Як написала Катерина Амосова у Facebook, найстрашнішими звуками війни був шум від бомбардувальників. Та на щастя, його було чути тільки на початку війни. А от звуки артилерії всіх видів лунали щоденно і цілодобово, з невеликими перервами.
З середини березня додались мінометні обстріли з характерним звуком «ззз» над головою.
“Ми чули його, коли проходили один до одного в межах нашого «кутка». Це був сигнал хутко лягати на землю обличчям донизу і прикривати голову руками, що доводилось робити неодноразово. На початку ми збирали уламки з землі, які один з сусідів хотів вислати родичам в росію. Потім обговорювали пошкодження наших парканів, стін будинків і автівок. Серйозно постраждала лише одна з них, і це було дивом“, – пише професорка.
Амосова розповіла, що один з таборів рашистів був за 2 квартали від їхнього будинку, в районі військового шпиталю і комплексу «Адмірал».
А найгарячіше, за словами Амосової, стало з 21 березня, коли наші визволяли Ірпінь. З‘явились нові звуки стрілецької зброї, навколо почали горіти пошкоджені будівлі і дерева.
“У нас на ділянці з‘явилась воронка від міни. Ще одна пролетіла за декілька метрів від будинку свахи на її очах, розкидавши купу будівельного сміття біля дому. Ми стали прискіпливо дивитись під ноги, коли ходили один до одного. Ще одна міна проломила дах порожнього сусідського будинку і розірвалась, декілька інших потрапили в ґрунтову дорогу, якою мала виїжджати сім’я доньки, та її розміновували ЗСУ. Скільки їх залишилось на наших ділянках, ми не знаємо“, – ділиться медик.
В день, коли по радіо оголосили «Ірпінь – наш», обстріли танків, мінометів та автоматів не припинились, і тривали ще декілька днів. Донька Амосової вийшла з підвалу лише через 2 дні повної тиші, 1 квітня, її дитинка-немовля – тільки в день від’їзду.
“Ми виїхали на свій страх і ризик колоною з 7 автівок після отримання інформації від нашого друга з МВС і місцевої ТРО про звільнення переїзду через Житомирську трасу в Стоянці. Глибока подяка ЗСУ і ДСНС за швидке розмінування маршруту в Ірпені. З нами виїхала собака і ще 30 котів з ірпінського притулку, яким донька надала прихисток у себе на початку війни. В Києві ми повернули котів волонтерці. Сваха вирішила не виїжджати і залишитись вдома з ~80 котами трьох наших родин“, – пише Амосова.
Професорка підкреслює, що допомогли вижити їм Господь Бог і ЗСУ, а також знаходження домівки на околиці, запаси, взаємодопомога і витримка.
Нагадаємо, дружина Усика показала будинок після візиту окупантів – сліди танків та погром.