Співак і композитор Олександр Вертинський, чиє дитинство минуло в Києві, згадував, як прикрашали різдвяну красуню у них вдома наприкінці ХІХ століття, розповідає у блозі ВВС краєзнавець Станіслав Цалик:
“Спочатку вішали на ялинку кримські рум’яні яблучка, потім апельсини та мандарини на червоних гарусних нитках, потім золоті й срібні горіхи, потім хлопавки, потім цукерки та пряники – все послідовно, потім іграшки, а насамкінець – свічки. Ялинка стояла ошатна, величезна, до стелі, і була схожа на якусь давню царицю, вдягнену в перли та парчу, горду і прекрасну”.
На початку ХХ століття з’явилися навіть колективні різдвяні ялинки – переважно в сільських недільних школах. Запрошували малечу, дарували подарунки. Наприклад, гравюра 1902 року зображує селянок, які ведуть своїх дітей до школи на ялинку.
Наприкінці 1920-х більшовики заборонили різдвяну ялинку – одночасно із забороною Різдва. Але люди потайки все одно святкували народження Ісуса Христа. Городяни давали винагороду двірнику за мовчання, завішували вікна, щоб перехожі не помітили з вулиці – і ставили ялинку.
Зрозумівши, що заборона безрезультатна, радянська влада 1935-го ялинку повернула, але тепер як новорічну. Після Другої світової війни абсолютно всі новорічні святкування в СРСР – вдома, в школах, Будинках культури, також у новорічних телепрограмах – відбувалися за участю прикрашеної ялинки.
Читайте також: Рік починається днем співчуття та жалоби: як зустріти та пережити 1 січня 2024 року та не боятися, що попереду 12 сумних місяців
Раніше “ВК” розповідав, як виглядав новорічний Київ у 1960-их роках. їх зафіксували Ірина Пап та Борис Градов — українські фотокореспонденти, які висвітлювали життя українців від 1950-х років.