Мініатюрний Київ – колекція скульптурок. Частина ІІ

Автор: Мирослава Смоліна
16:30 12.09

Київська колекція вуличних мініскульптурок – символів міста поповнилася ще одним експонатом. У серпні на фасаді Національного музею історії України з’явилася бронзова гривня. Вона стала 31-ю скульптурною мініатюрою в рамках проекта “Шукай!” Згадаємо їх усі.

Мініатюрний Київ – колекція скульптурок. Частина ІІ

Автором проекту “Шукай” є Юля Бевзенко. Огляд перших 15-ти міні-скульптурок, до яких увійшли котлета по-київськи, київський каштан, київський торт, київське сухе варення, київський екіпаж, київський трамвай, київська плінфа, київський фонтан, київський слоник, київський грамофон, київська (скіфська) пектораль, київський Самсон, київський комп’ютер, Золоті ворота, київський богатир Кирило Кожум’яка, “ВК” робив раніше – Частина І.

Київська гривня (вул. Володимирська, 2)

Звичну паперову купюру за цією адресою шукати годі. Скульптор Юрій Белявський у своїй роботі зобразив середньовічну гривню – срібний злиток вагою 160 г, який за часів феодальної роздробленості Київської Русі використовувався як платіжний засіб та міра ваги.

Такі злитки знаходили під час розкопок на території Десятинної церкви, Михайлівського монастиря та вулиць Велика Житомирська і Трьохсвятительська.

Як стверджують автори проекту, хто потре цю статуетку, в того гроші водитимуться. 

Золота туфелька Сержа Лифаря (бул. Т. Шевченка, 5-7/29)

Фото: ua.kiev-foto.info

“Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро”, – казав один з найвидатніших танцівників балету XX століття. Серж (Сергій) Лифар емігрував до Франції 18-річним хлопцем, коли в його успіх на великій сцені ще мало хто вірив. І знову відвідав рідне місто через майже 40 років, вже будучи зіркою європейського балету. У Франції Лифар тривалий час був солістом у “Руському театрі” Дягілєва, а потім ще чверть століття – у “Гранд-Опера”. За що отримав найвищу галузеву відзнаку – “Золоту балетну туфельку”.  

Київська кава (вул. Велика Житомирська, 20)

Кажуть, першим пригощати киян кавою почав шотландець Патрік Гордон, який у 1678 році обіймав посаду коменданта міста. Він сьорбав невеличкими ковтками цей надзвичайно ароматний напій навіть під час нарад з підлеглими. Сам пив, і їм наливав. Тоді каву ще пили без цукру чи меду, й гіркий смак був до душі далеко не всім – та хто ж про таке прямо скаже керівникові?

Масово пити каву кияни почали у другій половині XIX ст, коли іноземці почали один за одним відкривати у Києві кондитерські-кав’ярні, відвідування яких стає модним дозвіллям.

На Хрещатику каву варить німець Жорж Дортенман, поляк Францишек Голомбек – на розі Фундуклеївської (нині Богдана Хмельницького) і Володимирської пропонує найкращі сорти за вельми демократичними цінами, а в закладі вихідця зі Швейцарії Бернарда Семадені, у самому серці міста, ділова публіка за філіжанкою кави обговорює угоди та контракти. В теплу пору року на літньому майданчику кондитерської Семадені поважні чоловіки читають світову пресу, неквапливо сьорбаючи каву найліпших сортів, аромат якої розлітається по всьому Хрещатику. 

Гелікоптер Сікорського (вул. Ярославів Вал, 22)

Ігор Сікорський у 1939 році створив експериментальний легкий вертоліт VS-300, а вже через три роки його гелікоптер-розвідник HR-4 (Sikorsky R-4 Hoverfly) запустили в серійне виробництво. 

Він став незамінним засобом пересування у рятувальних та військових операціях. Нині гвинтокрили Сікорського використовуються у багатьох країнах світу. Й зокрема, для обслуговування королівської родини Британії.

Бронзова скульптурка не випадково розміщена за адресою Ярославів Вал, 22 – у цьому будинку видатний авіаконструктор, засновник компанії Sikorsky Aircraft, провів дитинство.

Київські шахи, (парк ім. Тараса Шевченка)

У столичному Парку імені Тараса Шевченка розташований найстаріший шаховий майданчик Києва. Коли тут почали збиратися любителі гри в шахи, шашки і доміно, тепер вже ніхто й не згадає. Але шахісти так облюбували це місце, що у 80-х роках минулого століття міській владі нічого не залишалося, як облаштувати під відкритим небом спеціальні столики для такого дозвілля киян. Тепер тут будь-хто охочий може долучитися до гри у шахи чи шашки.

Київський велотрек (вул. В’ячеслава Липинського, 15)

Урочисто відкритий у 1913 році на розі між вулицями Фундуклеївською (нині Богдана Хмельницького) і Святославською (нині В’ячеслава Липинського) київський велотрек протримався на цьому місці до 2009 року, заслуживши таким чином звання одного з найстаріших спортивних об’єктів у Європі та статус пам’ятки архітектури. Кияни бурхливо протистояли знесенню спортивної споруди заради будівництва житлового комплексу, і в 2014 році на місці знесеного був відбудований новий велотрек зі спеціальним спортивним покриттям і великим екраном для трансляції заїздів.

Київський балкон (вул. Шота Руставелі, 44)  

Як зазначається на сайті проекту “Шукай”, ця мініскульптура присвячена добре знайомому майже кожному з сучасних киян балконові, на якому “можна знайти все”. 

“Колись давно, коли ще молоді бабуся з дідусем отримали цю квартиру, той балкон був легкий, з ажурним кованим плетінням та перилами. Але ти вже пам’ятаєш його геть іншим, і смієшся, читаючи Шекспіра, коли уявляєш, як Джульєтта слухає свого Ромео, насилу втулившись між санчатами та холодильником…”

Ланцюговий міст, (вул. Болсуновська, 13-15)

Перший капітальний міст через Дніпро, який нарешті надійно поєднав два береги одного міста. Зведений за проектом британського інженера Чарльза Віньйоля він став одним з найбільших архітектурних досягнень свого часу. Міст мав 

776 м у довжину та 16 м у висоту. На Всесвітній виставці 1851 року у Лондоні була представлена його точна срібна копія.

До нашого часу не зберігся, адже був знищений (підірваний) у червні 1920 року відступаючими польськими військами. Нині в районі моста Метро можна побачити залишки його опор, й то коли сильно падає рівень води у Дніпрі. Але тепер у Києві є його мініатюрна копія. 

Київський лист (вул. Шота Руставелі, 13)

Вважається найдавнішим автентичним документом, що був складений на території Київської Русі і зберігся до наших часів. Це рекомендаційний лист, виданий Мар Якову Бен Хануці хозарською юдейською громадою Києва. Та крім прохання до юдеїв інших міст пожертвувати кошти на його викуп на цьому шматкові пергаменту міститься перша писемна згадка про Київ у формі Qiyyōb (лист написаний гебрейською мовою).

Документ був виявлений у синагозі Каїру і нині зберігається в бібліотеці Кембриджського університету.

Годинник П’єра Брульйона (вул. Братська, 17-19)

За проектом викладача математики Києво-Могилянської академії П’єра Брульйона у Києві було споруджено сонячний годинник – наочне приладдя для студентів. Його унікальність – у наявності чотирьох циферблатів, позначених як західний, східний, північний та полудневий годинник. Побудований у 1823 році він був пошкоджений за часів фашистської окупації, але пізніше відремонтований та відреставрований.    

Нині Годинник Брульйона – не лише популярна туристична локація, а й охоронювана законом архітектурна пам’ятка науки.

Київська станція “Негайної допомоги” (вул. Липинського, 4)

Саме так автори проекту назвали скульптуру, присвячену першій службі Київської швидкої допомоги. Першу Рятувальну станцію швидкої медичної допомоги у Києві відкрили у 1902 році.  У її штаті були не лише лікарі та санітари, а й три конюха, адже санітарні автомобілі з’явилися лише у 1913 році, до того ж оперативність роботи “швидкої” забезпечували три пари коней з каретами.

У скульптурній мінікомпозиції на кареті медиків зображена сніжинка (або як її називають, Зірка життя), якою зазвичай позначають сучасні автомобілі екстреної допомоги. Кожен з її променів символізує один з напрямків роботи: виявлення, оповіщення, відповідну реакцію, допомогу на місці, допомогу під час транспортування та передавання в спеціалізований центр допомоги.

Символ цей з’явився значно пізніше, ніж перша київська станція, тому на каретах ХІХ ст. її не було. Але разом з тим медики “швидкої” й тоді працювали за таким алгоритмом.  

У повоєнні роки київська станція швидкої медичної допомоги була піонером по частині високоефективної кардіологічної допомоги – на її базі проводилися семінари ВООЗ.

Михайло Булгаков (вул. Дегтярна, 29) 

Якщо біля мініскульптури “швидкої” доречно подякувати лікарям за їхню працю та загадати бажання про міцне здоров’я, то цей мінісимвол Києва обіцяє сприяти у любовних справах. Кажуть, якщо дівчина подивиться скульптурному Михайлу Опанасовичу в вічі, то вже незабаром зустріне свого Майстра.

Правда, не варто забувати, що сам Булгаков був відвертим егоїстом у стосунках з протилежним полом і встиг зруйнувати життя не одній жінці, допоки не зустрів свою єдину.

Втім це не зменшує кількості прихильників його творчості. 

Танцівники на Театральній (перехід станції метро “Театральна”, вхід з вул. Богдана Хмельницького, 5)

Кияни здатні віддатися танцю, не озираючись на музичну моду, власний вік та стереотипи. Така ідея втілена у мініатюрі Юрія Белявського. Вона присвячена танцівникам, які вже понад 20 років збираються у переході станції метро “Театральна”, щоб вальсувати під звуки акордеону. 

Обличчя Києва (вул. Верхній Вал, 18)

Архітектори Георгій Куровський та Володимир Колінько, досліджуючи рельєф центральної частини міста Києва, зробили несподіване відкриття: в ньому чітко розпізнаються риси повернутого у профіль людського обличчя, яке спрямувало свій погляд на схід. Його розмір сягає 15 на 20 км.

У 2016 році “обличчя Києва” стало символом київського кінофестивалю Molodist, тепер же – й усього міста. 

Серце (вул. Богдана Хмельницького 42)

А ця мініатюра присвячена цілком реальній людині, ім’я якої відомо чи не кожному мешканцеві не лише Києва, а й всієї країни. Микола Амосов – лікар-хірург, учений в галузі медицини, академік Національної академії наук України та Академії медичних наук України, письменник і громадський діяч. Його ім’я носять наукові премії та вулиці міст, про нього знімають фільми, а розроблений ним протез мітрального клапана серця рятує щорічно тисячі життів.

Встановлене на його честь “Серце” має цікаву особливість: якщо нажати на кнопку збоку мініскульптури, вона пульсуватиме у ритмі нормального серцебиття – 70 ударів на хвилину.

Київська пальма Лівістона (вул. Назарівська, 23)

Реальна, а не скульптурна, австралійська пальма Лівістона (Livistona australis) має поважний вік – понад 200 років. У 1834 році дерево було перевезене на звичайному возі з Кременецького ліцею до Києва в новостворений ботанічний сад при Університеті Св. Володимира. Рослині сподобалося на новому місці – вона регулярно тішить відвідувачів ботсаду своїм цвітінням. Це відбувається у січні-лютому, коли на її батьківщині у розпалі літо.

У природі ці пальми рідко ростуть вищими за 25 м, втім київська вже сягнула 28 м. Заради неї у 70-х роках минулого століття в оранжереї провели реконструкцію і підняли дах до рівня 35 м.

Пальма Лівістона має статус національного надбання.

Зазначимо, що біля кожної мініскульптури встановлена табличка з QR-кодом. Перейшовши за ним, можна дізнатися більш детальну інформацію про цей символа Києва і сміливо вирушати шукати наступний.

Нагадаємо, останньою на даний момент відкрили 31-шу бронзову міні-скульптурку проєкту “Шукай”, присвячену київській гривні.

Джерело фото: yuliabevzenko.com

Великий Київ у Google News

підписатися