Коли 1 вересня стало святом?
За часів Російської імперії не існувало уніфікованої дати старту навчального року. Керманичі навчальних закладів мали право самостійно вирішувати, коли краще розпочинати новий навчальний рік. Сільські школи підв’язували дату старту навчання під посівні роботи та жнива. Тому дітки розпочинали вчитися в грудні, а закінчували у травні.
В таких великих містах як Київ традиційно було багато навчальних закладів різних типів. Так з 1864 року гімназії були поділені на класичні та реальні. Класичними вважалися ті гімназії, де діти старанно вивчали класичні іноземні мови, такі як латина або давньогрецька. В них навчання розпочиналося з 1 по 15 серпня.
Читайте також: Київ кадетський: чоловіче виховання
В реальних гімназіях, які пізніше почали називати училищами, програма була дещо іншою. Тут дітей націлювали на отримання реальних, прикладних знань: більше математики, фізики і т.д. В реальних училищах навчання могло розпочатися або в середині вересня, або й в кінці жовтня.
До певного часу точної дати старту навчального року не було і в Радянському Союзі. До 30-х років була лише постанова, яка зобов’язувала всіх дітей віком від 8 до 10 років восени прийти до школи.
Разом з тим у 1915 році Берлінська міжнародна соціалістична конференція молоді запровадила свято – Міжнародний юнацький день. Спершу його відзначали в першу неділю вересня, а потім закріпили постійну дату – перший день осені. Саме під Міжнародний юнацький день у 1935 році в Радянському Союзі і підв’язали старт навчальної кампанії по всій країні. І тільки з 1984 року 1 вересня стало загальнодержавним святом – Днем знань. В цей день у школах проводилися урочисті лінійки і святкові заходи. Традиція продовжується і по нині.
Читайте також: День студента: свято з присмаком крові
Коли освіта стала безкоштовною?
У дореволюційному Києві навчання було задоволенням не з дешевих. Тому, як правило в гімназіях навчалися або діти заможних батьків, або ж дуже обдаровані талановиті діти. Їх навіть розводили по різним класам, аби аристократичні дітки не пересікалися з дітьми різночинців і бідняків.
Рік навчання в гімназії вартував від 50 до 100 рублів – сума досить велика. Для дрібного чиновника вона складала чверть річного доходу сім’ї. І це лише тільки для однієї дитини, а родини, як правило, були багатодітними. На всіх освітянських благ було не дістати.
За різними оцінками лише 25-28% витрат на навчання покривалося за рахунок батьківських грошей, ще частину фінансування надавала казна, а решта – справа благодійників. Відомо, що українська столиця за часів імперії була меценатською Меккою. Благодійником та попечителем навчального закладу можна було стати досить просто: варто було лише взяти на себе зобов’язання щороку вносити певну суму до бюджету, наприклад, гімназії.
Читайте також: Життя київських студентів: сповідь, карцер та заборона на вишиванку
Коштом меценатів навчалися талановиті діти з бідних сімей (їм навіть призначалися стипендії), купувалися підручники та форма для гімназистів. Серед найвідоміших київських опікунів гімназіями можна виділити родину Терещенків: Микола Терещенко фінансував Першу Київську гімназію, його брат Федір – Другу київську гімназію, а син Олександр – Третю. Що ж до “льготників”, себто гімназистів, які мали знижку на навчання, то серед них були й такі, які потім ввійшли в історію літератури: Михайло Булгаков, Костянтин Паустовський та інші.
Революція та громадянська війна внесли свої корективи і в освіту. Вже в 1923 році вийшла постанова про порядок оплати за навчання. А в 1940 році платними стали 8-10 класи. Вартувало навчання 300-350 рублів на рік. І хоча вважалося, що плата за навчання була співставною з середньомісячною заробітною платнею, все ж не кожен старшокласник міг дозволити собі продовжувати навчання. І тільки 6 червня 1956 року навчання у радянській школі стало безкоштовним.
Читайте також: Гендерна нерівність або як киянки колись дорогоцінну освіту здобували
Коли настала гендерна рівність?
Уявити собі хлопців та дівчат, що навчаються спільно у дореволюційному Києві було не можливо. Більше того, навіть освічену жінку знайти було непросто. До певного часу вважалося, що жінкам навчатися не потрібно.
Значною подвижкою у жіночому навчанні стало відкриття у Києві Інституту шляхетних дівчат. Як би пафосно на звучала назва цього навчального закладу, але до реального вишу йому було далеко. В той час як у звичайних чоловічих гімназіях хлопчати опановували науки та мови, дівчата в інституті більше готувалися стати дружинами, аніж фахівцями. Їх вчили рукоділлю, домашньому господарюванню, співам та танцям і лише почасти історії та арифметиці.
Приблизно такий самий набір предметів був і приватних жіночих гімназіях, які десятками почали відкриватися у Києві на межі ХІХ-ХХ століть. Більшість таких гімназій переслідували зовсім не освітянські цілі – їх власники просто хотіли заробити копійчину на прагненні жінок стати більш освіченими.
Читайте також: ТОП-7 кумедних фактів з історії Київського університету: лицарі науки, революціонери і шанувальники дівчат
Тільки з 1834 року почалися розмови про доступ до вищої освіти для жінко. Розмови почалися, але складалися непросто. Дівчатам дозволили приходити в лекторії і просто прослуховувати матеріал, про зарахування жінок та видачу їм дипломів й мови не йшло. Щоправда, викладачі Університету Святого Володимира виступали за надання жінкам права на освіту, але керманичі імперії дотримувалися іншої думки.
Зіштовхнувшись з глухою стіною непорозуміння з боку влади, дружини викладачів університету вирішили самотужки почати виправляти ситуацію. Вони зібрали невеличкий капітал і організували Вищі жіночі курси. Навчання було платним, але не дуже дорогим, і проводилося за двома напрямками: історико-філологічним та фізико-математичним. Курсистки в подальшому здебільшого ставали учительками.
Тільки у ХХ столітті ситуація з освітою для жінок почала виправлятися. І тут не останню роль зіграли більшовики, які пропагували рівність. Жінкам дозволили навчатися, можливо, саме через цю поблажливість більшовики і отримали таку підтримку серед жіноцтва.
Читайте також: Незалежні! Як українці здобули своє свято і коли святкували?
Одним з основних атрибутів Дня знань довгий час була форма. Треба сказати, що форму носили і гімназисти, і студенти університетів. Зокрема в Університеті Святого Володимира форма майже воєнна, а посвята взагалі була подібною до посвяти у лицарів. Вишуканою і елегантною була форма учениць Інституту шляхетних дівчат. У радянські роки теж була усталена форма, яка вже в незалежній Україні спочатку перетворилася на “білий верх, чорний низ”, а нині стала історією. Сьогодні українські учні можуть вільно обирати собі той одяг, який вважають зручним та комфортним. Що же до урочистих лінійок, з якими теж асоціюється свято, то тут корективу вніс COVID-19: через пандемію у більшості шкіл лінійок не проводять. Залишається лише сподіватися, що вірус вгамується і багатостраждальної “дистанційки” цього року не буде.