Першими жертвами Бабиного Яру стали 752 пацієнта лікарні імені І. Павлова, їх розстріляли ще 27 вересня 1941 року. Того ж дня Києвом поширилися листівки, такого змісту: «Всі жиди міста Києва і околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року о 8 годині ранку на вул. Мельника – Дегтярівської (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, білизну та інше. Хто не підкориться цьому розпорядженню, буде розстріляний. Хто займе єврейські квартири або розграбує собі речі з тих квартир, буде розстріляний».
Читайте також: Кривавий вересень 41-го або 778 днів окупації Києва: в яких умовах виживали кияни?
Із спогадів Праведниці Бабиного Яру Ольги Ромченко
«До війни ми жили в невеликому будинку в Києві, незважаючи на те, що в ньому було всього 22 квартири, дітей у нашому дворі жило більше як півсотні. Нашими сусідами була єврейська сім’я Баташових, у них було дві дівчинки-близнючки Геня та Ліза, а також сестра Маня та брат.
Коли 27 вересня був вивішений указ німців про те, що всі євреї міста Києва повинні з’явитися в район єврейського цвинтаря біля вулиці Мельникова, ніхто не знав, що станеться. Люди розцінювали по-різному. Водопостачання було відключене, світла теж не було, радіо не працювало, тож кияни жили лише догадками.
Але ніхто ж ніколи не дума, що мирне населення: дітей та жінок беззахисних будуть розстрілювати. Ми знали, що в районі Бабиного Яру був цегляний завод, до якого була підведена залізнична станція. Так всі були переконані, що євреїв просто відправлять на роботу.
29 вересня я проводила подруг, але мама дозволила йти лише до Лук’янівського ринку, де я і попрощалася з Баташовими. Пізньої ночі Геня і Маня прибігли до нас додому, постукали в наше вікно і, коли я їм відчинила, вони впали на підлогу з криком: «Наших всіх розстріляли».
Тільки за перший день розстрілів (з 29 по 30 вересня) було убито більше 33 тисяч чоловік. Встановити ж точну кількість загиблих неможливо. На Нюрнберзькому процесі у 1946 році називалася цифра в 100 тисяч, однак зараз деякі дослідники говорять і про 200 тисяч жертв.
Відомо, що свою смерть в урочищі знайшли не тільки євреї. Тут було розстріляно п’ять ромських таборів, щонайменше 621 учасник націоналістичного руху, в тому числі Олена Теліга. Крім того, багато комуністів та підпільників, в тому числі Герой України Тетяна Маркус.
Читайте також: Героїня України Тетяна Маркус: зваблива, небезпечна й незламна
Із спогадів Праведниці Бабиного Яру Інни Євгеньєвой
«Через тиждень після окупації міста, сусідка-єврейка сказала мені: «Нам наказали зібрати найкращі речі, документи і з’явитися на вулицю Мельникова, напевно, нас кудись відправлять».
Мені було дуже цікаво і 29 вересня я вийшла на вулицю: йшов величезний натовп народу, люди різного віку йшли дуже спокійно з речами, дітьми, пристарілими батьками. Йшли не по тротуару, а по мостовій, наче на демонстрації.
Того ж дня, пізно ввечері, додому повернувся мій брат і сказав, що євреїв обдурили, що людей підводять до яру, вбивають і скидають вниз. Мій брат був одружений з єврейкою Ідою, яку ми приховували в своїй квартирі під страхом смертельної кари всі дні окупації».
На території Бабиного Яру німці планували побудувати завод по виробництву мила з убитих, однак більш нагальною проблемою в 1943 році стало питання маскування місця розстрілу. Більше як 10 тисяч тіл було викопано, кістки перемелювали на спеціальних машинах, а потім спалювали.
Виконувати цю роботу повинні були в’язні, розташованого неподалік, Сирецького концтабору. В річницю перших розстрілів — 29 вересня 1943 року 329 ув’язнених почали бунт та повстання, з них 311 чоловік стали новими жертвами Бабиного Яру.
Читайте також: Не вічна пам’ять: вожді, яким більше немає місця в Києві
Із спогадів Праведниці Бабиного Яру Єлизавети Агєєвої
«29 вересня, коли почалися розстріли, ми зібралися групою допитливих дітей (чоловік п’ять) і побігли в столову, де працювала моя мама. Будівля столової виходила прямісінько на яр, ми піднялися на горище і почали вдивлятися в маленьке віконечко.
Відстань була метрів 70, було видно як йшли люди, навіть обличчя було видно. Людей роздягали і били резиновими палками, потім розстрілювали. Підходила нова партія і їх знову роздягали і били — наче черга у магазин, все впорядковано.
Я запам’ятала одну дівчину, вона була дуже гарна з довгим кудрявим чорним волоссям. Її страшно били, але вона кидалася на німців, намагалася з ними боротися і ніяк не хотіла роздягнутися, її розстріляли на місці. Як би мені хотілося знати, як звали цю дівчину?»
За весь період розстрілів у Бабиному Яру врятуватися вдалося лише 29 чоловікам. Найбільша група з 18 чоловік — в’язні Сирецького концтабору, що оголосили бунт і змогли втекти.
Решта — поодинокі випадки, коли людям вдавалося втекти з черги приречених на смерть або, навіть, повстати з мертвих. Легкопоранені і завалені трупами люди до ночі лежали в братській могилі, а потім намагалися вибратися. Однак навіть таких щасливчиків було вкрай мало, адже німці після кожного розстрілу спускалися в яр і протикали трупи.
Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій
Із спогадів Праведниці Бабиного Яру Людмили Заворотної
«Я чудово пам’ятаю, як німці ввійшли в Київ, вони йшли повз мої вікна. Був теплий день. Вони їхали на величезних машинах, на кожній був намальований олень, тигр або ведмідь.
Моя бабуся казала: «Діти, не бійтеся. Я вже бачила німців у 17-му, вони приходили до мене, купляли квасолю. Не бійтеся, вони вас не тронуть». Але потім, коли 19-го вересня почалися розстріли, моя бабця кричала криком: «Ой, діти, що ж нам буде? Це ж не ті німці».
Стріляли вдень. І я не знаю, хто там писав, що розстрілювали три дні — не правда, мені здається, що це була ціла вічність. Німецький кулеметник сидів фактично в нашому городі і через яр розстрілював людей, яких зганяли в довгу чергу. Двом моїм подругам Цилі і Розі вдалося втекти, вони бігли до мене, але прямо біля мого дому їх наздогнав німець, вони плакали і кричали, їх силою тягнули по асфальту, а я нічого не могла зробити. Боже, як вони кричали…
Після першого дня розстрілів залишилося ще багато людей, їх зоставили ночувати прямо там. Це було щось неймовірне: люди сходили з розуму, намагалися покінчити з собою, просили смерті. Наступного дня розстріли поновилися. Трупи не засипали, а стало дуже тепло, навіть жарко. На вулицю неможливо було вийти, Київ потонув у трупному смороді».
У 1989 році було створене почесне звання «Праведник Бабиного Яру». Ним нагороджувалися кияни, що під страхом смертної кари наважувалися укривати в своїх домах та рятувати євреїв. Однією з перших свідчення щодо своєї рятівниці дала Геня Баташова, яку врятувала Ольга Ромченко. Всього почесним званням Праведника нагороджено близько 4,5 тисяч киян.