Курсантка Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Яна на відміну від своїх однокласників обрала своїм фахом військову професію. Вона знала, що після завершення навчання буде бротися з ворогом, і саме це ставало мотивацією. Сьогодні 20-річна дівчина з Кривого Рогу мріє стати командиром. Досвідом курсанки ділиться 148-ма окрема артилерійська Житомирської бригади Десантно-штурмових військ.
— Коли вперше почала мріяти про службу у війську?
— Задовго до повномасштабного вторгнення, попри зросійщене середовище, я мала чітку проукраїнську позицію. Мене хвилювала тема АТО/ООС, дивувала байдужість багатьох людей, тому відчувала потребу зробити бодай щось. Так з’явилися мої малюнки та вірші для військових. Про службу тоді майже не думала: хотіла пов’язати життя з історією та режисурою, жити й працювати в Україні. Але повномасштабна війна все змінила.
У 2023 році, коли мені було 17, вступила до Академії сухопутних військ. Мама до останнього про це не знала. Зараз іноді шкодую, що не здобула бойового досвіду солдатом, але хочу стати бойовим командиром і цей досвід отримати
— Чи усвідомлювала загрозу більш масштабної війни?
— Я вірила, що Росія нападе, хоча й відганяла ці думки. 24 лютого 2022 року була в гуртожитку ліцею, де навчалася на історико-правовому профілі. Зранку нам повідомили, що почалася війна й навчання переходить у дистанційний формат. Після цього все перевернулося.
— Чому артилерія?
— Колись знайома розповіла про сина, який навчався на артилерійському факультеті, і згадала, що там непросто. Це мене зацікавило. Переглянувши спеціальності, вирішила, що артилерія — найцікавіша. Зараз про вибір не шкодую. Артилерію потрібно знати, розуміти й любити — лише тоді вона відкривається.
— Самохідна чи причіпна артилерія?
Важко сказати. У кожної гармати є свої переваги й недоліки. До практики я вважала САУ кращими, але після роботи на М777 вже не така впевнена.
— Чи прикро, коли всі говорять про дрони?
Наша мета — знищувати ворога. Дрони дешевші, але їх збивають і їм знаходять протидію. А 155-мм снаряд не зіб’єш. Тому вважаю, що артилерія залишиться завжди. Коли чую розмови про її застарілість, не сперечаюся. Кожен робить свою справу, головне — нищити ворога.
— Яким був перший бойовий досвід у 148-мій окремій артилерійській Житомирській бригаді Десантно-штурмових військ?
— У 148-й бригаді мені дуже сподобалися люди — позитивні, вмотивовані, професійні. Не вистачило лише часу. Було важливо відчути себе частиною реальної роботи: перебувати на пункті управління, працювати в ролі командира, робити розрахунки, обирати снаряд і заряд, віддавати команду “Вогонь”. Особливо цінними були влучання по ворожих цілях і слова “дякую за роботу” після виконаного завдання.
Особливо цінними були влучання по ворожих цілях і слова “дякую за роботу” після виконаного завдання
— Наскільки легко спілкуватися з цивільними однолітками?
— Мені легше з ними не спілкуватися. Вони зробили свій вибір, я — свій. У нас різні пріоритети, і часто навіть не знаю, про що говорити. У моїй стрічці більше військового контенту, хоча люблю й матеріали про подорожі. Хотілося б менше дивитися на них у соцмережах і більше подорожувати самій.
— Що мотивує залишатися у війську?
— Мотивація — річ нестійка. Вона допомагає прийти у військо, але потім працюють дисципліна й розуміння, навіщо ти тут. Я хочу помститися за найкращих людей цієї країни, маю обов’язок перед тими, хто захищає нас із 2014 року. Хочу жити в Україні й не можу залишатися осторонь. Намагаюся здобути якомога більше знань, бо за рік маю стати командиром, який здатен навчити, пояснити, повести за собою й бути прикладом.
Надав Генеральний штаб ЗСУ