Павла Вірського називають реформатором українського сценічного танцю.
Народного артиста СРСР, лавреата багатьох премій, знали в усьому світі. Двадцять років Павло Вірський керував Ансамблем танцю, пізніше названим його ім’ям, побувавши на гастролях у понад 70 країнах світу. Візитівкою Ансамблю став “Гопак”, яий і сьогодні викликає бурхливі овації у найбільших концертних залах планети.
За роки роботи в Ансамблі народного танцю України видатний хореограф поставив близько ста окремих номерів, інтерпретуючи лише український фольклор і на його основі створюючи яскраві і проникливі танцювальні мініатюри.
Народився Павло Вірський в Одесі. Закінчив Одеське музично-драматичне училище і Московський театральний технікум, де навчався у знаменитого Асафа Мессерера.
“Жилося йому в столиці СРСР сутужно – студент міг дозволити собі лише тарілку супу з хлібом за 4 копійки на день у робітничій їдальні. Для випускного екзамену Вірський створив образ п’яного матроса, який так сподобався Месереру, що той вимагав продати танець. Учень мав сміливість відмовити уславленому педагогу”, – розказувало про Вірського Радіо “Свобода”.
Павло Вірський був артистом балету, балетмейстером в театрах Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Києва, військових ансамблів. Коли він почав займатися українським сценічним танцем, той існував тоді лише у вигляді вставних номерів у спектаклях українського музично-драматичного театру й українських опер.
Першим кроком Павла Вірського на новому шляху була постановка в Одесі наприкінці 1920-х рр. танців в опері Миколи Лисенка “Тарас Бульба”. Поставлений ним танець “Козачок”, був першим протиставленням безпосередньому перенесенню на сцену фольклорно-танцювальних зразків у їх споконвічному вигляді.
До Декади української літератури і мистецтва в Москві Павло Вірський з балетмейстером М.Болотовим поставили танці в опері С.Гулака-Артемовского “Запорожець за Дунаєм”. Злітаючи високо в повітря, танцюристи, з шаблями в руках, робили запаморочливі обертання, майстерне фехтування в танці, стрімкі стрибки і різноманітні присядки, виконані ще й зі збереженням технічних канонів класичної хореографії, вразили не лише публіку, а й К.Станіславського, який був у захваті від гастролей киян.
Створений навесні 1937 р. Державний ансамбль народного танцю України очолили Павло Вірський з Миколою Болотовим. У першій програмі вони запропонували яскраву театралізацію фольклорних танців, збагативши традиційну лексику українського танцю елементами класичної хореографії. Вони створили колоритні сюжетні картини – своєрідні українські балети-мініатюри, такі як “Українська сюїта”, “Запорожці” та інші.
Напередодні війни Павла Павловича запросили балетмейстером Київської опери. Спочатку пообіцяли квартиру, але коли хореограф приїхав ніякої квартири не було. Оселився в готелі. Утім він не переймався. Міг придумувати постановки прямо в коридорі, чи сидячи на підлозі. Щоб переманити Вірського, Київський військовий округ запропонував йому житло, в обмін на те, що той стане балетмейстером їхнього ансамблю. Павло погодився, разом із новою трупою їздив по фронтах, діставшись аж до Сталінграда.
Там його побачив Александров і запропонував перебратися до Москви. Так українець став балетмейстером Червонозоряного ансамблю танцю Московського округу, яким керував Александров.
У 1955 р. Павло Вірський очолив Ансамблі народного танцю України (сьогодні – Національний ансамблю імені Павла Вірського). За 20 років роботи в Ансамблі він поставив близько ста окремих номерів.
Життя Павла Вірського фатально змнила зустріч у Мадриді. Як згадував народний артист України Григорій Чапкіс, який 27 років працював у Ансамблі, тоді за куліси прийшов вдячний глядач з дружиною і донькою, щоб подякувати Павлу Вірському за творчість. Вони потисли один одному руки. Павло Вірський не знав, що це був нацистський злочинець О.Скорцені.
Наступного дня в газетах з’явилося фото, де Павло Вірський потискає руку Скорцені, одягнутому в нацистську форму. Це була фальшивка. Після повернення до Києва видатного хореографа викликали в “органи” для пояснень, він потрапив в опалу, багато хто відвернувся від нього. У Павла Вірського сталося два інфаркти. На семидесятилітті видатного хореографа був лише Григоій Чапкіс з дружиною. І раптом – дзвінок, повідомлення про урядову телеграму. Ювіляра привітав В.Щербицький, тодішній перший секртар ЦК КПУ. Після цього почали вітати інші, але жити видатному хореографу залишилося кілька місяців.
Помер Павло Павлович 5 липня 1975 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. За два роки по смерті видатного балетмейстера створений ним ансамбль став називатися його іменем. 21 лютого 2005 року Національний банк України в серії “Видатні особистості України” випустив пам’ятну монету на честь 100-річчя від дня народження хореографа.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.