Чи достатньо мати українське коріння, щоб вважатись українцем – у своїй колонці на сторінці видання “Новинарня” розмірковує письменник, меломан і фізик Максим Стріха.
Насамперед він заперечує наратив, який просувають у росії і підтримують багато культурних діячів в Україні, нібито велика російська культура Пушкіна, Толстого, Достоєвського і Чайковського вічна і ніякого дотикання до Путіна не має.
На жаль, це зовсім не так. За сьогоднішнім вторгненням в Україну стоять пушкінські слова: “Словянские ль ручьи сольются в Русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос”. Знаменита літературознавиця Ева Томпсон не дарма вважає їх найвиразнішою і найбезсоромнішою декларацією імперіалізму у світовій літературі, на тлі якої бліднуть політично заангажовані вірші Редьярда Кіплінга. А ксенофобія великого “людинознавця” Достоєвського просто зашкалює“, – пояснює дописувач.
За його словами, саме “велика російська культура” століттями виховувала в росіян почуття зневаги й ненависті до всіх інших, зокрема й до українців – буцімто їх можна і потрібно “цивілізувати” (грабувати, позбавляти рідної мови та школи, врешті-решт мордувати й розстрілювати) – заради блага “великої Росії”!
На цьому тлі, переконаний автор, дерусифікація нашого символічного простору є цілком умотивованою і необхідною.
Адже на карті Києва є не тільки Чайковський. Є на ній імена й десятків інших російських композиторів (художників, письменників тощо) – не лише першої, а й другої та третьої руки. Натомість немає багатьох українських і світових імен. Тільки в селищі Жовтневе дивом присутній Бетховен (який використав був тему пісні “Їхав козак за Дунай”). Зате зовсім немає Ліста (який концертував у Києві на Подолі й навіть закінчив концертну діяльність в Україні). Немає Баха, Моцарта, Верді й Вагнера – які ніяк не менші від Чайковського”, – підкреслює експерт.
Він пояснює, що за таким формуванням нашого символічного простору було аж ніяк не бажання утверджувати любов до культури, а суто прагматичний розрахунок: українці ще змалку повинні в усьому відчувати себе частиною “русского міра”.
Звісно, бажано б не наламати дрів у процесі дерусифікації. Адже разом з імперіалістами та українофобами (Пушкін, Достоєвський, Булгаков тощо) були і люди, щиро прихильні до України (Рилєєв, Тургенєв, Лєсков, Герцен тощо), які гідні того, щоб їхні імена лишалися в розумній кількості на нашій карті – разом з іменами інших прихильних до нас іноземців. Є й етнічні українці, які, зберігаючи любов до свого народу, в умовах імперії думали й творили російською (Гоголь, Короленко, Ушинський тощо). До всіх цих постатей повинен бути диференційований підхід“, – наполягає автор допису.
Тим не менш, на його думку, ім’я Петра Чайковського повинне залишатися на карті Києва – як одне з багатьох тисяч інших імен в назвах вулиць.
Але чи є досить підстав зробити Чайковського – українським? Його козацькі предки перебралися до Росії ще у 18 столітті й давно встигли “обрусіти”, сам він народився у Воткінську і помер у Петербурзі. Чувся лояльним підданцем імперії і людиною російської культури. Так, його багато що пов’язувало з Україною (для нього – Малоросією). Але на Мазепу у своїй однойменній опері він поглянув крізь призму пушкінської офіціозної “Полтави”. Романси на тексти Шевченка писав на слова перекладів Мея, які дають дуже приблизне уявлення про оригінал. А Лисенку в постановці “Тараса Бульби” обіцяв допомогти за умови, якщо лібрето буде перекладено російською (від цієї пропозиції Микола Віталійович відмовився, а тому своєї головної опери на сцені так і не побачив), – аргументує автор.
Таким чином, він дійшов висновку, що серйозно говорити про українського композитора Чайковського не випадає, хоч українські впливи в його житті й творчості безумовно значні.
Такі спроби здатні тільки дискредитувати тих, хто їх ініціюватиме. І даватимуть російським агентам серед західних мистецьких кіл підставу наголошувати, які недолугі всі ті українці“, – підсумовує письменник.
Читайте також: Київській консерваторії Мінкульт рекомендує позбутися ім’я Петра Чайковського
Нагадаємо, студенти консерваторії виступили проти Чайковського у назві.