У першій частині інтерв’ю «Великому Києву» секретар Київради Володимир Прокопів розповів, як передвиборча кампанія позначається на роботі Київради. Згадав свій досвід роботи під керівництвом Петра Порошенка та спрогнозував чи відбудуться цього року вибори до міськради. Володимир Прокопів розказав, що вимагає Віталій Кличко від своїх підлеглих, коли завершиться епоха перейменувань, чи об’єднається Київ із передмістям. А також скільки чорного налу крутиться в паркувальному бізнесі.
— На сьогодні ви – депутат від округу № 1 в Голосіївському районі. Коли ви балотувалися в 2015 році, впізнаваність у вас була не надто висока. Сьогодні вас вже добре знають, особливо молоді мами. Які три головні досягнення на окрузі ви могли б назвати як депутат?
— На моєму окрузі люди добре мене знають і я знаю людей. Я часто спілкуюся з молодими мамами, які уже кілька років приводять дітей в центр розвитку «Салют».
У числі досягнень першим я би згадав капітальний ремонт мосту – з’їзд на проспект Науки, який раніше після зими виглядав, як решето. Серед важливого – зведення дитячого садка. Його побудували в цьому районі вперше за 30 років.
—Але ж в садки величезні черги, місць не вистачає, деякі садочки відверто потребують ремонту.
— Так, з місцями в садочках проблеми катастрофічні. Але якби не було цього садочка, проблем було би ще більше. Зараз ми ремонтуємо старі дошкільні заклади. Добудовуємо ще один корпус гімназії № 59.
Я колись на зустрічі з виборцями сказав, що у мене немає чарівної палички і дива ніякого не буде. Я буду системно працювати, поки не досягну результату. І написав план-графік. За три роки депутатства не залишилося жодного багатоквартирного будинку, куди б не прийшла наша команда. Чи вирішили ми всі проблеми? Навряд чи. Чи є у людей зауваження до того, що зроблено? Безперечно. Але системні зміни вже є. Результат можна побачити неозброєним оком.
— Як часто до вас звертаються виборці? Що просять?
— Перелік звернень дуже великий. Люди просять допомогу – матеріальну на лікування. Багато проблем, які необхідно вирішити, пов’язанні з житлово-комунальним господарством та будівництвом. На окрузі багато новобудов, де є проблеми з дозвільними документами. У нас дуже великий приватний сектор. Люди просять допомогти в приватизації землі, на якій по 50 років стоять їхні будинки.
Представники творчих спілок просять допомоги в завершенні своїх проектів. Бізнес скаржиться на несправедливість з боку різних контролюючих органів. Ми тісно співпрацюємо з ОСББ, напрацьовуємо різні районні проекти.
— Наскільки я пам’ятаю, ви і живете у себе на окрузі в приватному будинку.
— Так і є.
— Ви розповідали, що у вас прямо перед вікнами зводиться «будинок Войцеховського». І ви нічого не можете зробити з будівництвом.
— Так. Це ЖК «Мозаїка». Він не завершений, але є великі шанси, що його добудують. Міська влада робить все, щоб знайти компроміс у цій ситуації. Там хотіли побудувати п’ять будинків, але це неможливо. Там побудовано три секції.
— Ви казали, що там проблеми з документами.
— Був дозвіл на будівництво дев’ятиповерхового будинку, а в момент, коли вони прийшли продовжити договір оренди, виявилося, що зведено вже 25 поверхів.
— Нещодавно в мерії збиралася комісія по недобудовах.
— Ці комісії постійно збираються. Більшість людей, інвесторів, купували житло в таких будинках, не тому, що їм воно так подобалося, а тому що ціна була менша, ніж на ринку. А це тому, що в собівартість не були закладені підготовка техумов, будівництво інженерних мереж та інфраструктури. Забудовник був зосереджений на тому, щоб на невеликій території побудувати величезну кількість квадратних метрів. А люди, щоб купити це житло, продавали свої квартири, брали кредити, деякі в доларах. І для них теперішня ситуація – це катастрофа.
— Ви в київській владі працювали ще за Леоніда Черновецького. З квітня 2007 року головний спеціаліст, потім – заступник начальника відділу Головного управління сім’ї та молоді КМДА. Працювали ви до грудня 2009 року і пішли напередодні виборів президента. Як ви себе почували в його команді?
— Я прийшов на роботу в КМДА, коли у мене народився син. І потрібна була більш-менш стабільна робота. Я був рядовим співробітником і тодішнього мера бачив тільки по телевізору. Працював недовго. Але з виборами президента це ніяк не пов’язано. Я пішов у бізнес, оскільки дохід на державній роботі, не дозволяв гідно утримувати сім’ю. І для себе тоді прийняв рішення, що більше ніколи не піду на держслужбу.
— Але повернулися.
— Ніколи не говори ніколи. Я був обраний депутатом, але продовжував займатися бізнесом, так як депутати місцевих рад не отримують зарплату. А коли став секретарем Київради, то довелося відійти від бізнесу.
— Як ви вважаєте, чи потрібно міським депутатам виплачувати зарплату?
— На мою думку, так. Неможливо бути нормальним депутатом, не займаючись проблемами округу цілодобово. Серед наших депутатів є керівники великих компаній. А тут комісія, пленарне засідання переносяться з дня на день. Раз так, то повинна бути зарплата і гідна, хоча і не повинна суперечити здоровому глузду.
— І все ж таки, скільки, на вашу думку, повинен отримувати міській депутат?
— А тут не потрібно мати свою думку. Потрібно прорахувати витрати: автомобіль, гроші на бензин, закордонні відрядження. І це лише мала частина витрат. Я думаю, якби зарплата киян була в межах 1 тисячі євро, то депутат мав би отримувати близько трьох тисяч.
— Я пам’ятаю, яке бурхливе обговорення було в суспільстві, коли обговорювали підняття зарплат народних депутатів з 6,5 тисяч гривень до 18 тисяч.
— Це проблема суспільства. Але не може бути такий дисонанс: у голови «Нафтогазу» мільйони, а у вчителя 5-7 тисяч. Давайте вчителю платити 50 тисяч. У той же час, я вважаю, що зарплата чиновників теж має бути гідною. Інакше на держслужбі почнуть працювати або лиходії, або ідіоти. Зараз нормальних людей, які не будуть красти, які грамотні фахівці, неможливо вмовити йти на державну службу. І повірте, я добре знаю, про що говорю.
— Але Кличку вдалося вмовити прийти на посаду свого першого заступника відомого бізнесмена і забудовника Ігоря Ніконова. Правда, він все одно пішов.
— Тому що чиновників одразу всі починають ненавидіти. Потрібно перестати культивувати в суспільстві тему «чиновник дорівнює сволота».
— За часів вашої роботи секретарем Київради, з’явилася «мода» – проводити засідання в два, а то і в три прийоми. Якщо трибуну намагаються блокувати, ви майже одразу закриваєте засідання. Чому? Може, є інші механізми?
— Тут дві причини. По-перше, дуже великі порядки денні. Я перестав, як секретар Київради бути фільтром – це поставимо, це не поставимо. Все, що вже готове, виноситься на сесію.
Щодо блокування трибуни, є теж варіанти вирішення проблеми – встановити охорону. Але Віталій Кличко одразу сказав, що такого ми робити не будемо. Шукаємо компроміс. Якщо він неможливий – оголошуємо перерву, йдемо на погоджувальну раду і продовжуємо далі працювати. Коли і таким чином не вдається досягти компромісу, знімаємо питання з порядку денного. Можу помилятися, але не пам’ятаю, щоб ми закривали засідання через конфлікт.
— До речі, незалежно від того, що діється в залі, і раніше на комісії, ви завжди проявляєте майстерність витримки. Як вам це вдається?
— Мені колись Віталій Кличко, коли я був весь на емоціях, сказав, що їх потрібно стримувати, в будь-якому випадку і з будь-якою людиною. Я в будівлі мерії перебуваю практично з ранку і до ночі. Спілкуюся з величезною кількістю людей. Знаю їх близько, як вони живуть. Якщо давати волю емоціям, діла не буде.
— Наскільки багато зараз у Київраді випадків, коли доводиться домовлятися – так званих «договірняків»? Бувають такі голосування, коли пакетом щось голосується?
— Подібних голосувань я не пригадую. Було багато фактів, коли, дійсно, були домовленості між фракціями, бо інакше було не можливо досягти консенсусу. А потім на погоджувальній раді вирішували: ну, Ok, ми голосуємо за ваші проекти, а ви за наші. Але місту було від цього тільки краще. Це я маю на увазі, коли на одну тему всі фракції пропонували свої проекти і ніхто не хотів поступатися. Я взагалі вважаю, що «договорняк» можливий, якщо це йде на користь місту.
— В останніх двох каденціях (з 2014 року. – Ред.) бійок в Київраді було менше, ніж в попередні роки, але були. Найчастіше забіяками виступають «Солідарність» і свободівці. До цього «запалювали» радикали. А вам взагалі доводилося битися?
— Насправді сильні люди ніколи не використовують силу в політичних цілях. Наш голова показує приклад, а я у нього вчуся.
— Як депутат, ви висували ідею створення музею радянської окупації. Що зараз із цим проектом?
— Ініціативна група розробила концепцію. Ми зробили це за свої кошти, презентували її. Планували, що музей буде приватним і це б вийшло швидко. Але дуже багато міст не були готові передати експонати в приватні руки. І вже зараз я розумію, що це правильно. Маючи статус національного, музей краще буде розвиватися.
— У продовження теми декомунізації, в рамках якої було перейменовано понад 200 вулиць та інших об’єктів інфраструктури, ви колись казали, що Київрада може накласти мораторій на перейменування, від яких кияни відверто втомилися. Що зараз з цією ідеєю?
— Зміна топонімів у Києві в рамках декомунізації практично завершилася. Залишилося перейменувати всього кілька вулиць. На одну з найближчих сесій буде винесено проект перейменування вулиці Івана Кудрі в Печерському районі на честь американського сенатора Джона Маккейна. Було запропоновано кілька варіантів нової назви. На сайті київської влади опублікували кілька петицій і, зокрема, одну, яку підписали більше 1200 жителів вулиці. Вони підтримали перейменування на честь Маккейна і більшість депутатів Київради готові проголосувати за це рішення.
— До речі, останні рейтинги показують, що більшість киян не бачать в кріслі мера нікого, крім Віталія Кличка.
— І це зрозуміло чому. За часів Кличка більше стали звертати увагу на такі питання як ремонт під’їздів, міжквартальних проїздів, будівництво скверів і дитячих майданчиків. І це питання, які близькі людям.
— У грудні ви виступили зі скандальною ініціативою, щоб жителі столиці, у яких немає прописки, платили за відвідування їхніми дітьми садків і шкіл. Чи стосується це жителів передмістя, які приїжджають до нас на роботу?
— Я ніколи не робив таких заяв, але відповім, оскільки це важливе питання. І воно стосується агломерації. Як місто, ми готові будувати садочки, куди будемо приймати і дітей з передмістя, але тоді давайте спільно вирішувати питання господарського розвитку нашої території.
— Як ви гадаєте, чи вдасться найближчим часом вирішити питання київської агломерації?
— Я прогнозую, що підписання угоди між київською та обласною владою про агломерацію відбудеться вже найближчим часом. І це важливо, тому що і кияни, і жителі передмістя не проти. Не підтримують ідею, як правило, місцева влада і, на мій погляд, перш за все через свою необізнаність. Їм чомусь здається, що підписавши угоду, Київ претендуватиме на місцеве самоврядування, а Київрада одразу почне ділити їхню землю. Проте це не так. Створення агломерації – це процес прийняття спільних, взаємовигідних як для столиці, так і для населених пунктів передмістя, рішень, які приймають на рівні місцевих рад. Агломерація дає пільги і розширює можливості, перш за все, для мешканців передмістя, які повноцінно зможуть користуватися інфраструктурою столиці.
Для того, щоб користуватися пільгами при проїзді в громадському транспорті Києва або водити дітей у садки і школи на тих самих умовах, як для київських дітей, потрібно отримати Картку киянина і підписати угоду про агломерацію.
— Під час конфлікту всередині «Самопомочі», яка виключила кілька депутатів Київради з партії і запропонувала скласти їм мандати, «Солідарність» і ви в тому числі, підтримали своїх колег по Київраді. Ви голосували за виділення Роману Марченко, точніше його дружині, ділянки в Бортничах?
— Голосував. І якби зараз це питання потрапило до порядку, я б теж голосував. Тому що ця земля під будинком, який у сім’ї був уже давно у власності. Ніхто ж не хоче розбиратися в ситуації.
— Один з найгучніших проектів нинішньої Київради – так званий сухий закон, який забороняє торгувати спиртним з 23:00 до 10:00. «Великий Київ» знайшов цілу мережу, більше 30 магазинів, що торгують алкоголем аж до 4 ранку! І все тому, що їхні магазини мають приставку – кафе. Нам здалося, що ринок алкоголю був зачищений під одного гравця. Чи буде переглядати Київрада своє рішення?
— Які б правила ти не встановлював, завжди знайдуться люди, які захочуть його обійти. Але якщо говорити про користь цього рішення, то вона очевидна. Після введення рішення про обмеження нічного продажу алкоголю, за даними поліції, правопорушень різко стало менше.
— Нещодавно біля мерії Києва протестували проти того, щоб паркувальні майданчики продавали через систему ProZorro. Київрада минулого тижня проголосувала за цей проект. Як ви вважаєте, чи буде ефект від цього рішення?
— Я думаю, що так. І ситуація з продажем місць під МАФи через систему ProZorro це підтвердила. Тоді теж були протести під мерією. Кричали: «Ви знищуєте малий бізнес». Зараз все заспокоїлося. І яскравий приклад, який приводив міський голова, раніше за рік від усіх МАФів місто отримувало в бюджет лише 280 тисяч гривень. А коли був проведений аукціон через систему ProZorro, тільки один лот був проданий за 600 тисяч. Іноді кажуть, що в Європі все гаразд з парковками. Але мало кому відомо, що надходження від парковок там складають 30% річного бюджету європейського міста.
— А у нас кілька років тому «Київтранспарксервіс» показував збитковість.
— Або ці надходження становили 0,01% від міського бюджету.
— Бюджет Києва зараз становить 55 млрд гривень. Тобто до 20 млрд гривень чорного налу попадало в кишені паркувальників?
— Ми не можемо так стверджувати. Тому що у нас інша вартість парковки. Якщо в Лондоні паркування в центрі коштує 8 фунтів на годину, то у гривнях – це близько 300. Якщо ми введемо таку плату, буде революція. Зрозуміло, що цього робити не можна. А потрібно почати з того, щоб відмовитися від паркувальників і ввести автоматичну систему оплати, як робить весь цивілізований світ. Щоб люди знали, що платять з телефону або терміналу, безпосередньо в бюджет, а не в кишеню невідомим людям. І важливо, щоб кияни розуміли, що ці гроші йдуть на облаштування паркінгів, благоустрій міста.