Варвара Ханенко (Терещенко 1852-1922) народилася в Глухові в родині українського підприємця і благодійника Ніколи Терещенка – людини, яка зробила непересічний внесок у розвиток промисловості і культури України в другій половині ХІХ сторіччя. Дід Варвари Артемій Терещенко заповів синам віддавати на доброчинність і церкву 80% прибутків. Родина Терещенків уславилася багатьма добродійними справами, на які вони витратили близько 5 млн. крб., підтверджуючи девіз їхнього дворянського герба – ” Прагнули до громадянських справ”.
Варвара одержала домашню освіту, фінансувала початкові освітні та професійні заклади для народу. У власних маєтках у Райгородці на Черкащині й Оленівці на Київщині Варвара відкрила двокласне училище й агрошколу. В обох закладах навчали селянських дітей (а згодом і дорослих, для яких працювали вечірні курси) грамоти, усвідомленого господарювання й агрономії. З 1904 року в агрошколі розпочали роботу ремісничі майстерні: тут селяни опановували й удосконалювали навички ткацтва, вишивання, килимарства, виготовлення гобеленів, столярного ремесла, гончарства.
23-річною вона вийшла заміж за молодого юриста Богдана Ханенка. Майбутній чоловік був вражений не так вродою обраниці, як її енергійністю, відчуттям смаку та бажанням діяльності. Це був щасливий шлюб, з тих, що укладаються на небесах, і подружжя Ханенків принесло чимало користі Україні.
“Вона була органічною частиною київського культурного середовища кінця 19 – перших десятиліть 20 століття. В цьому переважно чоловічому світі були і яскраві жіночі постаті, такі як письменниця і народознавиця Олена Пчілка або меценатка княгиня Наталія Яшвіль, спільно з якими Варвара Ханенко поклала початок кустарному рухові в Україні, покликаному зберігати й підтримувати традиції народного мистецтва”, – Музей Ханенків. The Khanenko Museum.
Понад сорок років вони разом збирали твори світового мистецтва, щоб потім заповісти їх Києву. Варвара і Богдан Ханенки займалася колекціонуванням творів західно-європейського мистецтва та мистецтва сходу. Цікаво, що Варвара була не просто сподвижницею чоловіка, а мала власні визначені пріоритети в колекціонуванні: вона добре зналася на європейській кераміці й порцеляні, українському народному мистецтві, стародавніх іконах — і захоплювалася ними.
Власний будинок вони проектували, виходячи з потреб колекції, у відповідному стилі. Подружжя не лише зібрало унікальну колекцію предметів мистецтва, але й самовіддано зберігало її в складний час. За неповними даними, зібрання налічувало понад 400 живописних робіт, більш як 8 тис. гравюр, близько 700 творів мистецтва країн зарубіжного Сходу, понад 300 виробів із золота та срібла.
Крім того, вони зібрали величезну бібліотеку – близько 10 тис. книжок.
У 1887 р. Ханенки збудували в Києві по вул. Терещенківській,15, будівлю для розміщення там власного зібрання, яке стало унікальним явищем у культурному житті тогочасного міста.
Богдан Ханенко помер навесні 1917 р. і заповів дружині перетворити приватне зібрання на публічний музей. У 1918 р. Варвара Ханенко категорично відхилила пропозицію німецького командування вивезти музей до Німеччини, незважаючи на вигідні умови. На другий день вступу до Києва військ Директорії, 15 грудня 1918 pоку, вона передала Українській академії наук, керованій Агатангелом Кримським, дарчі документи на будинок, колекцію та бібліотеку. Першою умовою дарчої було надання музею імені Богдана і Варвари Ханенків.
З 1925 р. “за відсутності революційних заслуг перед пролетаріатом” імена Богдана та Варвари Ханенків вилучили з назви музею , і до середини 1990-х років українці знали про них мало.
Сьогодні в будинку, де жило подружжя Ханенків, діє Національний музей мистецтв їх імені. У ньому зібрана унікальна колекція, що налічує понад 25 000 експонатів.
Похована Варвара Ханенко на цвинтарі Видубицького монастиря в Києві поруч з чоловіком.
“ВК” писав про Варвару Ханенко раніше – Українська вишивка у Лондоні і світові шедеври у Києві.