховали свій товар від допитливого ока фашистів, а ті в свою чергу забороняли збиратися більше як по троє. Тож нечисленні покупці вдивлялися в товар і намагалися не помічати шибениці, яку звели для “ворогів рейху” на тому місці, де планувався пам’ятник Богдану Хмельницькому.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
А вже в 1946 році на цьому місці з’явився пам’ятник Володимиру Леніну і ледве не став загрозою для Бессарабського ринку. За однією з легенд, нові керманичі міста переймалися тим, що виходить незручно: вождь пролетаріату фактично вказує на ринок.
Історія показала, що Бессарабський ринок витримав лихоліття, злети і падіння, а от пам’ятника Леніну в Києві більше немає.