Квитки залишаються дійсними
22 червня 1941 року мало увійти в історію українського спорту та українського футболу. Справа в тому, що саме на цю дату було заплановане урочисте відкриття новенького Республіканського стадіону ім. М. Хрущова в Києві (нині НСК «Олімпійський»). Серед іншого, в цей день мав відбутися матч між футболістами київського «Динамо» і московською командною ЦДЧА. Футболісти саме йшли на стадіон, коли дізналися, що почалася війна.
Розгублених гравців та глядачів втішала влада, мовляв війна не буде довгою і дуже скоро змагання таки відбудеться, тому всі квитки залишаються дійсними. Спортсменів спочатку навіть зорієнтували на те, щоб вони тренувалися і не втрачали форму. Реальність виявилася не такою оптимістичною…
На 1941 рік «Динамо» складалося з 30 гравців. В кінці липня на початку серпня 1941 року динамівців евакуювали з Києва, але не всіх – тільки 20 чоловік. Ще троє футболістів пішли воювати. А решта – 7 чоловік залишилися в окупованому місті, до того ж в Києві залишився ще й колишній гравець команди Микола Коротких.
Факт: Події 9 серпня 1942 року лягли в основу фільмів «Третій тайм», 1962 року та «Матч», 2012 року.
Читайте також: Тріумфальний «Олімпійський»: Топ-10 фактів
Команда «Хлібозаводу»
Дивовижно, але факт: в окупованому Києві поруч з концтаборами працювали кінотеатри, ресторани та проводилися спортивні змагання – все заради розваг нацистів. Тому у місті діяла не одна, а одразу декілька футбольних команд, серед них була і команда «Старт».
Її формування почалося з випадкової зустрічі на базарі. Директор Хлібозаводу №1 Йозеф Кордич побачив Миколу Трусевича, який продавав саморобні запальнички. Впізнавши футболіста Кордич запропонував йому попрацювати на заводі. Трусевич одразу ж почав «підтягувати» своїх і скоро на хлібозаводі вже працювало 9 професійних футболістів.
27 травня 1942 року була зареєстрована добровільна футбольна команда «Старт», яку у народі називали командою «Хлібозаводу» за офіційним місцем роботи більшості гравців. До її складу ввійшли: М. Трусевич, Ф. Тютчев, І. Кузьменко, П. Комаров, М. Пустинін, О. Клименко, М. Свірідовський – динамівці та М. Гончаренко (гравець одеського «Спартака») і В. Балакін (гравець «Локомотиву»).
Не працювали на заводі, але були членами команди М. Коротких (динамівець, під час війни працював кухарем), Ю. Чернега (динамівець, під час війни працював охоронцем), Л. Гударев та Г. Тимофіїв (динамівці, під час війни працювали у поліції), В. Сухарєв (гравець «Локомотиву») та інші.
Перша гра команди «Старт» відбулася на Республіканському стадіоні 7 червня 1942 року, противником була теж українська команда «Рух». Поєдинок закінчився з рахунком 7:2 на користь команди «Старт».
Факт: в 1981 році стадіон «Зеніт» було перейменовано на «Старт», в пам’ять про загиблих футболістів.
Читайте також: Місто-герой: якою ціною? Історія в цифрах
Легенда про «матч смерті»
Подальші матчі команди проходили на стадіоні «Зеніт» і всі закінчувалися перемогою команди Хлібозаводу. Дійсно, команда «Старт» вирізнялася з-поміж інших, можливо, запорукою їх успіху було те, що всі її гравці були професіоналами.
6 серпня 1942 року відбувся двобій між командою «Старт» та німецькою «Flakelf», назва якої розшифровується як «одинадцять зенітників». Цього разу теж обійшлося без сенсацій: наші хлопці перемогли з розгромним рахунком 5:1.
Німці зажадали реваншу – матч-відповідь призначили на 9 серпня. Цікаво, що «зенітники» дуже хотіли перемогти і навіть сформували так званий «посилений» склад команди, де серед інших грав і нападник П. Комаров, якого стартівці «позичили» суперникам. Німцям вдалося відкрити рахунок, але це була єдина їх маленька радість у цьому матчі. Перший тайм закінчився з рахунком 3:1 на користь українців, а остаточний рахунок поєдинку: 5:3 – стартівці перемогли.
За легендою перемога над «зенітниками» вартувала українцям життя. Нібито ще в перерві між таймами у роздягальню «Старту» зайшов якийсь воєнний і наполегливо порекомендував програти двобій. Коли ж цього не сталося, то футболістів арештували і розстріляли у «Бабиному Яру».
Легенда трагічна і по-своєму цікава, однак не витримує критики фактів. Відомо, що матч 9 серпня 1942 року не став для команди «Старт» останнім: 16 серпня футболісти вийшли на поле проти команди «Рух» і перемогли з рахунком 8:0.
Факт: в 1971 році на стадіоні «Динамо» був встановлений гранітний горельєф на честь загиблих футболістів.
Читайте також: Київська долина смерті: історії тих, хто вижив
Матч смертників
І все ж легенда про «матч смерті» виникла не на пустому місці. Справа в тому, що подальша доля гравців команди «Старт» склалася трагічно. Історики і по нині намагаються з’ясувати, чого ж саме не пробачили німці українцям: фатальної перемоги чи підпільної діяльності?
18 серпня 1942 року всіх футболістів, які працювали на хлібозаводі арештували. У чому саме їх звинувачували достеменно невідомо. Найрозповсюдженіша версія: хлопці нібито підсипали бите скло у муку, яка йшла на випікання хлібу для німців, а ще співпрацювали з органами НКВС. Інша версія говорить про те, що на хлібозаводі працювала підпільна організація Дубовського, в якій задіяні були і футболісти. Вони нібито постачали хліб партизанам.
Як би там не було, але відпустили лише В. Балакіна, решта футболістів якийсь час утримувалася в гестапо, а потім була відправлена у Сирецький концтабір. Зимою 1943 року там розстріляли Миколу Трусевича, Івана Кузьменко та Олексія Клименко.
Читайте також: В’язні Сирецького концтабору: змушені порсатися у трупах, їсти пацюків та просити смерті
6 вересня 1942 року арештували і Миколу Коротких, за однією з версій на нього донесла сестра, яка знайшла фотокартку брата у формі майора НКВС. Коротких помер одним з перших. У нього нібито стався серцевий напад в наслідок жорстокого катування в гестапо.
8 вересня 1942 року застрелили при спробі втечі ще одного гравця команди Олександра Ткаченко, трагедія сталася на очах матері, яка саме принесла синові передачку.
Михайлові Пустиніну вдалося втекти з Сирецького концтабору в жовтні 1943 року і доєднатися до радянських військових. Павла Комарова в вересні 1943 року відправили в Німеччину, в Радянський Союз футболіст більше не повернувся – помер в Канаді в 70-ти річному віці.
Тож, доля більшості українських футболістів склалася трагічно. Неправда, що вони були розстріляні у Бабиному Яру, але правда, що матч з німецькими «зенітниками» став одним з останніх в їх житті. Він не був «матчем смерті», але став матчем смертників.
Факт: у 1964 році М. Трусевича, О. Клименко, І. Кузьменко та М. Коротких нагородили медаллю «За відвагу» посмертно, ще шість футболістів-учасників матчу отримали медаль «за бойові заслуги». Михайло Пустинін від нагороди відмовився.
Про втрати українського футболу красномовно свідчить і історія матчу динамівців і московської команди ЦДЧА. Двобій, якому не судилося статися 22 червня 1941 року, таки відбувся 25 червня 1944 року в уже звільненому Києві на Республіканському стадіоні. На поле з 22 динамівців, які мали грати у 41-му, вийшли лише двоє.