Людмила Ковалевська: Кількість жінок-кандидаток у мери Києва відображає загальну ситуацію з жінками в українській політиці

Автор: Оксана Щербак
16:20 23.10

Жінок має бути більше в українській політиці і, зокрема, в управлінні Києвом, і цьому повинні сприяти нещодавно запроваджені гендерні квоти. Вони не принижують жінок, а навпаки, відкривають більше кар’єрних можливостей та роблять суспільство відкритим, впевнена економіст-міжнародник Людмила Ковалевська.

Людмила Ковалевська: Кількість жінок-кандидаток у мери Києва відображає загальну ситуацію з жінками в українській політиці

“Сильні та рівнозначні риси характеру можуть бути як у жінок, так і у чоловіків. Є багато чоловіків, які не можуть керувати та ухвалювати важкі рішення, але це не означає, що вони не відбулись як чоловіки. Так само щодо жінок. Взагалі не визнаю стереотипи: “жіноче щастя”, “жіночі риси характеру”, “жіноча логіка”, – каже Людмила в інтерв’ю «Великому Києву», записаному буквально напередодні 25 жовтня, коли кияни обиратимуть мера міста та сформується депутатський корпус Київради.

Ковалевська балотується до Київської міської ради від Голосіївського району під номером 1 від партії «Європейська Солідарність». 

Вона – кандидат економічних наук, політконсультант, директор компанії «Левстар», яка займається залученням інвестицій для реалізації українських проєктів. 

Ковалевська закінчила Харківський національний економічний університет за спеціальністю “Міжнародні економічні відносини”, потім – захистила дисертацію, працювала доцентом, автор десятків наукових праць і монографії у сфері фінансів та економіки підприємств. 

– До 25 жовтня залишилося зовсім небагато часу. Як настрій? 

-Як і всі кандидати, насправді трошки втомилася. Думаю, що ця кампанія одна із найтяжчих за останні роки. З іншого боку переконана, що ЄС отримає хороший результат і більше голосів, ніж показує соціологія. 

– Найскладніша кампанія в якому плані? Що Ви маєте на увазі?

Не визначено правил гри, якщо порівнювати з європейським стандартами та вимогами до проведення виборів. Насправді не можна змінювати законодавство менше, ніж за рік до виборів.

У нас же Виборчий кодекс зазнав суттєвих змін саме напередодні виборів. Тільки 7 вересня стало відомо, які райони входять до шести нових округів м. Києва. Це також вплинуло на підготовку та ускладнило відносини між кандидатами. Дійсно, є втома – всі це відчувають, але я впевнена, що нашій партії вистачить сили та витривалості для перемоги. 

–  Ви вперше балотуєтесь до Київради? Чесно кажучи, було сюрпризом побачити Ваше прізвище у першій десятці ЄС, оскільки Ви були радником секретаря Київради і прессекретарем. Чому вирішили змінити ампула піарника на політика? 

Ніколи не була у Володимира Прокопіва прессекретарем, а радником була виключно на волонтерських засадах. Щодо того, чому я вирішила змінити – мабуть, настав час. Мені запропонували взяти участь у виборах як кандидату, але я не одразу погодилась. Взяла час подумати і згодом таки вирішила, що, мабуть, прийшов час спробувати.

Насправді я кілька років займаюсь розбудовою партійної структури у Києві, зокрема, у Голосіївському районі. Не дивно, що мені запропонували саме це місце у списку.

– Ви – в першій десятці ЄС. Це гарантія, що Ви стовідсотково потрапите до Київради чи все ж таки для кандидатів досі важливою залишається робота на окрузі? 

– Я прохожу до Київської міської ради в будь-якому разі, але ми весь цей час працюємо в Голосіївському районі, щоб рейтинг ЄС збільшився. Я також допомагаю міському штабу в організації роботи. Було б неправильно вважати, що я розслабилася після того, як отримала пропозицію бути в першій десятці.

– Чим цьогорічна кампанія роботи на окрузі відрізняється від попередніх?

– Виключно правилами гри. Тобто кандидат у депутати, як і раніше, проводить зустрічі, спілкується із людьми, але людям треба постійно пояснювати, що зараз не одна людина відповідає за один мажоритарний округ у Києві. Доводиться постійно нагадувати, що голосувати треба не за мене персонально, а за всю команду ЄС, яка йде від Голосіївського району. Люди дійсно не розуміють, як зараз заповнювати ті бюлетені. Це якраз проблема, якої не було на виборах раніше.

– Як ви ставитесь до п’яти запитань від президента, озвучених буквально напередодні виборів, і до ідеї проводити опитування на виборчій дільниці? Яка загальна позиція «Європейської Солідарності» у цьому питанні? 

– Дуже прикро, що у нас такий Президент і така монобільшість. Вони дозволяються собі робити абсолютно незаконні речі всупереч здоровому глузду. Всюди, де з’являються Зеленський та партія «Слуга народу», починається цирк. Таким чином вони хочуть відволікти від результатів  виборів. Бог з ним – з тим канабісом, але це мають вирішувати експерти та спеціалісти, а не люди, далекі від медицини. Зрештою, є парламент, щоб ухвалювати подібні рішення. Навіщо давати це запитання? Щоб на виборчі дільниці прийшли молоді люди?

А щодо економічної зони Донбасу? Хто взагалі розуміє, що це таке? Як роз’яснювати, щоб людина могла дати адекватну відповідь? Натомість ліпше б роз’яснили, як людям голосувати з новими бюлетенями і забезпечити безпеку дільничних комісій з урахуванням Covid-19 і так далі.

Ліпше б думали, як забезпечити виборців масками та санітайзерами, а не влаштовували цирк.

– Не випадково запитала у Вас на початку про участь у виборчих кампаніях. Блогер Ігор Магера 17 вересня після з’їзду ЄС написав пост у фейсбуці, в якому аналізував список ЄС. Тоді він зупинився на Вашому прізвищі і зазначив, що Ви були пов’язані з партією «Єдина Росія» і взагалі з Росією. Що це за історія? 

– Те, що говорив і опублікував Магера, – брехня і маніпуляція, яка будується виключно на одній фотографії 2011 року. Навіть не знаю, де вони її знайшли.  

– А яка історія цієї фотографії?

– Я багато років працюю політконсультантом. Працювала з багатьма політичними партіями та кандидатами в Україні та в Росії. Взагалі до 2014 року більшість українських політконсультантів їздили в Росію, бо там були гарні умови роботи.

– Це відомий факт. Так само в Україну приїздили російські політконсультанти.

– У 2011 році я консультувала губернатора Ханти-Мансійського автономного округу. Ніколи цього не приховувала.

– Так звідти ці фотографії? Ви взагалі знайомі особисто із Ігорем Магерою? 

– Ні, взагалі не знаю, хто це – вперше про нього почула, коли мені зранку скинули вир повідомлень у фейсбуці, який розкручувався ботами. Це так звана точка вкидів, коли треба закинути інформаційну історію, а далі розкручувати її у соціальних мережах.

– Ви очікували, що напередодні виборів може виникнути ця історія з «Єдіною Росією» і вас спробують дискредитувати? 

– Якщо чесно, мені це не приходило в голову. Я ніколи не приховувала і не збираюсь приховувати факти з моєї біографії чи професійної діяльності. Мені нічого соромитись. Так, до Майдана я інколи працювала в Росії, як і тисячі українців, але після російської агресії це стало для мене абсолютно неприйнятним, хоч і дуже негативно позначилося на моєму бізнесі. І я з упевненістю можу сказати, що дуже мало моїх колег зайняли таку категоричну позицію.

– Тут варто зазначити, що на вашій сторінці пости датовано не 2020 чи там 2019 роками, а 2014 роком, де ви чітко розставляєте акценти і щодо Володимира Путіна, і щодо «Єдиної Росії», і навіть щодо Ваших друзів на території Російської Федерації. Ви ще у 2014 році сказали, що з багатьма «розфрендилися». З кимось із друзів із Росії  за цей час відновили взаємини?

– Щоб зрозуміти, чи спілкуватися з громадянином РФ – просто запитайте: “Чий Крим?”. Якщо людина відповідає, що Крим – український, то спілкуватись. Потрібно розділяти людину і державу. Все-таки це різні речі. Якщо людина відповідає, що Крим – російський, то однозначно немає про що говорити далі. Так само і в моєму випадку – є професія, а є громадянська позиція. Моя громадянська позиція завжди була чіткою і проукраїнською – як у 2004 році, так і в 2013-2014 роках. Це видно навіть із моїх постів у фейсбуці, написаних ще у період із 2011 по 2014 рр. 

– Ви громадянка України, народилися в Україні і ніколи не змінювала своє громадянство?

– Звичайно!

– А як боретеся з тими, хто говорить, що ви балотувалися до Держдуми РФ? 

– Коли почула, що я ще й балотувалась в Держдуму, то подала до суду на «112 канал» та на ведучого, який поширював цю неправдиву інформацію про мене. Впевнена, що виграю, бо ніколи не проживала у Російській Федерації та не мала російського громадянства. Ніколи не була прихильницею Путіна і ніколи не була активісткою «Єдиної Росії». Коли виграю цей процес – Співак (ред. – ведучий «112 каналу») буде публічно вибачатись за сказане ним у прямому ефірі.

– Ця інформація видається на першій сторінці в Google, якщо вводити в пошуковик «Людмила Тижненко»? Зараз у вас інше прізвище. Чому змінили його?

– Ми із моїм чоловіком разом вже 17 років і вирішили, що прийшов час (сміється). Насправді змінила прізвище, бо іноземцям складно вимовляти «Тижненко», і до того ж мені завжди подобалось прізвище Ковалевська, та й моєму чоловікові було приємно, коли я вирішила взяти його прізвище. Це моє особисте життя. Мені дійсно подобається “Людмила Ковалевська” і як це звучить.

 – Як гадаєте, чому українські жінки менше займаються політикою, ніж чоловіки. Хоча про українок часто говорять, що ми сильні духом і нам все одно. на яку сторону буде тюбетейка у чоловіка. Водночас серед двох десятків кандидатів на посаду мера лише 2 жінки – Марина Порошенко та Ірина Верещук.

– Наше суспільство дуже архаїчне. Жінки не займаються політикою навіть не тому, що чоловіки заважають жінкам зростати професійно. Насправді самі жінки вважають, що якщо не народили дітей чи не вміють готувати борщ, то вони не відбулися у цьому житті. Це все у наших головах. Кількість жінок-кандидаток у мери Києва відображає загальну ситуацію з жінками в українській політиці.

– Жінка в політиці має залишатися жінкою чи жінки в політиці все-таки з часом набувають чоловічих рис характеру?

– А що таке чоловічі риси характеру? Сміливість, відвага, розум? А жіночі – слабкість, недолугість? Я вважаю, що сильні та рівнозначні риси характеру можуть бути як у жінок, так і у чоловіків. Є багато чоловіків, які не можуть керувати та ухвалювати важкі рішення, але це не означає, що вони не відбулись як чоловіки. Так само щодо жінок. Взагалі не визнаю стереотипи: “жіноче щастя”, “жіночі риси характеру”, “жіноча логіка”. Вважаю, що жіноча логіка ніяк не відрізняється від чоловічої.

– А що говорити про жінок, які не отримують кар’єрного росту тільки тому, що вони жінки?

– Ми всі таке зустрічали. Наше суспільство просякнуте сексизмом. Щоб жінка отримала високу посаду – це вимагає від неї надзвичайних якостей: бути ще розумнішою, ще наполегливішою і так далі.

Бо за інших рівних умов посаду отримає скоріше чоловік, ніж жінка, бо «жінка ненадійна», «жінка народжує», «має поганий настрій під час місячних». Ці стереотипи досі працюють. Жінка має робити надзусилля, щоб просуватися, і чим вище ти заходиш, тим більше зусиль від тебе вимагається.

– Як ставитеся до запровадження гендерних квот у парламенті? Були рекомендації, щоб їх дотримувались при формуванні списків на місцевих виборах. Я подивилася список «Європейської Солідарності» – у першій десятці цю вимогу виконано.

– До гендерних квот ставлюсь позитивно, тому що вони підштовхують наше суспільство на шляху розвитку. Ми насправді дуже відстаємо від європейських держав і у ставленні до жінок, і у ставленні до будь-яких меншин. Ми взагалі дуже не любимо інакшого мислення. Тому такі заходи, на жаль, необхідні, щоб підштовхнути наше суспільство на еволюційному шляху.

– Тобто це не про комплекс жінки, що ми не можемо на рівні конкурувати з чоловіком, а тому для нас потрібні квоти?

– Я отримала свою пропозицію щодо місця у списку точно не завдяки гендерній квоті. Щодо «Європейської Солідарності», то всі списки справді сформовано за принципом 3/2 або 2/3 незалежно від того, чи це 2 жінки 3 чоловіки чи навпаки. Я вважаю це правильним.

В українському суспільстві рано чи пізно зміниться ставлення до жінок, але знадобиться кілька десятиліть, тому я не проти законодавчих ініціатив, які можуть прискорити цей еволюційний процес. Як у випадку із квотами на кількість жінок у парламенті чи Київраді. Це можливість швидше змінити структуру суспільства і ставлення до гендерного питання.

–  Чи може політика мати жіноче обличчя чи це теж такий стереотип: кажуть, що на стан ЖКГ не впливає стать.

– Звичайно, не впливає. Тут тільки особисті якості. Щодо того, чи може політика мати жіноче обличчя, я вважаю, що у нас Марина Анатоліївна Порошенко, яка зараз №1 у нашому списку, це настільки жіночий образ української політики: елегантна, красива, розумна. То чому ж не може? Звичайно, може.

– З Іриною Верешук Ви знайомі? Спілкувалися?

– Ні.

– А взагалі були здивовані, що «слуги народу» саме її кандидатуру запропонували у Київ?

– Я діям та заявам «слуг народу» вже давно не дивуюсь. Там нічому дивуватись. Набридло, якщо чесно. Кожного разу здається, що вже не здивуєшся більше, але…

– Як би Ви охарактеризували нинішню виборчу кампанію і чого взагалі бракує київським політикам з точки зору іміджу? Чого точно не повинно бути у новій Київраді? Це вже до вас запитання як до політтехнолога.

– Політикам зараз трошки бракує відчуття міри у своєму бажанні вразити виборця у саме серце рекламними роликами. У деяких моментах вони дійшли вже до крайнощів.

– В останні дні враження, що політичної реклами стало в десятки разів більше.

Креатив вийшов з-під контролю. Бракує стриманості і відчуття міри. Щодо Київради – вона не повинна повернутись до того, що було 6 років тому. Я вважаю, що за останні роки вона дуже змінилася.

– Про що саме Ви зараз говорите?

– Вона стала відкритішою, прозорішою. Секретар Київради Володимир Прокопів, мер Віталій Кличко багато зробили, щоб Київрада стала відкритою і щоб змінилося ставлення взагалі до органів місцевого самоврядування у киян.

Всі засідання комісій – відкриті, всі документи – відкриті. Будь ласка, беріть, дивіться, критикуйте, долучайтеся до роботи: громадський бюджет, петиції. Як секретар делегації України у конгресі місцевих рад Європи, я побувала у кількох країнах, де ми вивчали основи місцевого самоврядування. Зараз у Києві все на тому рівні, коли вже не соромно запросити, наприклад, фінських колег, щоб показати їм, як все влаштовано у нас.

– Хоча українці взагалі критикують владу, тому що є мрія про ідеальну Україну та її владу, але демонструють високу підтримку чинного мера. Як пояснюєте це?

– На це є три причини. По-перше, до Віталія Кличка кияни звикли і якось вже його полюбили. По-друге, Віталій Володимирович, як і всі українські мери, отримав дуже великі електоральні переваги завдяки децентралізації. Саме реформа децентралізації, яку впровадили за президентства Петра Порошенка, дозволяє мерам багатьох українських міст демонструвати небувалі досягнення. Грошей у бюджетах стало більше, самостійності в ухваленні рішень. І бачимо результат. Ну, і третій аспект – у чинного мера не було серйозних конкурентів.

– Технічних кандидатів багато у переліку кандидатів на посаду мера?

– Я думаю, ні – не багато.

– Як гадаєте, чи є взагалі шанс, що у Києві вибори закінчаться першим туром. Чи все-таки буде 2 тури?

– Я думаю, що буде 2 тури.

– Багато хто критикував і критикує білборди. Як Ви вважаєте, це досі ефективний інструмент агітації під час виборчої кампанії? Чи білборди відійдуть у минуле, як це трапилось у багатьох країнах Євросоюзу?

– Знаєте, суперечливе питання. Єдине, що можу сказати, що оскільки вони є, то будь-яка партія має бути представлена у кожній ніші виборчого процесу.  Якщо ти не представлений, то будеш програвати. І якщо інші партії розміщують свої борди, то і ми маємо це робити також.

– Ви читали програми інших кандидатів?

– Так.

– Які обіцянки Вам видались найбільш захмарними з огляду на те, що Ви орієнтуєтесь у київській політиці. Є наприклад, обіцянки вирішити за короткий строк проблеми на Бортницькій станції аерації чи заводі «Радикал», хоча всі розуміють, що це неможливо зробити за пів року чи рік. Що Вас найбільше здивувало серед усіх обіцянок?

– Мене навіть не самі обіцянки здивували, а строки для виконання того чи іншого проєкту. Люди взагалі не розуміють проблеми і пишуть це у своїх програмах, не вказуючи реальних розрахунків вартості будівництва хоча б однієї станції метро, звідки взяти ці кошти і як все це відбувається між органами державної влади і органами місцевого самоврядування? Як сильно на це впливає політична кон’юнктура, зміни економічні загальні? Тобто люди, абсолютно нічого не розуміючи в цьому, а просто пишуть: “Завтра, ну через рік, ми вирішимо проблему із метро на Троєщину”.

– Спілкуючись зі своїми виборцями на окрузі, на які проблеми найчастіше нарікають люди?

– Почну з іншого. Мені дуже хотілось би, щоб на зустрічі з кандидатами у депутати приходило більше людей. Насправді виходить дуже мало. З будинку у 300 квартир, дай Боже, щоб вийшло десятеро людей.

– Це ознака пасивності чи розчарування у суспільстві? Що це?

– Ознака недовіри до влади, яка існує ще з Радянського Союзу. Ми це ще не подолали.

 

  • Тобто люди думають, що по-їхньому все одно не буде, так?

 

«По-нашому не буде», «вони все одно всі брешуть» і так далі. Тобто все це недовіра до влади.

 

  • А ті, хто все ж приходять на зустрічі, на що нарікають?

 

Здебільшого на стан житлово-комунального господарства і комунальні проблеми. На таких зустрічах рідко кажуть про дорожні розв’язки чи мости. Більше про розриття, про проблеми у під’їздах, з вікнами, з тепловими лічильниками. Тобто це якісь вузькі проблеми комунального господарства.

У якій комісії Київради Ви б хотіли працювати?  

– Є комісія місцевого самоврядування. Я вважаю, що досить непогано обізнана у цьому питанні. І є бюджетна комісія. Моя освіта дозволяє займатися цими питаннями, адже я кандидат економічних наук – вивчала фінансові питання і досить довго викладала цю тему в університеті. А місцевим самоврядуванням займаюсь 5 років, тому в цьому я теж трішки тямлю (сміється).

– Реформа децентралізації – це одна із головних тез «Європейської Солідарності». Надходження до бюджету завдяки цій реформі збільшилися. Як вважаєте, що можна на ці кошти масштабного зробити для міста у найближчі 5 років? 

Я вважаю, що потрібно добудувати метро на Виноградар. Треба вже вирішити ці питання. Хоча виділяти щось одне я б не стала. Треба комплексно підходити. У нас дуже серйозна проблема з трафіком, і це теж треба вирішувати – будувати перехоплюючі паркінги, залучати державне фінансування на будівництво кільцевої дороги. Потрібні державні та місцеві програми із закупівлі міського транспорту. Нинішній стан громадського транспорту не відповідає тому, яким би його хотіли бачити люди.

– Кияни нещодавно зареєстрували петицію на сайті Київради із вимогою прибрати із столиці ці жовтні маршрутки, до яких ми всі вже, здається, звикли.

– Їх не повинно бути. Дійсно, має бути міський транспорт, і найголовніше – він має вчасно ходити. Завдяки безвізу ми буваємо всі за кордоном і бачили, як працює громадський транспорт, наприклад, у Німеччині. Якщо тобі треба на роботу на 8:30, то ти розумієш, що о 7:53 на твою зупинку точно приходить автобус, ти сідаєш у нього і вчасно доїжджаєш до роботи. У Києві ти ніколи не знаєш, коли треба вийти, щоб потрапити у той автобус.

– Міський трафік став справді набагато щільнішим. Ми всі стали більше часу витрачати на те, щоб дістатись до роботи. Нинішня Київрада працювала над вирішенням цього питання?

– Безумовно! І закупівля транспорту, і будівництво паркінгів – це все відбувається, але на все потрібна шалена кількість коштів! А людям хочеться комфорту та якісних сервісів вже зараз. І це абсолютно зрозуміло. Велика проблема з вантажівками, які Нацполіція пускає в місто, хоча вони мають їздити Києвом тільки вночі. Вивантаження-завантаження продуктів в магазини, коли фури перекривають дорогу і ніхто не може проїхати. Хоча це повинно відбуватися тільки з 22:00 до 7:00. Тоді це не буде проблемою для всього міста і не впливатиме на рух. Усі ці питання потребують комплексних рішень, щоб вже десь через років 5 все відбувалося по-людськи. Я кажу, як є – за рік чи два цих проблем не вирішити. Насправді дуже важливою у таких історіях є підтримка і довіра суспільства. Вочевидь, що новий громадський транспорт і нові дороги передбачають й інші тарифи. Ціна повинна бути адекватною, але це точно не 1 гривня, на жаль. Треба розуміти, що за якісний сервіс доведеться платити більше.

– Кияни, як і всі українці, болісно на це реагують.

– О, бачите! І ми завжди в ось цьому замкненому колі. Зношені мережі? Але давайте не підвищувати тарифи!

– Більшості політиків не хочеться озвучувати непопулярні рішення.

– Звичайно.

– І пояснювати собівартість, і що закладено у вартість.

– Безумовно. Всі живуть короткостроково і виключно слідкують за своїми рейтингами. Зеленський рік тому прийшов з монобільшістю та шаленою підтримкою: – Беріть та робіть! Але вони не знали, що і як робити. У результаті в країні вже рік шапіто.

– Проте у «слуг народу» теж достатньо високий рейтинг до Київради, отже, доведеться працювати з ними. До речі, у парламенті зараз законопроєкт саме їхнього авторства – «Про столицю». Як Вам ідея розділити посаду мера і посаду голови КМДА?

– Так бути не може. Це посягання на місцеве самоврядування у місті Києві. Мер повинен мати повноваження. Вони зараз шантажують мера цією історією. І найбільше моє особисто, як громадянина, побоювання – це створення коаліції у міській раді між УДАРом і «Слугою народу». Вона може виникнути внаслідок того, що Офіс президента тисне на Кличка.

– А тисне саме законом «Про столицю»? 

– Безумовно! Закон про столицю – це їхній важіль тиску. «Європейська Солідарність» не дозволить цьому відбутись. Ми будемо слідкувати, щоб Київ залишався європейським містом. Щоб ми рухались у правильний бік. 

– У команди «Європейської Солідарності» є план дій на перший місяць-три місяці? Очевидно, що до Київради прийдуть люди з різних політичних сил. Доведеться якось працювати і знаходити спільну мову і з ударівцями, і зі «слугами народу», і навіть з тими, хто прийде від так званої 5-ї колони. 

– У нас, безумовно, є план дій. Його викладено у нашій програмі. Це буде підготовчий етап, щоб почати якісь структурні зміни протягом цих 5 років. Як ми вибудуємо цю роботу – від цього дуже багато чого залежить у майбутньому.

– Марина Порошенко дуже багато говорить про медичні заклади, про дітей, про необхідність добудови дитячих садочків. Чи є якийсь момент у програмі, який стосується соціального захисту дітей і жінок?

– Марина Анатоліївна дуже опікується медичними закладами і питаннями інклюзивної освіти. І я впевнена, що у Києві буде набагато більше інклюзивних центрів, і Київрада буде приділяти набагато більше уваги якості освіти, харчування у школах, і якості медичного обслуговування.

– Тому що до влади зараз за гендерною квотою прийде більше жінок. Чи все таки тому що наше суспільство змінюється і ми змінюємо своє ставлення до наявності, наприклад, пандусів у місті? 

– Тому що ми розвиваємось, і тому що більше жінок, і тому що Марина Анатоліївна має такі ціннісні позиції. Поступово наше місто стане доступним для всіх людей. Мені було 19 років, коли я вперше потрапила до Німеччини на освітню програму, і я тоді говорила: «Боже, скільки ж тут людей з обмеженими можливостями». Потім зрозуміла, що це не людей багато з обмеженими можливостями. Просто ми в Україні навіть не бачимо цих людей, бо вони не мають можливості просто вийти зі свого під’їзду. Розумієте. І це страшно.

– Ви сказали про пасивність виборців на виборчих округах. Як думаєте, як можна заохотити цікавитися київською політикою?

– Я знову повторюсь – це відбудова довіри між владою і громадою. Раніше чи пізніше це відбудеться. Я сподіваюсь, що раніше. Це дозволить, з одного боку, політикам приймати більш сміливі рішення. Розумієте? Не смикатися щоразу, коли маєш ухвалити якесь системне рішення. Коли тобі довіряє громада, то ти почуваєшся впевненіше. Кияни дуже активні. Я впевнена, що вони активніші, ніж мешканці інших міст.

– Дивно, бо на порозі КМДА і Київради завжди є хтось незадоволений із плакатом чи наметом, але водночас до кандидатів у депутати на зустріч приходить мало людей.

– Є ще такий момент, як соціальні ліфти, про які розповідала зелена команда, але жодного соціального ліфта так і не запропонувала. Що я маю на увазі. Люди мають розуміти, що якщо вони долучились до чогось, якщо вони приймають активну участь, то можуть стати частиною команди. Я зараз говорю про райради. Вся абсолютна європейська практика побудована на тому, що чим ближчий депутат до громади, тим краще вибудована система місцевого самоврядування і тим більше комфорту для людей.

– До того ми всі бачили, в якому форматі існували райради. Були зловживання щодо оренди комунального майна – вони себе дискредитували у тому форматі, в якому існували раніше. 

– Я абсолютно з Вами погоджуюсь, треба визначити правила, за якими вони існують, визначити джерела фінансування, кола обов’язків та кількість. Це насправді складно, але це треба робити. Просто розділити рівні треба. Міськрада – це стратегічні, глобальні: міський бюджет, транспорт, будівництво доріг, шкіл. Районна рада – це сквери, розташування магазинів тощо. Значно простіше прийти до свого депутата, який живе поруч, і запитати в нього, ніж ходити до Київської міської ради, де ти взагалі знаєш тільки одного свого депутата і не розумієш, як туди й зайти взагалі.

– А скільки загалом кандидатів у Київраду на Вашому особисто окрузі паралельно?

– Нас 10 людей із «Європейської Солідарності». Є сильні кандидатури в УДАРі. Я їх знаю особисто. І це дуже класні хлопці. Не буду зараз називати прізвищ. Я їх дуже поважаю, і вони серйозні конкуренти. Також сильні депутати балотуються від «Батьківщини», тобто конкуренція є, і вона дуже серйозна. І у нас. знаєте, йде запекла боротьба.

– Нещодавно з колегами вступили у дискусію, чи отримують депутати Київради заробітну плату?

– Ні!

– А згідно з новим законодавством?

– Ні!

– Тобто можна ще займатися іншою діяльністю? 

– Так, бо пленарні засідання у середньому раз на два тижні відбуваються.  Хоча буває, що і кожного тижня. Наприклад, є якийсь перелік питань у порядку денному, а зі 100 питань ухвалено тільки 3-4 питання, і все затягується і як у парламенті. Хоча це і є столичний парламент, бо слово «Київрада» має негативний присмак…

Ну, тому що 30 років багато скандалів навколо і, відповідно, кліше. А в інших європейських столицях в подібних органах заробітні плати є у депутатів чи немає? Все-таки що ліпше: коли депутат іде і може лобіювати чиїсь інтереси в силу того, що у нього немає заробітної плати, чи все-таки, коли у депутата Київради є заробітна плата і його роботу оплачує платник податків?

 – Я за самостійність депутата, якщо чесно. Тому що, коли ти на заробітній платі, ти дуже обмежений. Ну, це моя особиста думка, ми її не обговорювали з колегами. Я вважаю, що зарплата ні до чого у Київраді. Це моя позиція.

– Коли проводити аналог з Верховною Радою, то там парламентарі завжди отримують оплату, і теж свої скандали отримують – комусь мало, а комусь багато. 

– Мало тому, хто живе на одну зарплату (сміється). Той, хто не живе, – не нарікає. Я навіть не зустрічала країн, де місцевим депутатами виплачували зарплати, але, може, десь і платять.

– Є ще така теза, що потрібно скоротити кількість депутатів Київради. 

– Це радянська тематика і рудимент: давайте всіх скоротимо, бо вони тільки крадуть, і бажано ще й розстріляти, відрубати руки чи пожиттєво посадити. Це повертаючись до опитування нашого “чудового” Президента. Тобто, зменшуючи до 60 депутатський корпус, чого ви досягаєте? І як достукатися до того депутата, якщо він зараз один на 20 тисяч, а буде один на 50 тисяч киян?

– І він стає ще далі від цих людей!

– І він стає ще далі, бо навіть за 5 років не встигнеш зі всіма зустрітися. Ти людей не будеш знати. Ти їхніх проблем не будеш знати. Тому що ти далеко. І в тебе всі ці питання стоять на порядку денному, але ти ж їх не будеш вирішувати, наприклад, будівництво маленького скверу, бо це питання 10 людей із 50 тисяч.

– У «Європейської Солідарності» приймальні працюють по місту?

– Звичайно!

– І будуть працювати після виборів?

– І будуть працювати після виборів, і працювали до виборів! «Європейська Солідарність» відрізняється від інших партій тим, що це дійсно партія європейського зразка, яка працює не від виборів до виборів, а і в міжвиборчий період. Ми не забуваємо про своїх виборців та відстоюємо їхні позиції. І це правильно!

– Як гадаєте, якою буде активність киян на виборчих дільницях, зважаючи на небезпеки пов’язані із коронавірусом?

– Це питання всіх турбує.

– Всі пам’ятають 2019 рік, коли низька явка на виборчих дільницях, певно, вплинула на результат.

– Може справді бути низька явка, але я впевнена у виборцях ЄС. Це свідомі люди з активною громадянською позицією, яким не байдужа Україна. Я Вам скажу, що зараз наша перемога на виборах у Києві – це не тільки справа місцевих виборів, і не тільки справа одного міста. Це взагалі справа цілої країни. Ми будемо відстоювати, щоб наша країна рухалась у правильному напрямку.

– Яких несподіванок чекаєте на цих виборах, крім можливої низької явки?

– Мабуть, несподіванки будуть. Головне, щоб не було фальсифікацій і щоб люди отримали змогу без перешкод потрапити на виборчі дільниці.

– Як «Європейська Солідарність» буде відстоювати свої голоси?

– Екзитпол, паралельний підрахунок. Контроль за тим, що відбувається на дільницях, і як будуть рахувати голоси за цією новою системою. Коли наші дільниці понесуть протоколи – о 8 ранку чи о 10 вечора наступного дня? Як буде відбуватись цей підрахунок у нашій країні? Цього ніхто зараз не розуміє!

– Це те, що Ви сказали ще на самому початку нашої розмови, що важко призвичаїтись до нових правил гри, які застосовують одразу на практиці без адаптації до них. Ну, і на завершення нашої розмови, що б Ви хотіли сказати киянам? Маєте зараз таку можливість.

– Я сьогодні можу сказати тільки одне: «Голосуйте за «Європейську Солідарність», бо тільки з ЄС Київ переможе!»

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...