«Вже з одинадцятого століття українці молилися «Хліб наш насущний даждь нам днесь» а не «Хлєб» , «днєсь» поки російська вимова прийшла до нас на московських штиках, фізичних і ментальних. Тому сучасне використання російської вимови цсм – це не бажання зберегти традицію, а звичайне русофільство, москвоцентричність, комплекс меншого брата яке виховувалося століттями», – розповідає Мельничук.
Він надає детальне пояснення, як формувалася мова церковних книжок та піснеспівів у православній церкві.
- Старослов’янська мова Кирила та Мефодія
Кирило та Мефодій перекладали на солунський діалект староболгарської. Зараз це у лінгвістиці називається старослов’янською мовою, яка досить сильно відрізняється від сучасної церковнослов’янської. І не тільки фонетикою, але й лексикою. Думаю почувши службу яку правили Рівноапостольні брати, ми б її не зрозуміли.
Нижче для передачі фонем я наводжу не спеціальні знаки, а сучасні українські літери.
М’який і твердий знак вимовлялися як надкороткі «е» та «о» відповідно. Як зараз у сербській мові – Србиjа. Юси вимовлялися як носові «он» та «ен» як у польській. Ять «Ѣ» була дифтонгом «іе» або «іа» і навіть «іо», причому вимовлялося окремо, не «є» , «я» чи «йо».
Буква И вимовлялася як твердий звук «’і”, попередній звук не пом’якшувався.Донедавна так, ще говорили на Поліссі « ст‘іл», «н‘іж», «л‘іс». Звичайно «е» також була твердою. Було два дифтонги «ъі» та «ьі» які читалися приблизно як «о’і» та «е’і» відповідно. Дієслово «быти» (бути) звучало тоді приблизно як « бо‘іт‘і». Літера Щ як «шт» тощо…
До речі, літера Г вимовлялося у старослов’янській твердо, як зараз у російській мові. А Фіта – як «т»! Тобто вимовляли Атон, катедра, звідси «католики».
Читайте також: Київ від початків. Жінки-слов’яни йшли з чоловіками у військо та керували домом
Розповсюджуючись по слов’янських землях, мова набувала національних рис різних народів. В давнину люди не ламали язика, а вимовляли як звикли говорити. Незнайому лексику заміняли своєю.
Так виникли різні редакції старослов’янської – ізводи. Із відомих це : чесько- моравський, сербський, болгарський, хорватський (на глаголиці і для римського обряду), румунський, давньоруський ( який називають староцерковнослов‘янською мовою).
- Давньоруський ізвод
(староцерковнослов’янська мова)
У давньоруському ізводі збереглося Остромирове Євангеліє середини одинадцятого століття написане у Києві. У ньому вже повно українських рис!!! Не буду на цьому детально зупинятися, скажу лиш, що вже тоді бачимо, як ті всі дивні староболгарські звуки, заміняються на фонетику властиву тогочасній народній мові.
Вже тоді ять «Ѣ» з дифтонга перетворюється на «і» , а дифтонги «ъі» та «ьі» збігаються із сучасними «и» або «і». Літера «г» стає гортанною, так як зараз у українській мові.
Дуже багато старослов’янської лексики замінено на тогочасні відповідники типу : багатьє, багно, гай, глечик, гребля, жадати, жито, зоря, кожух, криниця, лазня, оболонь, полонина, тулитися, ховатися, яр та чимало інших.
Народи давньої Русі жили досить ізольовано і у мовному плані дуже відрізнялися, тому з часом, при перепису священних текстів їхні мовні особливості відображають у церковних книгах.
- Московський ізвод
Починаючи з ХIV століття відбувається асиміляція слов’янського населення Залісся, значна частина якого були біженцями з території сучасної України від татаро-монгольської навали, із місцевим фіно-угорським населенням. Як результат починаються відбуватися мовні процеси палаталізації (пом’якшення) приголосних перед голосними «Е» та «И» у північних слов’янських говорах.
Починають вимовляти м’ягко – «нєбо» , «зємля», «ходіті» , «робіті» тощо…
До речі, серед слов’янських народів лише росіяни і білоруси вимовляють ці звуки так м’яко.
Цей процес не заторкнув Новгородчину, де, до тотального знищення місцевого населення Іваном Жахливим, була своя слов’янська мова. До цього часу поморські старообрядці, читаючи церковні тексти, вимовляють слова твердо «воскресе» , «смерть» а не «воскрєсє», «смєрть», як сучасні росіяни.
Читайте також: Київ від початків. За часів Київської Русі місто було центром торговельних шляхів та зростало з податків від перемоги
Після виникнення Московської держави там формується свій ізвод церковнослов’янської мови- московський, у ньому багато запозичень із місцевої лексики і граматика відповідна до народної фонетики. Зараз ним користуються старообрядці. У багатьох моментах він ближче до київського!!! ізводу ніж сучасний «общерусский». Дається взнаки спільне київське коріння. Хоча часто твердять навпаки.
- Київський ізвод
На землях Великого Князівства Литовського починають виникати свої особливості церковної мови.
Це завершається у сімнадцятому столітті, коли повністю формується редакція церковнослов’янської мови – яку ми зараз називаємо: Київський ізвод.
Це був час Київського ренесансу, розквіт Києво-Могилянської Колегії. Почалася уніфікація церковних книг, що стало можливим завдяки розвитку книгодрукування. Започаткована робота зі звірки церковних книг з грецьким оригіналом, деякі тексти заново перекладаються як з грецької, так із латини.
Робота проводилася викладачами і студентами Могилянки. Видали Служебник, Требник, Тріодін Посний і Цвітний. В останньому, синаксари написані розмовною української мовою того часу. Мовою посполитою, як тоді її називали. Видали катехізис на двох мовах: цсм і мовою посполитою. Отче наш там звучить майже ідентично сучасному українському перекладу. Лише друге прохання відрізняється і звучить як: «Хай прийде Крулівство Твоє».
Які ж основні особливості цього київського ізводу?
В ті часи почали у книжках ставити наголоси. І вони повністю співпадали з тогочасними українськими. «Господу помолІмося», «у Господа просІм, або «просІмо». «ТвоЄму», «МоЄму», «ім‘Я»і так далі.
Вперше з’являється літера «Ґ», поряд із звичайною «Г», узаконюється літера «Й».
Цікаве написання слова «Прийдѣте» де добре видно як читалася «ѣ».
Лексично тексти були більш ближчі до української. При перекладах менше вживали «іже» , яке традиційно ставити на місце грецьких артиклів. Ось, наприклад, текст Херувимської згідно Служебника Св.Петра Могили 1629 року:
«Херувіми тайно образующії, і Животворящей Тройці Трисвятую піснь приносящії, всякую нині житейськую отвержімо печаль. Яко да царя всіх под‘ємлюше ангельськими невидимо дориносима чиньми. Алилуіа»
Були у новій редакції і моменти які відкидали давні форми, чим віддаляли цсм від народної мови. Наприклад, у Луцькому псалтирі 1384 року, присвійні займенники були у формі: «Тобі, собі». У Служебнику 1629 року вже: «Тебі, себі».
Причому правила читання вже тоді були різні! Білоруси читали тексти із своєю вимовою, відмінною від українців.
Ять «Ѣ» у них стала м’яким «є», з’явилося «дзякання» і «цякання» . Співали «Господзі помілуй» «Цєбє Господзі», інколи навіть, «Цябє Госпадзі», причому робили це механічно, бо по іншому просто не могли і не вміли.
Такі відмінності відображені вже у «Граматиці» 1619 року Мелетія Смотрицького.
Тобто, тут вперше чітко бачимо, що був один ізвод , але різні вимови.
- Загальноросійський ізвод – нова церковнослов’янська
Після реформ започаткованих патріархом Никоном, з України були запрошені «книжники» які повинні були виправити помилки, тобто зайнятися «справкою книг».
Не всі з цих заробітчан мали потрібну кваліфікацію для такої роботи і не всі бажали якісно працювати. Коли перекладали з грецької, то просто калькували грецькі слова слов’янськими відповідниками, чим робили текст ще меньшзрозумілим. Діяли за принципом: головне, щоб не так як у старих книгах. Потрібно було створити вигляд якою важливою справою вони займаються і скільки помилок виправили.
В результаті, як справедливо говорять старообрядці, замість виправити книги, вони їх попсували.
Щоб сподобатися роботодавцям текст наближали до російської фонетики. Ставили російські наголоси, заміняли слова на ближчі по звучанню до місцевої мови, змінили граматичні норми написання слів, щоб можна було їх читати з російською вимовою. Звичайно внесли вони і українські риси. До цього часу у семінаріях РПЦ вчать правилу цсм. вимовляти літеру «Г» як український гортанний звук. Проте цього ніхто зараз на Росії не дотримується. Ба, більше того, навіть в Україні часто чути оте Ґекання на службі.
Читайте також: Київ від початків. Княгиня Ольга закопала живцем сватів від ворога та помстилася за чоловіка
Так був створений нинішній ізвод, який тоді називали – «общерусским» , а зараз – церковнослов’янським, або – ново церковнослов’янським.
Він був дуже недосконалий, це пізніше зрозуміли самі росіяни, і майже до самого 1917 року не припинялася «книжна справка». Але кожне подальше його редагування було у сторону, наближення до російської мови.
Саме, тому, коли ми зараз читаємо церковнослов’янські тексти «загальноросійського ізвода» (який помилково називають московським) із давньокиївською вимовою то часто відчуття, що виходить такий, «русько- украйонський» сільський суржик.
- Розповсюдження загальноросійського ізводу
Законодавчо московською державою було заборонено видавати книги як на московському (старообрядному) так і на київському ізводах. Як і все в Російській імперії, викорінення київського ізводу робилося жорстоко і бездумно. Був наказ до священиків звести старі книги до консисторії, навзамін їм обіцяли книги нового друку. За невиконання передбачалися великі штрафи і навіть позбавлення парафії. Хто послухав і відвіз, залишився без богослужбових книг близько трьох років, бо нові надрукувати не встигли! У Києво-Печерській Лаврі російські чиновники спалювали цілі тиражі книг, коли бачили, що вони хоча б у чомусь слідують київській традиції.
По єпархіям був розісланий циркуляр, щоб організовували курси для дяків (хорів тоді зна простих парафіях не було) та священиків де б їх вчили службу правити із «великороссийским наречием».
Нагадаємо, «ВК» розповідав, що розповіді представників УПЦ (і зокрема, тих, що протестують під Лаврою в Києві) про те, що вони не моляться російською, але церковнослов’янською мовою, не відповідають дійсності. Бо та версія, якою послуговуються – це русифікований мовний проект РФ.