З самого початку свого існування партія «Голос» декларувала зрозумілі для прогресивної молоді (основної цільової авдиторії) принципи: антикорупційна політика, прозорість та професійність. До лав партії вступили юристи, економісти та громадські діячі.
Щирі передвиборчі інтерв’ю Святослава Вакарчука та декларована антикорупційність та патріотичність допомогли «Голосу» прорватися до Верховної Ради, не давши «Європейській Солідарності» стати другою силою в парламенті.
Після проходу в парламент почалися проблеми – то лідер партії складе мандат, то партія цілий рік не переходила до опозиції (тут мав би бути жарт про два стільці), то в Київраді фракція «Голос» підтримує інтереси забудовника ТРЦ та голосує в унісон з ОПЗЖ та «слугами».
Але все те – це «квіточки». Справжні проблеми у партії проявилися там, де цього не чекали – у кадровій політиці. Спочатку зі складу політради прибрали Сергія Притулу, а потім всупереч результатам голосування з’їзду ввели не тих людей.
Тепер фракція «Голос» в парламенті на межі зникнення – виключення загрожує відразу шести депутатам. За дивним збігом обставин, вони критикують рішення голови партії, або як Ярослав Юрчишин – приймали участь в акції на захист Сергія Стерненка.
Хто всі ці проблеми об’єднує? Це Кіра Рудик, лідерка партії «Голос».
Вона, за словами того ж Юрчишина, одноосібно приймає більшість кадрових рішень, а також веде таємні перемовини з Офісом Президента щодо коаліції.
Найяскравіше всю абсурдність політики керівництва партії в особі Кіри Рудик та Ярослава Железняка демонструє російський проєкт меморіалу Бабин Яр, який реалізується за ініціативою російського олігарха Михайла Фрідмана. «Голос» підтримав цей проєкт, не дивлячись на протести навіть всередині партії. По цікавому збігу обставин, деякі політичні оглядачі пов’язують «Голос» та Фрідмана.
Судячи з останніх заяв Ярослава Юрчишина, керівництво партії має тісний зв’язок з Офісом Президента. Що це може означати?
Якщо подивитись на фракцію в Київраді – то нічого дивного в коаліції «Голосу» та «слуг» немає. Але зробити таке на центральному рівні – спірний момент з репутаційними втратами з обох боків.
Така коаліція для «Голосу» буде означати повну втрату електорального поля прогресивних українців. Для «слуг» – репутація договірняка з «соросятами» та фактичне підтвердження розвалу монобільшості.
Тому насправді невідомо, чи буде така коаліція, чи ні – занадто багато втрат з обох боків, а для «Голосу» це буде означати політичне банкрутство.
Як поступить партія та її лідерка – покаже час.
Але висновок однозначний – це вже не патріотично-прогресивний проєкт, це вже партія однієї людини, а Кіра Рудик перетворюється на умовного Володимира Литвина, який до кожної влади був таким собі додатком.