Раніше на фундаменті палацу була зведена Київська фортеця. Будівлі її інженерних служб є складовою фортифікаційного комплексу Микільської брами. ТОВ “СОБІ” проводить на об’єкті ремонтні роботи. Проте що залишиться від історичної знахідки – невідомо.
З недовірою до реконструкції ставляться через те, що передано об’єкт був з можливістю наступної надбудови. Що буде зведено на цьому місці – невідомо. Проте зрозуміло, що у майбутньому не скоро будуть зносити нову багатоповерхівку та досліджувати те, що було під нею. Тому, очевидно, залишки архітектури залишаться під бетоном.
Краєзнавець Антон Короб наголосив, що забудовники, які працюють під прикриттям ремонтників, не проводили археологічні розкопки.
«Забудовник уже знищив склепіння підземного ярусу. При візуальному огляді помітно, що підвалини одноповерхових служб занадто масивні для такої будівлі. Навіть якщо вона мала свій підземний ярус, однаково видно різницю у муруванні, місця стику різночасових ділянок у муруванні», – зазначив Короб.
Які сторінки історії Києва приховують підвали палацу Розумовського
«Коло сучасної Арсенальної площі на давній вулиці Микільській – сучасній Івана Мазепи – у 1780-1790-і роки стояв дерев’яний палац графа та фельдмаршала Кирила Розумовського, який до 1764 року тримав булаву останнього гетьмана Війська Запорозького», – розповідає Антон Короб.
Він надає детальну згадку про історичний об’єкт:
Як описує Ф. Ернст у путівнику по Києву 1930 року («Київ: Провідник»):
«Перший за майданом ліворуч ґрунт із садибою та двома довгастими будовами наймав у другій половині XVIII століття у Микольського манастиря останній гетьман та один з найбогатіших магнатів тодішньої України – К. Г. Розумовський. У 1780-і рр. тут був побудований величезний дерев’яний палац, що садовий фасад його був звернутий до Дніпрової долини.
Чільний фасад виходив на прямокутній двір, по боках якого, перпендикулярно до вулиці, йшли флігелі. На збудування палацу витрачено величезні кошти, але в ньому ніхто не жив.
Року 1797 тут, з дозволу Розумовського, оселився тодішній київський генерал-губернатор граф І. П. Салтиков. Тоді тут щотижня влаштовували балі, фейерверки, ілюмінації, й «він здавався чарівним, коли у літню ніч блищав огнями» згадував Ф.Ф. Вігель (що жив через вулицю проти цього палацу).
Трохи згодом, коли почалася війна з турками, до Розумовського вдалися по дозвіл розташувати в палаці частину війська.
Обурений магнат наказав негайно розібрати палац і перевезти його до свого маєтку «Яготин» на Полтавщині. Від Київського палацу залишалися самі надвірні флігелі. Із них правий (ближчий до «Малого Миколи») дерев’яний флігель зберігся дотепер.…».
Судячи з того, що наступна війна з османами почалася 1806 року, палац достояв до цього часу і потрапив на план Меленського 1803 року, коментує Короб.
Згаданий Ернстом флігель було зруйновано через кілька років для спорудження житлового будинку командного складу КВО у 1930-і рр. за проєктом Й. Каракіса:
«У першій половині 19 ст. садиба перейшла до військового відомства і стала місцем розташування Інженерного двору Киівської фортеці. Від цього комплексу до недавнього часу у відносно історичному вигляді залишилася дві споруди – одноповерхові служби кінця 19 ст. та двоповерховий флігель середини 19 ст».
Знавець міста зазначає, що дерев’яний палац на самій кручі не міг бути споруджений без масивних підвалин, що могли утворювати цілий напівпідвальний цокольний поверх.
«Для аналогії можна зайти до ресторану у цокольному напівповерсі будинку Іпсіланті, який був зведений сусідом Вігелем на десяток років пізніше палацу Розумовського та має схожі склепінчасті перекриття», – говорить Антон Короб.
Раніше “ВК” розповідав, що гетьман Кирило Розумовський активно просував ідею побудови у Києві Університету Святого Володимира, який згодом став КНУ ім. Шевченка.