Якщо не були, навідайтесь: храми столиці, в які варто зайти на Великдень

Софійський собор, Шевченківський район, вул. Володимирська, 24

Початково збудований у візантійському стилі князем Ярославом Мудрим після перемоги над печенігами.  в 1036 році. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека.

Але зазнав численних руйнувань. У XVII—XVIII ст. був реставрований, принципово змінив свій вигляд і тепер є зразком українського бароко. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі.

У 1943 році за гітлерівської окупації Києва експонати Софійського архітектурно-історичного музею розграбовано, частину дорогих ікон, фотоархівів вивезли до Німеччини. У 1950-хи роках у соборі провели реставрацію, під час якої виявили та відкрили фрески XI століття (фрагментарно, там, де вони збереглися), відновили фрески XVIII століття.

Володимирський собор, Шевченківський район, бульв. Тараса Шевченка, 20

Збудований у 1862-1882 роках на честь київського князя Володимира Великого. Ініціатором спорудження собору був митрополит Філарет (Амфітеатров). Так митрополит хотів до прийдешньої річниці 900-ліття Хрещення Русі уславити ім’я видатного князя, котрий, власне, у 988 році й охрестив Київську Русь.

У 1992-2018 роках Володимирський собор був кафедральним храмом (головним) Української православної церкви Київського патріархату, котру очолював усе той самий Філарет.

Свято-Покровський собор, Солом’янський район, вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 20/1

Збудований у 1895–1897 роках в пам’ять про митрополита Платона. Ініціатива створення першого храму на Солом’янці належала тодішньому міському голові Степану Сольському. Автором роботи став архітектор Іполит Ніколаєв.

У 1914 році за проєктом архітектора Костянтина Сроковського храм перебудували, його площа збільшилася майже вдвічі та з’явилася триярусна дзвіниця.

У радянські часи церкву не зруйнували, але була знищена дзвіниця та демонтовані церковні бані. Це було зроблено для того, щоби храм мав вигляд звичайної будівлі. У 2000-х роках за часів незалежної України храм повністю відновили.

Церква Успіння Богородиці Пирогощі, Подільський район, Контрактова площа, 1

Закладена київським князем Мстиславом Великим (Мстислав Володимирович) у першій половині 12 століття. Уперше згадується в стародавньому літописі «Слово о полку Ігоревім» кінця 12 століття. Пирогоща є першим київським храмом повністю збудованим із цегли, а не з каміння.

Однією з версій походження назви церкви є те, що її назвали на честь привезеної із Константинополя (нині Стамбул) ікони «Пірготісс» (у перекладі з грецької «вежа»). Церква Богородиці Пирогощі розташовувалася на тодішній головній торговій площі Подолу, тому користувалася великою популярністю серед купців та ремісників.

У 1935 році більшовики повністю знищили церкву, яка попри всі руйнації та нищівні пожежі вистояла 800 років. У 1997–1998 роках за проєктом архітектора Юрія Асєєва церкву Богородиці Пирогощі відтворили в гіпотетичних первісних формах 12 століття. 

Дзвіниця церкви Миколи Доброго УГКЦ, Подільський район, вул. Покровська, 6

На початку XVII століття, на місці майбутньої дзвіниці, гетьман Війська Запорозького Самійло Кішка звів дерев’яну церкву на честь Миколая Чудотворця. Зробив він це на знак подяки після свого порятунку з турецького полону, де майже 25 років був прикутий до весла на галері, але на 70 році життя зумів організувати повстання та повернутися додому. Але на початку XVIII століття церква згоріла.

У 1800–1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського збудували нову церкву Миколи Доброго. У 1811 році храм разом із дзвіницею знову сильно постраждали від пожежі, але були відновлені. У 1930-х роках більшовики зруйнували церкву та побудували на її місці ліцей «Поділ» №100.

Це справжнє диво, що дзвіниця церкви Миколи Доброго дійшла до наших днів, що її не розібрали після пожежі та, що її не знищили при будівництві ліцею. Наразі на другому поверсі дзвіниці проводяться богослужіння.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі УГКЦ, Печерський район, Паркова дорога, 1

На території історичної місцевості Аскольдова могила, де за легендою в 882 році князь Олег Віщий вбив братів Аскольда й Діра та захопив владу в Києві. Аскольда поховали на місці його вбивства й ще в 10 столітті княгиня Ольга збудувала над його могилою дерев’яну церкву Святого Миколая (ім’я Миколай було прийняте Аскольдом під час хрещення в 867 році).

Багато століть при церкві діяв монастир, перша згадка про монастир датується 1036 роком. У 1809–1810 роках на місці дерев’яного храму Святого Миколая за проєктом архітектора Андрія Меленського була збудована мурована церква-ротонда в стилі ампір. Кошти на будівництво надав купець Самійло Мещеряков, побажавши у такий спосіб увіковічити пам’ять своєї померлої дружини, яка була похована на Аскольдовій могилі.

У 1846 році Тарас Шевченко намалював етюд «Аскольдова могила», на якому зображена церква Святого Миколая. Копію цієї роботи ви можете побачити біля головного входу до храму.