18 березня 2016-го від раку шлунку помер Лесь Танюк – український режисер театру та кіно, літератор, дисидент, політичний діяч, мистецтвознавець, перекладач.
Він народився 7 серпня 1938 року в сім’ї вчителів у селі Жукин на Київщині. Дитинство провів із батьками в концтаборі в Німеччині. Після повернення, родині не дозволили жити в Києві. Танюки переїхали на батьківщину батька у Луцьк.
Працював ливарником-формувальником на заводі. Закінчив культосвітній технікум, був актором у Волинському облдрамтеатрі. Вищу освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого за фахом “режисер театру й кіно” на курсі Мар’яна Крушельницького.
Став там професором. Належав до шістдесятників. У 1959–1960-х керував у Києві Клубом творчої молоді, з якого почався інтелектуальний супротив радянській владі. Потім клуб розігнали. 1965-го переїхав до Москви. Так уник репресій. Прожив там понад 20 років і поставив понад 50 вистав.
“Перший парламент був найкращий, — говорив Лесь Танюк. — Комуністів було більше. Проте вони нас боялися і йшли за нашими гаслами. В наступний парламент прийшла молода комуністична гвардія на чолі з Петром Симоненком. Побільшало марксистської тріскотні, а діла стало значно менше”.
Танюк — один із засновників Народного руху України. Вийшов із партії 2009-го через суперечку з тодішнім головою Борисом Тарасюком. Мовляв, той склав список кандидатів до Верховної Ради лише зі своїх людей. Через це Лесь Степанович відмовився йти в парламент.
Танюк вів щоденники. Описував кожен свій день із 16 січня 1956-го. Є записи українською, російською й німецькою. Друком вийшло 38 томів щоденника із 60. 217 машинописних і рукописних томів зараз стоять на полицях у квартирі Танюка.