Балерини, купальниці та Кім Ер Сен. 10 фактів про київську кераміку

13:27 02.10

Українські традиції виготовлення та декорування кераміки народжувалися у Києві. На початку 19 ст. на фаянсових та порцелянових виробництвах вважається нормою йти за європейською модою. В Україні чужому навчаються, але свого не цураються. Німців слухають, на англійців дивляться, але створюють власний автентичний стиль та експериментують з технологіями. Через двісті років історія майже повторюється.

Балерини, купальниці та Кім Ер Сен. 10 фактів про київську кераміку

Межигірський фаянс

Ні, це не про поклади мейсенської порцеляни упереміш з тарілками у стилі “бикоко”, що були знайдені у вже колишній президентській резиденції у 2014 році. За 200 років до того у Межигір’ї не колекціонували все підряд, а створювали самобутні витвори керамічного мистецтва.

Заснована наприкінці 18 століття Київсько-Межигірська фаянсова фабрика – одна з перших таких мануфактур на території сучасної України й одна з найбільших на теренах імперії.

Перші вироби тут виготовляють у 1801 році, а через 20 років на виробництві вже зайнято більше 300 чоловік, переважна частина з яких – не чорноробочі, а кваліфіковані майстри. Проіснувала фабрика порівняно недовго, але стала брендом, відомими далеко за межами не лише Києва, а й імперії.

Чому саме Межигір’я?

загрузка...

На межі 18-19 століть майже 40 відсотків фаянсу і порцеляни – імпорт. Дуже багато купують в Англії та Німеччині, хоча свої поклади високоякісної глини дуже багаті. Щоб стимулювати власне виробництво, Катерина ІІ піднімає мито на ввезення сервізів з-за кордону.

Історична правда

У цей же час, як на щастя, на місці згарища Межигірського монастиря знаходять білу вогнетривку глину й вирішують відкрити тут завод.

Звучить складно.

Та чи був цей глиняний “сюрприз”, і чи він став поштовхом? Місцеві жителі на той момент вже давно й активно займалися гончарною справою і точно знали про запаси потрібного матеріалу. А от Межигірський завод ще декілька років після відкриття використовував привізну з печерських пагорбів і лише з часом перейшов на ту, що під боком.

Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій

То, може, Києву просто пощастило потрапити на хвилю промислово-фаянсової лихоманки? Є й така версія розвитку подій.

Як би там не було, але у 1796 році декілька пробних чашок і тарілок з високоякісного українського каолину їдуть до Санкт-Петербурга. У відповідь надходить схвальне рішення про відкриття мануфактури.

Під вробництво віддають залишки будівель від монастиря, накинувши зверху ще 4000 десятин лісу, 2000 десятин землі та кілька сотен селян з Нових Петрівців і Валків. Виробнича мета – продукція “як у англійців”.

ДивисьІнфо

Престижно, але дорого

Фаянс з клеймом “Кiевъ” або “Межигорье” (маркування декілька разів змінювалося) знав державні секрети найвищого рівня, бо прикрашав столи під час імператорських обідів у Санкт-Петербурзі.

Він бачив столові європейської аристократії, бо з успіхом продавався за кордоном. Фабрика виконувала спецзамовлення багатої публіки, виготовляючи під індивідуальні забаганки сервізи, керамічні прикраси для прибудинкових садів і кахель для оздоблення камінів.

Національний музей історії України

Два фабричні фірмові магазини відкриваються у Києві, а згодом – у Санкт-Петербурзі, Харкові, Одесі, Бердичеві, Мінську, Ризі…

Дозволити собі межигірський фаянс може далеко не кожен. У 30-х роках 19 ст. столові київські сервізи коштують кілька сотень рублів, ціна на деякі сягає чотирьох сотень.

Тарілка на згадку

Вперше в історії керамічної промисловості Російської Імперії нова технологія деколь застосовується саме на Межигірській фаянсовій фабриці. Картинка для декорування спочатку наноситься на паперову основу, з неї – на кераміку і лише потім випалюється. Це дозволяє робити тонко деталізовані акуратні малюнки.

Facebook, Клуб корінного киянина

Читайте також: Кривавий вересень 41-го або 778 днів окупації Києва: в яких умовах виживали кияни?

В моду входять тарілки-картини з пейзажами, портретами й написами. Одна з таких пейзажних серій присвячена київським краєвидам та пам’яткам. На них – Києво-Печерська лавра, Золоті ворота, пам’ятник Магдебурзькому праву.

Facebook, Клуб корінного киянина

Борщ у такі тарілки не наливають, їх дарують у якості дорогих сувенірів і неофіційно називають фаянсовими листівками. Улюблені портретні герої – Тарас Шевченко й Микола Костомаров.

Facebook, Клуб корінного киянина

Європа прикрашає свої вази та кухлі трояндами й фіалками, українці – мальвами, хмелем, виноградом.

Читайте також: Кривавий вересень 41-го або 778 днів окупації Києва: в яких умовах виживали кияни?

Музей Михайла Грушевського

Межигірське ноу-хау – так званий гіпюровий рельєф – увесь виріб декорується дрібним об’ємним візерунком. Зазвичай “важкуватий” на вигляд фаянс стає схожим на мереживо, виглядає ніжно і витончено.

Іn-Аrt

Ще один різновид межигірського посуду має свою впізнавану особливість – він не розфарбований, а суцільно вкритий “фірмовою” глазур’ю, зазвичай зеленого, блакитного або шоколадного кольорів.

Музей Михайла Грушевського

У асортименті – не лише столовий та чайний посуд. Вази для квітів та фруктів, салатниці та цукерниці, попільнички, аптекарський посуд та чорнильниці, кімнатні та садові скульптури, для віруючих – свічники, хрести, лампадки та ікони, для дівчат – пудрениці та так звані туалетні пляшечки для ароматної води.

Як не щастить – то у всьому

Історія фабрики цікава, коротка і сумна.

Розвивати виробництво на Київ відправили виписаного Санкт-Петербургом з Німеччини Йохана Краніха. Одна “дрібничка” – не фахівця з кераміки, а інженера-механіка за спеціальністю. Згодом його таки звільнили за некомпетентність, але фабрика до того гнала брак і несла збитки.

Читайте також: 8 київських бібліотек, що зачарують вас

Брати Віммерти, теж німці, але досвідчені керамісти навели лад на виробництві, але не знайшли спільної мови з магістратом й зі скандалом поїхали з Києва.

Іn-Аrt

Потім пожежа 1810 року майже знищила фабрику – довелося починати все майже заново.

З 20-х років усе ніби пішло на лад, та у 1844 році Петербург бере на себе управління підприємством і це стає початком його кінця. Після декількох приватизацій і переприватизацій у 1875 році Києво-Межигірський фаянсовий завод остаточно припинив роботу.

Національний музей історії України

Втрачені та збережені шедеври

Від будівлі фабрики до наших часів не залишилося нічого. А от від майстрів – дещо є. Можливо, навіть на горищі вашої бабусі.

Наймасштабнішу колекцію межигірського фаянсу зібрав промисловець і меценат Оскар Гансен, який писав, що більшість з виробів втрачені саме через невігластво й безжальність власників:

Мені самому неодноразово доводилося бачити чарівні візерункові тарілочки, що використовуються як підставки для квітів, або валяються в буфетах під папером від мух, або красиві стрункі вазочки, що доживають свій вік в шафі або кутку в той час, як всі почесні місця зайняті вазами в стилі рококо 19 століття, чванливими і нахабними”.

Побачити межигірський фаянс можна зокрема у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва або ж у Британському музеї, де йому виділили окрему залу.

Й на тому все?

Та ні. Бо звідки ж тоді майже у кожній квартирі бралися порцелянові статуетки балерин і танцівниць фламенко, бравих парубків у шароварах у парі з замріяними дівчатами в вишиванках з соромязливо почервонілими керамічними щічками? Все це – Київський експериментальний кераміко-художній завод.

Генерально-керамічний

У 1924 році на вул. Великій Васильківській (тоді – Червоноармійській) відкривається експериментальна майстерня, що виробляє фарби та деколі для керамічної промисловості.

До 30-х років вона розростається до фабрики і далі дуже швидко розбудовується за двома напрямами. Тут досліджують порцелянові маси й фарби, розробляючи нові рецепти, а разом з тим і визначають, як і, головне, що малювати на своїй кераміці іншим українським заводам. Це серце й розум фарфорово-порцелянової промисловості України.

Майже вщент зруйнований у часи Другої світової завод відновлюється і займається тим же: вдосконалює технології та слугує зразком художньо-ідеологічної лінії. Щоб не відступати від генеральної, на заводі ліплять вази з портретами вождів – тут Сталін, Ленін і Кім Ір Сен.

Читайте також: Не вічна пам’ять: вожді, яким більше немає місця в Києві

Згадки про них залишилися здебільшого на папері та фото – така порцеляна не пережила часи розвінчання культу особистості.

Парочка, Карась і Одарочка

У той ж час на заводі випускають і політично нейтральну продукцію, так би мовити для душі – це посуд та фігурки, які йдуть за сувенір чи подарунок за будь-якого приводу.

Асортимент – на будь-який смак. Це балерини та дами з книжками у руках, спортсмени та огрядні жіночки у купальних костюмах, діти, коники та діти на кониках, слонах і навіть качках. Здається, не закарбованим у порцеляні не залишився жоден з побутових сюжетів чи характерів.

Читайте також: Київський “Ермітаж”. Як сімейна справа Ханенків продовжує жити

Завод випускає дуже багато статуеток з вираженим національним колоритом, переважно українським. “Гуцульський танець” та гоголівський Вакула з чортом, фігурка Мавки за мотивами Лесі Українки та порцелянова пара Карася й Одарки з опери Семена Гулака-Артемовского “Запорожець за Дунаєм”.

Карась і Одарка, Аукціонний дім Літфонд

Масово завод випускав чайні та кавові сервізи. Їх декорували переважно рослинним орнаментом, розписуючи вручну. Над ними працювали найкращі майстри-художники з усієї країни.

Чимало виробів Київського порцелянового заводу й досі живуть у сервантах. За деякими актиквари влаштовують полювання. А от доля самого заводу мало чим відрізняється від історії Межигірського фаянсового. Після 90-их він перейшов у приватні руки, збанкрутував і у 2006 році припинив своє існування.

Читайте також: «Люди втрачали розум, намагалися покінчити з собою. Київ потонув у трупному смороді». Спогади очевидців про Бабин Яр

Великий Київ у Google News

підписатися
    загрузка...