Звертайтесь до Антипи
Був такий святий, учень Іоанна Боголосова. Коли до відкриття сучасних стоматологічних клінік залишалося чекати сотні років, надію на заспокоєння зубного болю шукали у молитві.
Вважалося, що у небесній поліклініці цими справами завідує Антипа Пергамський.
Раптом хто схоче перевірити дію – ось ключові слова: “Сего ради к тебе, яко благодатному врачу болезней, аз, немощный (-ая) прибегаю и, твой досточтимый образ с благоговением лобызая, молюся: твоим предстательством у Царя Небесного испроси мне, болящему (-ей), исцеление от удручающия мя зубныя болезни”.
Дантистів у Київській Русі називали “зубоволоками”, таку “спеціалізацію” мав кожен, кто міг витягти кліщами хворого зуба. Про протезування ще й не мріяли. За таких умов залишалося хіба що молитися.
Карієс, карієс, перейди на…
Якщо святі не допомагали, можна було звернутися до знахаря, який “перекине” зубний біль на якийсь інший об’єкт. Треба було лише повторювати магічний заговір, у якому зубний біль просять перейти, наприклад, на суницю й з нею засохнути.
Ще можна було спробувати вимести рота віником та через заговір попросити допомоги у Місяця.
Офіційна медицина пізніше не взяла такі “протоколи лікування” на озброєння. А от дубову кору нині часто-густо застосовують для лікування стоматиту і пародонтозу. Та про її антибактеріальну та протизапальну дію знали ще наші пращури.
Ось ще один рецепт, відомий з прадавніх часів, – відшукати у лісі старого дуба, розмочити у джерелі шматок його кори та жувати. Шматочок дубової кори носили у ладанці – раптом до дуба буде далеко бігти.
Знеболююче для Мономаха?
У Києві на Шулявці діє Храм преподобного Агапіта Печерського.
Цей інок Києво-Печерського монастиря вважається першим лікарем Київської Русі.
Читайте також: Історія Бессарабського ринку в ролях
Він мав дар зцілення, благодійно надавав медичну допомогу бідним. Одного разу до нього за допомогою звертався князь Володимир Мономах і отримав цілющі ліки.
Деякі джерела наполягають, що йшлося саме про зубний біль, а вгамувала його Агапітова настоянка, до складу якої входила білина чорна.
Рослина отруйна, але версія має право на існування. Сучасна медицина теж застосовує її як лікарську. У довідниках вказано, що екстракт зі стебла білини чорної зцілює хвороби зубів. Та й одна з народних назв цієї рослини – зубник.
Але на собі випробовувати точно не варто, є в неї й інша народна назва – “скажена трава”, і саме нею труїлися насмерть літературні герої Шекспіра.
Винний “дірол” XII століття
Перемішати палені висівки з сіллю і натерти цією сумішшю зуби. Такий рецепт відбілювання емалі міститься у трактаті XII століття “Мазі пані Зої-цариці”, автором якого (за однією з версій) вважається Євпраксія (в хрещенні Зоя), онука Володимира Мономаха.
Щоб освіжити подих, як пише автор, треба пити гарячим відвар рути та інжиру.
Як варіант – жувати м’яту, насіння селери, листя винограду або ж “застосовувати духмяне вино”. Вино також годиться, якщо вірити трактату, коли зуби гниють та хитаються. Треба лише додати до нього розтерті у порошок оленячі роги.
Є там рецепти з виноградом, перцем та оленячим мозком…
При прорізуванні зубів у малюків радили мазати десна сумішшю масла левкоїв і воска, або тваринного жиру з цукром.
Кому до душі така консервативна стоматологія – чимало рецептів з того довідника приведені у книзі К. Пашкова “Історія стоматології: від витоків до ХХ ст”.
Читайте також: Від ілюзіонів до мультиплексів: 10 фактів про київські кінотеатри
“Як цвяхи…”
Навіть у ХVІІ ст. зуби все ще рвуть цирульники та ювеліри. У відкритих джерелах є чимало відомостей про тогочасний стоматологічний інструментарій. Та зупинятися на них детально не дуже хочеться, бо за описами зуболікувальні процедури більше схожі на тортури. Фахова підготовка спеціалістів почнеться значно пізніше.
На початку ХІХ ст. у всій імперії налічується лише зо два десятка стоматологів. Та й то умовно, адже деякі з них навіть не мають вищої освіти.
Читайте також: Місто-курорт до Революції: в яких парках кияни гуляли, милися та могли зустріти повій
Ситуацію яскраво описав Михайло Булгаков у своїх “Записках юного лікаря”:
Справа була в тому, що хоча на світі й існує фельдшер Дем’ян Лукич, який рве зуби так само вправно, як тесля – іржаві цвяхи зі старих дошок, але такт і почуття власної гідності підказали мені на перших же кроках моїх, … що зуби потрібно навчитися рвати і самому. Дем’ян Лукич може і відлучитися або захворіти, а акушерки у нас все можуть, крім одного: зубів вони, вибачте, не рвуть, не їхня справа…”
Дантисти чи зубні лікарі
Закон 1891 року “Про перебудову навчання зуболікарського мистецтва” чітко розділив професії дантиста та зубного лікаря.
Дантистом міг стати будь-хто після 3-річної практики у стоматкабінеті, зубним лікарем – лише випускник спеціальної зуболікувальної школи після 2,5 років навчання. І перші, і другі складали іспит на знання лікувальної справи при університетах, що мали медичний факультет.
У Києві відкриваються три школи: Перша Київська зуболікарська школа лікаря Л. Бланка, Київська зуболікарська школа приват-доцента Київського університету Св. Володимира М.М. Жука та розташована за адресою вул. Хрещатик, 44 (до війни – № 50) Київська зуболікарська школа лікарів Л. Головчинера, С. Лур’є, О. Плінера.
Читайте також: Врятуватися від спеки: дачний відпочинок у дореволюційному Києві
Липові дантисти
На рівень кваліфікації дантистів клієнти часто нарікали. Корупція в системі квітла. Вчитися міг будь-хто, практику у кабінеті можна було прогуляти, а іспит в університеті купити.
Незадоволені були й майбутні дантисти – приватні лікарі дерли за право стажуватися шалені 200 рублів на рік (річний заробіток службовця середньої ланки). Погано всім. А тому з 1900 року допускати до екзаменів при університетах вирішують лише випускників зуболікарських шкіл.
Але для тих, хто вже почав навчання у лікарів-приватників, залишили перехідний період.
Їм дозволили завершити курс, скласти іспити за старою схемою і отримати при університетах довідку про підтверджену кваліфікацію дантиста.
А то був вельми бажаний документ для іудеїв. Він надавав право вільно селитися за межами визначених зон осілості. Важливий нюанс, через який на лаві підсудних опинились сотні дантистів.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
Гучна справа. Суд проходив у 1912 році у Москві, але розслідування ініціював начальник київської розшукової поліції Петро Любченко.
Його зацікавило масове бажання євреїв скористатися перехідним періодом і з довідкою про проходження практики у того чи іншого дантиста скласти іспит в університеті. Слідчий задався питанням, чому раптом так багато іудеїв кинулися опановувати професію дантиста?
У київських зубних лікарів Лейби Ратнера та Мовши Бригадира провели обшуки.
Слідство встановило, що у Києві щорічно штампували щонайменше 30 липових свідоцтв дантистів. Така ж схема діяла у Смоленську.
До корупції були причетні й викладачі університетів. Працювала організована злочинна група. Всього було видано не менше 300 підроблених свідоцтв. Ціна питання – від 300 до 600 рублів.
Найсуворіше покарали причетних до ОПЗ чиновників, відправивши їх на каторгу. Дантисти відбулися здебільшого переляком.
Дієта проти карієсу
Для збереження зубів важлива належна профілактика та догляд, а не лише своєчасне лікування.
Сучасні стоматологи повторюють цю тезу як мантру, але у 1879 році вона прозвучала революційно. На VI з’їзді лікарів озвучив Микола Скліфосовський, представивши докладі “Про міцність зубів у мешканців столиці”. Він був впевнений, що спосіб життя пов’язаний з ризиком виникнення карієсу. В якості профілактичного засобу радив дотримуватися дієти.
Хірург був асом зуболікарських операцій.
Він сконструював апарат для наркозу при операціях на щелепах та першим у світі провів операцію на незрощеному твердому піднебінні, використавши для наркозу розчин кокаїну.
У 1870 році Скліфосовський очолював кафедру хірургії медичного факультету київського Університету Св. Володимира. Саме він наполягав на необхідності виділити стоматологію у окрему медичну науку й почати викладати її у медуніверситетах. Але окремою галуззю медицини вона стала лише у 1919 році.
Перша світова
Саме війна зробила неабиякий внесок у розвиток одонтології (застарілий синонім стоматології). У Київському військовому шпиталі під час Першої світової працювало 21 відділення, серед яких окреме одонтологічне, а також відділення для надання допомоги пораненим у голову.
Окремі бригади лікарів працюють на передовій. У складі таких загонів теж є одонтологи. При шпиталі організовуються двомісячні курси підготовки зубних лікарів для надання допомоги пораненим.
Тричі інститут, тричі факультет
Більшовики націоналізували вже згадувані три зуболікарські школи, створивши у 1919 році на їх базі одонтологічний інститут.
Через рік він став окремим факультетом Київського інституту охорони здоров’я.
Вчитися там у перший же рік виявили бажання більше 400 осіб. Втім, дійти до кінця навчання вдалося лише 64 студентам. За наступні 10 років з нього випустилися кілька сотен стоматологів, що теж не так і густо.
У 30-ті роки факультет від’єднали у окремий заклад – Київський Стоматологічний інститут, який за 10 років випустив 1250 стоматологів.
Після звільнення від фашистської окупації він ненадовго стає факультетом, а потім знову окремим вишем. Остання реорганізація відбулася у 1955 році – інститут знову стає стоматологічним факультетом Київського медичного інституту.
І знову дефіцит кадрів?
Нині показник забезпеченості стоматологічними кадрами у Києві відстає від загальноукраїнського. Таку статистику наводить “Агенція стратегічних досліджень”. За їхніми даними, якщо загалом по країні на кожні 10 тис. жителів припадає 6,3 стоматолога, то у столиці цей показник становить лише 5,3.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід