Про це йдеться в ТСН.
За ці роки вони навчилися не просто жити на протезах, а навіть жартувати над цим. Тепер задумали неймовірне – подолати відстань у 120 кілометрів і зустрітися десь посередині.
Олександр йтиме з Житомира і планує рухатися з прискоренням. “Йому трохи важче, реально важче, бо в нього руки нема і плюс у мене ампутація висока, але в нього ще вища. тому мені треба більше йти ніж йому, щоб йому допомогти в цьому”, – каже Саша.
Своє поранення Сашко отримав у 14-му на околиці Луганська, тоді йому було 29. Вогнепальне, осколкове – ці слова для нього означали втрату лівої ноги та ще пів року боротьби за праву. Потім було довге звикання до протезу. Він пручався, соромився, не хотів, але наважився й навчився з цим жити. Уже 8 років він допомагає своїм побратимам і показує їм, що життя не протезі теж може бути життям на повну. “І в Європі, і Азії, і в Африці були, де завгодно. І пірнали без рук, без ніг, під водою, з аквалангами, вилазили на протезах на Ейфелеву”, – переконує він.
Марафон у його житті вже теж був – торік він замахнувся на шлях від Одеси до Карпат. Сашко хотів зібрати гроші на три автівки для фронту і вдалося купити десятки. “Люди дали мені пройти тільки 100 кілометрів, телефон пікає, люди донатять. В один момент я зрозумів, що можу далі не йти”, – каже Сашко.
Тож, коли Сергій запропонував пройти новий марафон – погодився не вагаючись.
Для Сергія цей марафон теж буде не першим. Він уже так само збирав гроші на авто для побратимів, а тепер разом з Олександром вирішили допомогти київському шпиталю, бо колись обоє були його пацієнтами. Сергій потрапив туди в 2015-му, коли втратив одночасно руку та ногу внаслідок мінометного обстрілу. Він переніс два десятки операцій. Місяць був у реанімації. Уже 5 років він бере участь в усіх змаганнях. Навіть навчився тримати лук однією рукою і стріляти точно в ціль. А от до марафону, каже, не готується. “Навпаки, стараюсь менше навантажувати ногу, тому що я розумію, що моя майже здорова нога буде перевантажена”, – підсумовує Сергій.
Він наважився на цей маршрут, хоч і сам розуміє, для нього це буде надзусилля.
Київському шпиталю вже давно потрібне сучасне відділення, повністю пристосоване до потреб поранених бійців. “У нас там буде рентген-апарат сучасний, УЗД сучасний кабінет, тобто поранені будуть в одному місці, а до них будуть приходити лікарі і обстежувати їх і вже визначати, в яке відділення кого й куди потрібно відправляти”, – каже організаторка марафону Ірина.
Чоловіки хочуть зібрати кошти на гастроскоп, його вартість понад три з половиною мільйони гривень. Отже порахували, що відстань від Києва до Житомира це 120 кілометрів, або ж 165 тисяч кроків. Якщо кожен крок оцінити у 22 гривні – можна зібрати потрібну суму. “Кілометраж пристойний такий, але, думаю, подолаємо якось. Мені не страшно, якщо я пройду всю дистанцію, головне, щоб воно було з користю”, – каже боєць.
Вони налаштовані йти до кінця. Навіть якщо необхідну суму вдасться зібрати раніше, для шпиталю, кажуть, ще є що купувати.
За перші три години марафону на рахунок бійців вже надійшло 300 тисяч гривень. Долучитись до збору може кожен охочий.