19 березня 1895 року народився Максим Рильський, тоді батькові було 54 роки, мамі – наполовину менше. Сталося це у Києві, в зимовій квартирі Рильських на вулиці Тарасівській, 12. Бабуся Максима – княгиня Трубецька, дід – багатий поляк, повітовий маршалок. Батько-вдівець ще 37-річним закохався у неписьменну селянську дівчину Меланію Чуприну і одружився з нею, розповіла Ганна Черкаська.
Про найменшенького з трьох синів пан Тадей якось сказав своєму другу Остапові Лисенку (синові композитора) : «Мале, як то кажуть, бідове. Занадто розумне на свої малі роки, та й шибеник, яких мало»
Про перші поетичні кроки Максим Рильський згадував: «Я, семилітній хлопчик, уперше написав віршик, що починається словами «Іванушка-дурачок скочив коню на бочок…»…А там уже пішло і пішло — і «поеми», і «драми», і «трактати»… Так і залишився я людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір…»
Згодом батьки найняли домашніх вчителів, які готували сина до гімназії. Згодом була приватна гімназія Науменка, вона була найдорожчою, мала найкращих викладачів.
Після смерті тата Максим жив у побратимів батька: історика В. Антоновича, композитора М. Лисенка, етнографа О. Русова. Разом вони ходили до Купецького зібрання (нині Національна філармонія) на концерти Скрябіна, Рахманінова.
«1910 року вийшла в світ перша моя книжечка «На білих островах». Відтоді я почав вважати себе справжнім літератором», – 15-річний юнак видав першу поетичну збірку на 64 сторінки, яку привітала Леся Українка.
1915-го 20-річний Максим закінчив гімназію, вправно грав на фортепіано, імпровізував. Захоплювався Пушкіним, Міцкевичем, французькими поетами — Бодлером, де Лілем, Маларме, де Ередіа, Верленом, Рембо… Читав в оригіналі, адже французьку в гімназії викладав француз Моріс Маяр. Згодом Рильський багато перекладав з французької, а 1957-го потрапив до Парижа, без проблем дав інтерв’ю в студії місцевого телебачення. Як бачимо, рівень викладання гуманітарних дисциплін у гімназії Науменка таким високим, що навряд чи якийсь радянський виш дав би кращі знання. Директор гімназії за часів УНР був міністром освіти, а 1919 р. його розстріляли більшовики.
Хоч вищої освіти Рильський не здобув, мав рік навчання на медичному факультеті в Університеті Св. Володимира й семестр на історико-філологічному факультеті Українського національного університету, він займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. Став енциклопедистом, справжнім доктором наук і академіком. 1919–1929 рр. учителював у Романівці.
1923-го року Рильський перебрався до Києва, викладав у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. Став одним із п’яти у ґроні неокласиків; працював у редакції журналу «Книгар», пізніше – у видавництві «Слово».
Жив у свого земляка Івана Очкуренка і до безтями закохався в його дружину Катерину (в дівоцтві Паткевич). Вона була старша від Максима на дев’ять років. Коли Максим попросив Катерину вийти за нього заміж, то жінка поставила умову: якщо він всиновить її шестирічного сина Жоржа. Поет погодився. 12 липня 1926-го вони побралися. 12 листопада 1930 р. у подружжя народився син Богдан.
Катерина Миколаївна завжди ретельно стежила за собою, мала елегантний вигляд. Вона ніколи не виходила зі спальні в халаті й капцях — тільки в сукні, у черевиках на підборах. Смачно готувала. Коронною стравою вважався шпигований салом заєць, упольований чоловіком. Остапу Вишні подобався її суп із дикої качки…
19 березня 1931 р. (у 36-ий день народження!) Максима Рильського арештували за звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації. Поета світового рівня, перекладача з 13 мов возили на допити в ДПУ, яке за іронією долі розмістилося в тому будинку на вул. Інститутській, де колись викладав Микола Лисенко.
Виручила горезвісна «Пісня про Сокола». Сокіл-батько серед ночі зателефонував в Україну і поцікавився, як там молодий талант. Миттєво Рильського розбудили, повели в душ, переодягли, повезли за місто. Підгодували трохи й випустили.
Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків у гості. Неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. Рильський нікого не зрадив, кому міг – допоміг. Він єдиний, хто не боявся носити передачі Євгену Плужнику.
У грудні 1934-го Рильський отримав розкішну п’ятикімнатну квартиру №6 у «Роліті» по вулиці Леніна, 68. Максим Тадейович любив життя в близькості від природи, тому купив невеликий будиночок в Ірпені. На природі легше було переживати довгі роки духовної еміграції. Як писав Маланюк: «Рильський лишився сам, але відстрілювався».Під час війни будиночок в Ірпені став притулком для гітлерівців, поет переживав, що там господарюють непрохані гості.
А вже після війни до Максима Тадейовича прийшов після таборів Остап Вишня, жив у друга. Згодом Рильський пустив у свою розкішну пятикімнатну квартиру зубного лікаря Літфонду Абрама Патлаха, який, з очевидним почуттям гумору, повісив на дверях табличку – «Лікар Патлах. Лікую та вставляю зуби. Дзвонити 1 раз. М.Рильський – дзвонити 2 рази». Ще довго відвідувачі поета лякалися криків із сусідньої кімнати, де доктор рвав зуби…
15-20 вересня 1947 року пленумі правління Спілки письменників України проти Максима Рильського висунули безпідставні звинувачення:
1. Він петлюрівець, бо проголосив: «Я – син Країни Рад». Яких рад ви син?
2. Націоналіст, бо оспівав кольори націоналістичного прапора у вірші «Яблука доспіли…»: «вже й поля жовтіють і синіє небо…»
3. Анархіст написав: «Ластівки літають, бо літається…». Як у час планового радянського господарювання може хтось літати, коли заманеться?
Хоч колеги добре «розпинали» Рильського, поет вийшов і поклявся, що в Україні споконвіку небо синє, а пшениця золота. Нарешті 11 грудня 1947 року «Літературна газета» надрукувала «зізнання» Максима Рильського «Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі».
Трохи попустило після отримання Сталінської премії 1950 р. Рильський займався фольклором, перекладами; упродовж 20 років був директором Інституту мистецтва.
У 1951 році будинок у Голосіївському лісі радо зустрічав гострого на розум і язик хазяїна. Нове житло поет називав своїм «замком-резиденцією», «мануаром» (заміською резиденцією). У цьому будинку пройшли останні 13 років життя.
Зі спогадів онука: «Я вам скажу, що нас досить відсторонювали від того, де жив і працював дід. Не було такого, що він бере нас на ручки. Ми ставились до нього досить обережно, і нам завжди казали: дід працює. Він прокидався о шостій ранку і йшов до саду підрізати дерева, а потім зі своїми ірландськими сетарами гуляв Голосіївським узліссям. Опісля дід повертався працювати в кабінет – значить, ніякого галасу. А його кабінет і три наші спальні, де ми жили, були на другому поверсі. Вітальня – на першому. У мене таке враження, що в сім’ї було досить шанобливе ставлення до нього. Хоча є фото, де я на руках у діда однорічний, і два чи три вірші присвячені мені. Але коли ви хочете від мене, аби я розповів, що от дідусь мене бавить, пестить, – то ні. Ну, я не можу цього згадати, хоч, можливо, це й було. Та я не звик брехати».
Рильський пережив свою кохану Катерину на вісім років, важко хворів, помирав довго: рак підшлункової залози. Їздив до кремлівської лікарні, отримав найсучасніші японські ліки, але лікарі сказали: «медицина безсила».
Як відомо, у будинку в Києві, де жив Максим Рильський з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзове погруддя Рильського (скульптор Олександр Ковальов).
Нагадаємо, “ВК” писав про київські адреси Максима Рильського.