Олександр Мурашко народився 7 вересня 1875 року і до семи років жив біля містечка Борзна на Чернігівщині, де його виховувала бабуся – проста селянка. Вона дуже любила хлопчика та навчила його бачити красу природи.
На початку 1880-х рр. мати забирає Сашка до Чернігова, де у його вітчима була невелика іконописна майстерня, і до роботи в ній вітчим залучив і пасинка. Наприкінці 1880-х рр. вітчим одержав замовлення на проведення робіт з оформлення та підготовки стін для розпису Володимирського собору, і тому сім’я переїхала до Києва.
Тут хлопчик потрапляє в центр великого дійства. Він спостерігає за розписом собору такими майстрами, як В. Васнецов, М. Нестеров, а вони першими звернули увагу на талант підлітка, який мріяв стати великим художником.
Вітчим був проти, бо йому потрібні були робітники в його іконописній майстерні, і він віддав хлопчика учитися до свого старшого майстра аби він став “пристойним богомазом”. Проте, хлопцеві мріялось не копіювати, а писати своє. Ці розбіжності і призвели до сварки з вітчимом. Між ними виник конфлікт, який продовжувався майже чотири роки. Хлопець пішов з дому, але вітчим був невмолимим.
Примирити всіх зумів брат батька Микола Мурашко, засновник і керівник Київської малювальної школи, відомої на той час у Києві.
Восени 1894 р. Олександр вирушає до Петербургу, де успішно складає іспит до Вищого художнього училища при Академії мистецтва, а в 1896 р. вступає до Академії. Його керівником був І.Ю. Репін, який вклав назавжди в творчість Олександра Мурашка реалістичні основи мистецтва.
На випускний іспит Олександр Мурашко підготував фундаментальне полотно – “Похорон кошового”. За цю роботу він отримав найвищу відзнаку – Велику золоту медаль. Це і дозволило молодому художникові коштом академії вдосконалювати свої вміння за кордоном. Німеччина, Італія, Франція – найкращі студії відчинили свої двері перед українцем.
1901–1903 роки Олександр Мурашко провів у Мюнхені та Парижі, де він удосконалював свою творчу манеру. Імпресіонізм справив на Олександра незабутнє враження, але він все своє життя залишався реалістом, використовуючи деякі прийоми, притаманні модернізму та імпресіонізму.
У 1904 р. він повертається з Європи і першою роботою в 1906 р., яка принесла йому європейське визнання, стала картина “Карусель”.
Ця картина була представлена на 10-й Мюнхенській міжнародній виставці 1909 р., де одержала золоту медаль і просто з виставки була куплена для Музею мистецтв в Будапешті.
Після першого такого успіху художника запрошують на ряд виставок в Європі. Персональна виставка Олександра Мурашка експонувалась у Берліні, Дюссельдорфі, Кельні. Це було визнання не тільки художника, а й визнання його Батьківщини. Він вивів українське мистецтво на рівень європейського.
У 1907 р. художник повертається до Києва – міста, яке дуже любив і писав про нього: “Тут сонце, тут чудесна природа, тут власна культура…”.
У Києві Мурашко оселяється у садибі на Малій Житомирській, яку вітчим купив, коли Олександр уже навчався у Петербурзькій академії.
В улюбленому місті Олександр відкриває свою студію, стає ініціатором “Нового товариства художників” та одним із засновників Української академії мистецтв, у якій деякий час виконував обов’язки ректората очолив одну з її майстерень.
До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники як Георгій Нарбут, Федір Кричевський, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек.
Згодом, Олександр Мурашко активно зайнявся громадською роботою в Художній раді при Народному комісаріаті освіти.
Доля була для нього нещадна і відпустила йому для творчості лише 19 років. В свої молоді літа він був сповнений новими планами та ідеями, але їм не судилося збутись. В повному розквіті життєвих і творчих сил він трагічно пішов із життя. Червневої ночі 1919 р. неподалік від свого дому його вбили пострілом у потилицю.
Тодішня ж преса написала, що “був пограбований і забитий бандитами”. Відомо, що незадовго до вбивства художника затримували чекісти.
Значення Олександра Мурашка – у розвитку мистецької культури Києва. Його картини є у Музеї образотворчого мистецтва України. Але розповісти про поєднання його життя можна біля будинку на Малій Житомирській – ні Лук’янівська садиба художника, ні його студія на Хрещатику не збереглися.
Проте будівля вже другий десяток років стоїть забута. Навколо неї було чимало пікетів. У 2020 році стан садиби Мурашка оцінили як критичний. Міська влада заявила, що підготувала низку невідкладних заходів щодо порятунку будівлі.
За словами головного архітектора проєкту реставрації садиби Мурашка Юрія Лосицького, об’єкти садиби Мурашка планують реставрувати і використовувати для розміщення закладів культури комунальної власності. Зокрема, у триповерховому будинку планують розмістити Музей родини Мурашко, а також творчі студії для дітей та дорослих. У будинку № 12 – створити Міську культурну резиденцію для художників і письменників, представники творчих професій з кафе на першому поверсі.
Наприкінці 2021 – на початку 2022 року мали розпочатись протиаварійні роботи, для яких столична влада ще влітку 2021 почала виселяти жителів садиби Мурашка. Мешканець одного з будинків, київський математик Олександр Глухов, відмовився залишати помешкання. Він заявив, що рятує історичну пам’ятку у центрі Києва, бо боїться, що будинки можуть знести, а на їх місці збудують офісний центр. Глухову відключили усі комунікації.