Це все – про господарку ферми на Позняках Наталію Юрченко, що зберегла свій острівець від наступу цивілізації. В гостях у неї побувала Українська правда.
Ділянка землі в 63 сотки, якій присвятила все своє життя Наталя Юрченко, сховалась на розі вулиці Ахматової і проспекту Григоренка. До середини 20 століття тут був один з хуторів. Починаючи з 1980-х його стерли з карти спочатку радянські, а потім і сучасні висотки.
Будинок, де живе пані Наталя, дістався їй від діда. Він переїхав з Полтави до Києва, рятуючись від голоду в 1947-му. Зводив міст Патона, живучи в землянці, яку викопав у районі сучасних Позняків. Пізніше відбудував собі там будинок, де живе жінка.
Сьогодні двір з усіх боків оточують висотки. Він знаходиться в яру – в “ямі”, як тут кажуть.
У пані Наталії великий город, близько ста курей, п’ять кіз, шість козенят і 15 кроликів. Через це господарство, що мекає, кукурікає і звичайно пахне, періодично скаржаться владі.
Кілька років тому на фермі взагалі було пару десятків свиней. Але їх, на радість жителів сусідніх висоток, викосила африканська чума.
Жінка каже, що часто їй дістається за те, що кози гадять на тротуари, обгризають дерева, на сміттєвий бак можуть залізти, а козенята – ще й на капот стрибнути. Здається, вона не переймається цим дуже – поки що всі «сидять в чотирьох стінах на карантині» і не чіпають тварин.
Господарка щаслива, що зберегла свій «особняк» і не уявляє, як би сиділа зараз «в такому курятнику» – киває на висотки.
Пані Наталя закінчила Київський політех. Але присвятила своє життя не професії інженера-технолога, а будинку і ділянці, які залишив після себе її дід-мостобудівник. Тут вона виростила чотирьох дітей і няньчиться тепер з онуками.
Живучи серед столичних висоток, жінка продовжує працювати на землі. Але вирощує не овочі, а квіти – любить їх понад усе. Рослини і тварини допомагають виживати – пенсія всього 1500 гривень, тому жінка продає розсаду, яйця.
За торгівлю під час карантину навіть нажила проблем з поліцією: пішла торгувати на закритий ринок «Славутич», а тут правоохоронці.
Пані Наталя каже, що вони просто хотіли забрати товар і поїхати, але вона настояла, щоб вони склали адмінпротокол, а тепер збирається судитись з Дарницькою поліцією за «мародьорство», бо вилучений товар просто зник – у суді її справи не виявилось.
Там же ж авгієві конюшні, які розчищати треба”, – додає вона.
Карантин позбавив жінку не лише заробітку, але й додав проблем з господарством – вона вимушена шукати, чим прогодувати тварин. Раніше у навколишніх дитсадках і школах безкоштовно забирала помиї і недоїдки.
Тепер доводиться платити безхатькам, які приносять з овочі, лушпайки, хліб зі смітників.
Ну хіба це корисне – сидіти в чотирьох стінах, скажи? У таку епідемію треба робить що корисно, правда? Що підвищує імунітет, дає радість” – обурюється співрозмовниця.
Вона впевнена, що не варто вірити усьому про вірус і треба слухати Уляну Супрун – «вона не дурна».
Вірус, тьху! Нікого вже війна не цікавить, а? А корупція? Медреформа? У нас дуже багато проблем”, – додає жінка.
На питання, яка роль у всьому цьому президента Зеленського, Юрченко відповідає: “У мене на городі непочатий край. Дурдом! Такий само в Україні дурдом. У тебе все заросло бур’янами, тебе ніхто не слухає, той робить неправильно, и все ти маєш один контролювати. Систему не так легко зламати”.
Таких роздумів про політику жінка має багато, при цьому вона не втрачає оптимізму і кайфує від кожного дня.
Читайте також: Новий підхід у житлобудуванні, за який київські архітектори отримали визнання індустрії
Люди, ну що це таке? Весна, а всі без настрою ходять. Коли таке було? Схаменіться! Весна – то завжди було щастя”, – закликає наостанок вона.
Читайте також: Село и люди. Как выживает ферма среди многоэтажек на Позняках