Цифри
- За даними міжнародної організації Animal-ID, три роки тому в Києві було понад 3 000 бездомних собак.
- З цих трьох тисяч лише 24,6% були стерилізовані.
Проблеми
Засновниця найбільшого в Україні приватного притулку для тварин “Сіріус” розповідає для “Української правди”, що зараз підрахунок ніхто не веде.
Основними проблемами теми бездомних тварин є:
- нерозвинута система обліку та стерилізації тварин,
- відсутність координації дій місцевої влади з волонтерами.
Однією з тисяч бездомних собак Києва є Марфа, вона ж Білка, вона ж Корова. Її історію розповіла “Українська правда”.
Михайло Булгаков у своїй повісті “Собаче серце” привідкрив таємницю того, про що можуть думати бездомні тварини. До дня народження класика розповідаємо історію Мафри та проводимо паралелі.
Марфа
Марфа живе біля пішохідного переходу біля станції метро “Кловська”.
Протягом дня вона бачить безліч персонажів.
- Каштановий автомобіль Bentley з шатенкою за кермом.
- Мікроавтобуси Uber Shuttle.
- Таксі.
- Кур’єр їжі на хіпстерському мотороллері.
- Жінка в спортивному костюмі.
- Йоркширський тер’єр на повідку.
- Чоловік в масці та гумових рукавичках.
Чим я йому завадив? Чим? Невже я завдам неабияких збитків Раді народного господарства, якщо покопирсаюсь у смітнику? Скупий виродок. Ви подивіться на його пику: він же ширший, ніж довший! Злодій з мідною мордякою. Ах, люди, люди! Коли був полудень, пригостив мене ковпак окропом, а зараз стемніло, десь може 4 години після полудня, судячи з того, як пахне з пожежної Пречистенської команди. Пожежні вечеряють кашею, як вам відомо…”.
“Собаче серце”, глава 1.
Руслан
Руслану 33 роки, він з Богуслава. Він бездомний, як і Марфа.
Руслан розмовляє з акцентом, що видає в ньому ромську, чи то кавказьку кров. Він – Марфин біограф, саме за його свідченнями можна відновити життєвий шлях собаки.
Кілька років тому Марфу, як і решту бездомних псів зі зграї, що обжилась на “Кловській”, отруїли. П’ять собак з останніх сил повзли помирати, але Марфі пощастило.
За словами Руслана, охоронець однієї з контор нардепа Вадима Рабіновіча, в якого неподалік є комерційна нерухомість, дав на порятунок собаки дві тисячі доларів.
Бік болить нестерпно, і майбутнє моєї кар’єри мені бачиться абсолютно чітко: завтра з’являться виразки, і, питається, чим я буду їх лікувати? Влітку можна зганяти в Сокільники, там є особлива, дуже хороша трава, та й крім того, наїсишся безкоштовно ковбасних головок, паперу жирного накидають громадяни, налижешся. …Не били вас чоботом? Били. Цеглою по ребрах отримували? Наїлись ми цього вдосталь. Все випробували, з долею своєю мирюсь та якщо й плачу зараз, то хіба від фізичного болю та від голоду, тому що дух мій ще не згас… Живучий собачий дух”.
“Собаче серце”, глава 1.
Чим займається Марфа
- Лежить біля vip-відділення Приватбанку на вулиці Мечнікова 10/2.
- Сміливо гавкає на інших бездомних псів, що заблукали.
- Терпить надокучливого мопса, якого тримає на повідку дівчина з іграшковим кенгуру на рюкзаку.
Сергій
Сергію – 58 років, він також бездомний. Це – один з найкращих друзів Мафри.
Оце особистість! Боже мій, на кого ж ти мене наштовхнула, моя собача доленько? Що це за велике цабе, яке може псів з вулиці повз швейцара водити в будинок житлового товариства? Подивіться, цей мерзотник жодного звуку, жодного руху. Щоправда, в очах його похмуро, але, загалом, йому байдуже тут під околишем з золотими галунами. Ніби так і треба. Поважає, панове, до чого ж поважає! Ну-с, а я з ним і за ним”.
“Собаче серце”, глава 1.
Може Сергій і не таке велике цабе як професор Преображенський з повісті Булгакова, але життєвий шлях в нього теж довгий та цікавий.
За його словами, на “Кловській” він вже 15 років. Народився в Німеччині, батько служив в місті Дессау. Потім переїхали на Далекий Схід, в Хабаровськ, потім осіли в Житомирі. В Сергія є син, він аж в Австралії.
Після полудня
Після полудня тут, де живуть Марфа, Сергій та Руслан, життя в самому розпалі. Відчувши ритм міста, Марфа стає живішою.
Лягає на тротуарі біля парковки та знову спостерігає за персонажами.
- Хлопець із букетом бузку.
- Чоловік віком 45 років з великим животом та в медичній масці.
- Купка горобців.
Марфа любить лежати в тіні біля пам’ятника жертвам тероризму. Втім, найстрашнішим тероризмом є бідність та соціальна незахищеність, в результаті якої всі ці люди та тварини і були позбавлені дому.
Шкода мені її, шкода. Але самого себе мені шкода ще більше. Не з егоїзму кажу, о ні, а тому що ми дійсно в нерівних умовах. Вона хоча б вдома, в теплі, а мені, а мені! Куди я піду? Битий, ошпарений, обпльований, куди ж я піду? У-у-у-у!”.
“Собаче серце”, глава 1.
Дім
Виглядає так, ніби в Мафри все ж є який не який, а дім. В кутку восьмиповерхового житлового будинку вона лежить, немов левиця на постаменті, біля чорного входу.
Тут в неї є будка, зроблена з дошок, фанери та клейонки, є миска з желеподібним кормом, пластикові пляшки з водою.
Тут її також всі знають. Місцевий житель звертається до неї “Корова”.
“Шарік” назвала вона його. Який же він, до біса, Шарік? Шарік – це означає круглий, відгодований, дурний, поїдає вівсянку, син багатих батьків, а цей – кудлатий, довготелесий і рваний, сухорлявий, бездомний пес. Втім, спасибі їй на доброму слові”.
“Собаче серце”, глава 1.
Марфа народилась в цьому будинку в сім’ї алкоголіків, що, за словами місцевих, вели жахливий спосіб життя, постійно бились, влаштовували дебоші, було навіть кілька смертей.
Все це – симптоми того самого “тероризму бідності”.
Квартиру продали, тепер там офіс.
Перехід
Незадовго до заходу сонця Марфа повертається до “Кловської”, щоб хтось погладив її там.
В переході закритої станції метро просто на холодному граніті спить бездомний Руслан, накритий з головою ковдрою. Марфа вкладається в ноги своєму другові, намагаючись заснути.
Всією Пречистенкою сяяли ліхтарі. Бік болів нестерпно, але Шарік час від часу забував про нього, весь занурений в думку про те, як би не втратити в тисняві чудесне видіння в шубі та якось проявити йому свою любов та відданість. І разів зо сім на протязі Пречистенки до провулка Обухова він її проявив”.
“Собаче серце”, глава 1.
Читайте також:
Мокрі носики чекають! Забрати тварину з притулку стало ще легше
День народження Булгакова: життя в будинку №13