На початку ХХ століття на кошти єврейських меценатів в історичній місцині Біличе Поле (нині вул. Білицька) було зведено санаторій для лікування хворих на туберкульоз. А через 50 років комплекс перетворили на «виховний» заклад колишньої УРСР. Світлини з закинутого об’єкту опублікував знавець столиці Кирило Степанець.
«У Київській спеціальній школі або просто КСШ навчалися неповнолітні злочинці з усієї республіки, причому спектр їхніх переступів був дуже різним – від важких злочинів до дрібних крадіжок та решти дитячих витівок, так властивих підліткам», – розповідає Степанець.
Зважаючи, що підлітків, які походили з неблагонадійних родин, у яких батьки сиділи в тюрмах, а також таких, які втрапили у бійку на вулиці чи поцупили поганяти чужий мопед, розміщували під одним дахом. В той час ніхто не переймався, що комусь з цих людей шкільного віку достатньо було якісної роботи з психологом, комусь зміни середовища перебування, а комусь – нормального людського наставництва і поради.
Відтак, у більшості випадків, якщо підліток потрапляв до спецшколи за крадіжку чи бійку – виходив агресором та професійним злочинцем, який через кілька років знову потрапляв до тюрми, уже для дорослих. До КСШ мали великий шанс потрапити і підлітки, які не хотіли погоджуватися з діями та політикою комуністичної влади – для «перевиховання».
«У дворі був облаштований плац з пам’ятником педагогу Макаренку, де проходила муштра. Був свій карцер. Крім вчителів у штаті були вихователі, які наглядали за дотриманням режиму», – розповідає Степанець.
Карцер знаходився на окремому поверху будови. До нього вели справжні тюремні двері, які надійно зачинялися.
Існують відомості, що через нелюдське поводження були випадки, коли підлітки вдавалися до самогубства:
«Директор закладу мав садистські нахили… Про суворість місцевого устрою, нетерпимість до інакомислення, жорстокість як з боку адміністрації, так і серед самих учнів, ходили легенди».
Варто зазначити, що сучасна Україна, яка прямує до євроінтеграції, все ще потребує перегляду підходів у ставленні до дітей та підлітків, а також забезпеченні їхніх прав.
Для прикладу, у школах США можна зустріти педагогів, які ще коли діти перебувають у віці 8-12 років, працюють під час уроків, щоб підтримати їх в гіперактивності, закритості на інших, пропрацювати їхні травми. В Україні про проблеми таких дітей згадують, коли вони дорослішають та чинять перші незручні для суспільства дії – таких списують до групи з девіантною, антисоціальною поведінкою (тобто, таких, які потенційно можуть вчинити правопорушення). Нерідко до таких груп відносять вихованців інтернатних закладів, дітей-сиріт за характеристикою від керівників інтернатів.
З 2021 року в парламенті замерзли законопроекти «Про юстицію, дружню до дитини» № 5617 та 5618. Вони мали принаймні частково покращити підходи до роботи з підлітками, яких віднесли до категорії «потенційно можуть вчинити правопорушення». Тобто йдеться про дітей, які ще не встигли вчинити жодних злочинів, але їм вже не довіряє суспільство.
Законопроекти, зокрема передбачають використання нових методик опитування дитини, яка стала жертвою, учасником або свідком злочину. Ставити питання таким особам представники органів юстиці мають виключно через психолога, який підбирає коректні формулювання та визначає, чи готова дитина відповідати на них у цей момент. Це допоможе уникнути випадків, коли підлітка десятки разів різні уповноважені особи та правоохоронці запитують “розкажи, що сталося”, призводячи до ретравматизації та погіршення стану людини.
Станом на 2021 рік близько 2500 підлітків країни вважалися такими, що мають асоціальну поведінку.
Серед них діти, які стали жертвами домашнього насильства, чиї батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків, постраждалі від стихійного лиха, а також діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, тощо. Турбота про них – це надання якісної психологічної та соціальної допомоги на противагу утриманню у спецшколах та позбавленню людських потреб, яких вони і так не мали через обставини та родини, з яких походять.
Раніше «ВК» розповідав, чому приміщення шкіл з історією в кілька століть стають небезпечними для учнів.