26 квітня о 1:23 на Чорнобильській атомній станції імені Володимира Ілліча Леніна сталася аварія. Експеримент учених призвів до вибуху.
Тієї ночі кияни, як і жителі міста Прип’ять, мирно спали. На ранок сталося те, що “нічого не сталося”.
26 квітня 1986 року нічим не відрізнялося від 25-го. Ну, можливо, лише тим, що це була субота – довгоочікуваний вихідний.
Читайте також: До Дня космонавтики: український мрійник, який змінив світ
Що робили кияни: насолоджувалися погодою
Весна 1986 року видалася настільки теплою, що 26 квітня кияни ніжились на сонечку, а дехто, навіть, загорав. У цей день стовпчики термометрів досягали позначки 20 градусів, дощу не було.
Люди гуляли на «свіжому» повітрі у той час, коли відбувався шалений викид радіації.
Тим не менш, більшість фахівців схильні на погоду не нарікати. Ба більше – вдячні їй. Земля прогрілася настільки, що повітряні потоки піднімалися вгору, і разом з собою виносили продукти горіння та радіоактивні викиди в атмосферні шари.
В той день допоміг Києву і Південно-східний сильний вітер. Саме він відносив викиди з реактору не в напрямку української столиці, а до Білорусі й далі – до Скандинавських країн. До речі, ось чому першими на сполох забили саме шведи.
Що мали робити кияни? Цікаво, що 26 квітня 1986 року мало би виглядати у Києві достоту так, як сьогодні. Тобто всі повинні були б сидіти вдома, зачинити двері і вікна, вживати пігулки насичені йодом і, як учать в школі на заняттях ОБЖД, – пити червоне вино.
Читайте також: Город-герой! Как Киев побеждал «испанку», потеряв 10 тысяч человек
Що робили кияни: готувалися святкувати
Та Київ готувався святкувати Першотравень. Першотравнева демонстрація у Радянському Союзі була традиційним масовим видовищем, ніщо не могло її відмінити. Як виявилося, справді – ніщо, навіть аварія на ЧАЕС.
Задіяні у святкуванні школярі активно готувалися до виступу і проводили численні репетиції. Їм заздалегідь видали костюми.
Лише в минулому році були розсекречені архіви КДБ, там є цікаві подробиці. Зокрема з приводу дитячих костюмів зазначається: “Одяг має досить високий рівень фону. Школи мають намір здати костюми до палацу піонерів. Необхідна дезактивація”.
Щодо того, як вплинула радіація на самих дітей, що не тільки виходили на Першотравневу демонстрацію, а ще й довгий час тренувалися на відкритому повітрі, то цього не перевіряли.
Що мали би робити кияни? Власне те, що було зроблено лише в 20-х числах травня – евакуювати дітей. Дітлахів з Київської, Чернігівської і Житомирської областей таки вивезли. При чому Володимир Щербицький пішов тоді наперекір рішенню “Москви”, сказав:
За дітей нас з партії не виключать, тому давайте рятувати генофонд України”.
Читайте також: Дорогожичи или Бабий Яр? История названий
Що робили кияни: читали “Правду”
“Не читайте радянських газет”, – застережував професор Преображенський, але ж читали, бо звідкілясь треба було дізнаватися новини.
Ось, якими новинами майоріли перші шпальта легендарної газети “Правда” за суботу, 26 квітня 1986 року.
Стаття з заголовком “Єдині цілі, спільні завдання”, радісно повідомляла: “Справа соціалізму впевнена просувається вперед. Свідченням тому – кожен вищий форум комуністів братніх країн. У ці передтравневі дні в Берліні відбувся 11 з’їзд Соціалістичної єдиної партії Німеччини – марксистсько-ленінського авангарду трудового народу НДР”.
У цьому ж випуску на першій сторінці були розміщені матеріали про здобутки у сферах легкої промисловості, тваринництва і таке інше. Але найцікавіше, що дві невеличкі колонки були присвячені досить символічним темам.
Стаття – “Енергію дає “Північне сяйво”, звітувала: “Колектив плавучої електростанції “Північне сяйво” на узбережжі Чукотки відмінно справляється з соціалістичними зобов’язаннями. Енергетики безперебійно і чітко постачають сіверян електроенергією”. І ні слова, про ЧАЕС, яка вочевидь, не так вдало справлялася з “зобов’язаннями”.
Друга символічна стаття називалася “Вимоги Хіросіми”, в ній автор стверджував: “США повинні дослухатися до вимог народу щодо заборони ядерного озброєння”.
Можна було б припустити, що кореспонденти газети ще просто не зорієнтувалися і страшні новини будуть розміщенні у випуску за 27 квітня. Але ні, відомо, що перша офіційна інформація щодо аварії з’явилася лише 28 квітня у програмі «Время». Та і та – лише тому, що міжнародна спільнота примушувала владу зізнатися.
Що мали би робити кияни? Запитання риторичне. В ідеалі вони повинні були б читати саме правду, без лапок і максимально прозору. Проте, деякі експерти схильні вважати, що і Першотравнева демонстрація, і замовчування були потрібні для того аби не допустити паніки і ще більших проблем.
Читайте також: Проклятые места Киева: взгляд скептика
Що робила влада: вагалася
Кияни 26 квітня були вимушені робити те, що і зазвичай тільки тому, що влада прийняла рішення за них. А сама владна верхівка – вагалася і чекала порятунку від науковців. Науковці, в свою чергу, вперше зіткнулися з проблемою такого масштабу і терміново розрадити не могли. Ще й сьогодні з причинами аварії, ба більше – з наслідками не все з’ясовано.
Сам Михайло Горбачов відверто говорив, що про ситуацію на ЧАЕС дізнався о п’ятій ранку – фактично через кілька годин після трагедії. Щоправда, він наголошує на тому, що йому не сказали всієї правди і, що він був переконаний, що сталася саме аварія, а вибуху не було.
Знав про проблему і Володимир Щербицький – Перший секретар Комуністичної партії УРСР. Це йому на стіл потрапляли документи з замірами рівня радіації. Патрульні тоді проводили заміри, які їх шокували, часом вони навіть думали, що дозиметри вийшли з ладу.
І це саме влада вирішила замовчувати проблему, і навіть занижувала показники радіації, намагаючись переконати, що все в нормі.
Цікавим є і ще один документ з архівів КДБ, який розсекретили: “За даними Шевченківського РВ УКДБ адміністрація Київської обласної та 25 лікарень, посилаючись на вказівку МОЗ УРСР (нібито Наказ № 24с від 11.05.86 р.) в історіях хвороби хворих з ознаками “променева хвороба” вказувати діагноз “вегето-судинна дистонія”.
Хворих, скоріше за все, було чимало. Адже сонячні ванни, прогулянки на “свіжому” повітрі, репетиції виступів та Першотравнева демонстрація у таких обставинах були просто неприйнятними і дуже шкідливими.
Володимир Щербицький – людина, що викликає неоднозначні оцінки. Хтось говорить, що він був противником будівництва ЧАЕС, потім відмовлявся проводити демонстрацію і скоротив її до мінімуму – 1 година 20 хвилин, наперекір Партії евакуював дітей і робив все можливе для того, щоб не було паніки. А хтось вважає, що все це слабкі аргументи у ситуації, коли мільйони людей опинилися під загрозою смерті, та ще й такої страшної.
Сам Володимир Щербицький, нібито говорив, що дуже недооцінював ситуацію, як і всі можновладці тоді, і саме тому не боявся вивести на демонстрацію з нагоди 1 травня своїх дітей та онуків.
Що мала би робити влада? На це, багато в чому також риторичне питання, кожен має відповісти для себе сам.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
Насправді більшість киян 26 квітня 1986 року робили щось неправильно, зрозуміло, не із власної провини і волі, а лише тому, що не були “в курсі”.
Та були люди, які зробили все правильно – ліквідатори.
Рятівники, які кинулися гасити полум’я ціною власного життя.
Таких героїв було багато, щонайменше півмільйона людей, які протягом багатьох місяців ще боролися з мирним атомом.
Слава їм і наша вдячність!
Зовсім нещодавно, через 36 років після аварії, людство знову опинилося перед загрозою ураження радіацією. Російські війська захопили ЧАЕС у перші дні повномасштабного вторгнення. Проте завдяки стійкості та відданості працівників станції та нацгвардійців найстрашнішого вдалося уникнути.