Із шести людей, які перебували в машині, вижило троє: Олеся, її донька та син подруги.
“Вони тільки повернулися зі Львова, де Лесі робили операції на розірваній руці. Тепер вона дуже хоче подякувати тим, хто допоміг зберегти життя. За вікном автівки розбомблені мости та позеленілі зруйновані помешкання. Такими Олеся їх бачить вперше і згадує той день – 25 лютого“, – йдеться у сюжеті ТСН.
Жінка розповіла, що спочатку селяни не знали про росіян, а тільки чули, що вибухів стає все більше. Разом з іншими Леся з маленькою дочкою Кірою намагалися виїхати на авто з окупованого Демидова, однак на захопленому блокпості потрапили під обстріл російських загарбників.
Мене зразу напевно контузило. Знаєте, як апарат в лікарні, коли людина помирає, то такий звук, як пищить… Думала, це все. Бачу, що салоном літають вогники. Моя куртка розлетілася на пір’я. Мені почало пекти, і я почала гладити по голові – це були і скло, і уламки. А потім я побачила, що водій і його дружина Сніжана уже схилили голову. Мама Тімура почала телефонувати чоловікові. Каже: “По нас стріляють, я люблю тебе”. Встигла попрощатись”, – згадує жінка.
Попри поранення та контузію, на ходу Олеся виштовхнула з машини трирічного сина подруги. Після вистрибнула разом із Кірою сама.
“Зразу не зрозуміла, що в мене розірвана рука. Як оніміла. В мене працює тільки лікоть. Тут не працює нічого. Біопротез – це моя рука. В Кіри на ніжках, в неї були булі носочки, кров. В неї уламки досі в ніжках, бо поки не можна дістати. Можна задіти важливу судину», – розповідає Олеся.
Читайте також: Мешканцям Бородянського ПНІ передали домашніх тварин. Їхню худобу забили “кадирівці” під час окупації
Після обстрілу посеред дороги Олесю з дітьми підібрали інші люди та відвезли до сусіднього села. Там під звуки канонади, стікаючи кров’ю, Олеся ще ніч пролежала у підвалі.
«Вони мені не давали відключитися, давали солодку воду. Я розуміла, що мені не довго залишилося, я молилася, молилася, молилася», – пригадує вона.
На ранок приїхали рятувальники Бородянки. З 24 лютого вони працювали усюди, куди під час окупації не могли дістатися колеги з інших містечок.
Далі була лікарня у Бородянці, куди за першою медичною допомогою Олесю привезли рятувальники. Поруч скидали авіабомби, гатили зі зброї, а після окупанти увірвалися і до самого медзакладу.
Медсестра Юлія просиділа поруч, поки Олесю не евакуювали до Львова. «Ти так боялася, а мені було теж так страшно, а я думаю, що не можу тобі страх показувати. Вона взагалі сильна, молодець. Мало того що свою донечку врятувала, ще й подружки сина», – каже медсестра.
Раніше “ВК” публікував історію родини переселенців з Донбасу, які оселилися в Бучі під Києвом. Російські окупанти розстріляли дружину та двох синів Олександра Чікмарьова.
Читайте також: Перед тим як відключитися, я почула голос доньки. Історія жінки, яка вижила після обстрілу Києва