Незалежний театр “Гармидер” виклав у вільний доступ відеозапис вистави “Кімната Левчанівської”. Тепер історію двох жінок, чиї особисті долі розгортаються на тлі політичних і суспільних змін першої половини XX століття, можна побачити онлайн.
Вистава розповідає про Олену Левчанівську – громадську діячку, педагогиню та сенаторку Другої Речі Посполитої, – і її доньку Ірину, фотографку й дослідницю історії Луцька. Ірина Левчанівська все життя намагалася з’ясувати правду про зникнення репресованої матері та зберігала її архів.
Ірина прожила 98 років – ставала свідком історичних подій на Волині та завжди вболівала за незалежну Україну.
Була в неї одна фраза, яку я запам’ятав назавжди. Вона казала: я пережила польську владу. Я пережила Перших Совєтів, – поділився спогадами про Ірину Левчанівську режисер Олесь Санін. – Я пережила Німців. Я пережила Других Совєтів. Зараз я в незалежній Україні. Я не хочу переживати незалежну Україну. Бо це наша держава. Я таких слів про теплоту до України не чув від жодного політика
Виставу створили на основі архівних документів і спогадів. Побачити відеоверсію можна за посиланням.
Виставу створено за підтримки Українського культурного фонду в рамках програми “Флагманські події”.
Довідкова інформація:
Олена Левчанівська (1881–1940) – українська політична та громадська діячка, педагогиня, учасниця “Просвіти”, авторка волинських часописів і співорганізаторка Українського клубу. Народилася та мешкала на Волині.
У 1922 вона стала членкинею Сенату Другої Речі Посполитої і лишалася сенаторкою до 1927 р. У рамках високого статусу проводила міжнародну адвокацію краян, надавала їм правову підтримку, боролася проти примусової асиміляції українців. Також Левчанівська захищала українську мову від утисків тодішньої влади і популяризувала освіту – зокрема серед жіноцтва, активно розвиваючи український жіночий рух.
Після приходу радянської влади Олену Левчанівську заарештували, а 1940 вона загинула від рук працівників НКВС. До цього часу точне місце та час розстрілу не є підтвердженими. Однак її імʼя присутнє у списку розстріляних. За радянської доби існувала версія, що Олену Левчанівську нібито вислали до Казахстану, де вона померла.
Ірина Левчанівська (1913–2011) — донька Олени Левчанівської – краєзнавиця, громадська діячка, фотографка й документалістка, одна з перших учасниць волинського “Пласту”. Після відновлення Незалежності України вона долучилася до відродження пластового руху.
Протягом життя Ірина фотографувала Луцьк, створювала слайд-фільми, збирала світлини, листи, кіноматеріали та спогади. Не маючи профільної освіти, Ірина Левчанівська створювала документальних фільмів на кіностудії “Волинь” – в архівах досі зберігаються її картини “Щоб було гарно на землі”, “Найстрашніший звір”. За радянських часів вона, ризикуючи собою, зберігала сімейний архів і пам’ять про репресовану матір. Сьогодні в Державному архіві Волинської області – 6712 збережених експонатів родини Левчанівських.