Історія військового Третього армійського корпусу Богдана з позивним
«Хміль» та його дружини Ілони – це досвід подружжя, яке вирішило бути
близько та разом попри випробування війною. Раніше «ВК» публікував
розповідь жінки про їхнє спільне перебування у прифронтових містах та
селах у той час, коли чоловік пішов воювати добровольцем. Ілона, що
супроводжувала чоловіка під Покровськом, в Ізюмі, у Краматорську та в
Авдіївці, відповіла на 5 запитань, аби ширше розказати про дійсність
тих, хто боронить край від ворога.
Як Богдан «Хміль» потрапив до Третього армійського корпусу?
Він коли пішов добровольцем на початку літа 2022 року, тоді був ССО «Азов», це ще була не «Трійка». Третя штурмова бригада сформувалася після того, як він почав проходити курс молодого бійця. Богдан мені пояснював, що це все ідейні хлопці, це побратимство, і для нього це дуже важливо.
Він у цивільному житті займався бойовим мистецтвом – ММА, боксом, був у гарній формі, розумів, що може виконувати якісь такі завдання типу як ССО (Сили спеціальних операцій). Йому було цікаво. А ще всі розуміють, наскільки сильний «Азов». Вони знали, за що воюють. А він одразу знав, що треба захистити, і що він хоче вибороти тут, в Україні, майбутнє.
Як вплинула на стосунки в сім’ї присутність дружини поруч з зоною бойових дій?
Коли я приїхала до Краматорська, думаю, що йому це було потрібно. Після боїв на Бахмутському напрямку він дуже змінився. У нього був дуже жахливий стан – і моральний, і фізичний, і вигляд. Він дуже постарів. Але я бачила, що йому стало легше після того, як я приїхала до нього.
В основному найважче – це переживання втрат. Ми втратили нашого друга, який жив з нами постійно в Покровську – ми жили всі разом, в одній хаті, а він загинув. Ми якось переживали ті втрати разом легше. У мене подруга загинула «Тиша». Нещодавно був рік. Це було теж дуже важко.
Наші стосунки побудовані на розмові, і дуже важливо говорити. Я там для
нього була як щось світле. Він був увесь у війні, повністю. У нього все життя – війна, немає нічого іншого по факту. А я могла дати йому щось інше. Могли поговорити: «Розкажи, як ми зустрілися з тобою, давай про любов поговорим, а давай, які в нас плани, і так далі». Тобто, я йому давала частинку цивільного життя серед цього всього.
У чоловіка поранень не було. Але були випадки, коли було до них близько, близько до чогось поганого. Дуже були жахливі ситуації. Коли прилітало, якось прямо в бліндаж. Просто не розірвалось. То не fpv, напевно, але з дуже великим снарядом, я навіть не знаю що це. Я кажу, що це моя любов його береже. У нього були контузії – сильніші, легші. Але поранень не було.
Як допомагає бригада (тепер – Третій армійський корпус) пораненим та яка роль патронатної служби?
Мені набагато спокійніше знати, що у нас є патронатка. Бо в мене багато друзів, які з ампутованими кінцівками, у яких є поранення. Коли я була там, їздила в лікарню до них.
Наприклад, Богдана тато – він теж воює (у іншій бригаді). І він в червні цього року отримав поранення. У них немає патронатки, і було дуже багато таких незрозумілих ситуацій – чи переводити, чи не переводити, чи шукати лікаря чи що. В тата поранення в ногу, в руку, декілька осколків у голову. Але реабілітації як такої у нього немає. Воно просто заживає і все. Їм ніхто нічого не шукає. Все своїми силами. А тут – патронатка дуже допомагає. Повністю забезпечує лікування, оплачує, для воїнів шукають лікарів, повністю прилаштовують поранених до лікарень, центрів реабілітації.
Набагато легше розуміти, що якщо щось станеться, ви не будете самі, що вам допоможуть, і так далі. Мені суперважливо знати, що є така підтримка від бригади. Для мене це острівець безпеки.
Коли працювали «Азов» і «Трійка», патронатка працювала для одних і інших. Вона була створена дуже давно, за часів АТО. Під час повномасштабки патронатна «янголи Азову» продовжили працювати для «Трійки», а «Азов» створили собі іншу, відділились. Вони вже довго діють, професіонали, буквально охоплюють всю площу роботи.
Допомагають і живим, і тим, хто отримав поранення, і сім’ям тих, хто загинув. Працюють як психологи, надають допомогу і тому подібне. Ти розумієш, що коли щось потрібно, ти просто кажеш, і вони: «Розберемось, 5 хвилин і я передзвоню». Ти розумієш, що в тебе є на кого покластися.
Я вважаю, що кожна бригада повинна мати свою патронатку, це було б ідеально. Настільки багато питань. Це дійсно приклад, на який треба рівнятися.
Які цінності Третього армійського корпусу варто передати дітям?
Ми з Богданом говорили про ідеологію, що б він хотів передати донечці Устинці – те, що вони пам’ятають минуле. Ми пам’ятаємо свій рід, це вкрай важливо. Бо, я вважаю, в цьому основна наша сила. Ми знаємо, хто ми, хто наші предки, як вони боролися.
«Пімсти смерть Великих Лицарів». І вони по-суті цим займаються. Ця боротьба триває дуже довго. І це дає їм сили. Вони знають, наскільки довго це все триває. І вони хочуть це закінчити, щоб далі не передавати цю боротьбу. Щоб закінчити це на них. Щоб це їхнім дітям не передалося.
Це суперважливо, що ми пам’ятаємо наші перемоги, ми пам’ятаємо визвольні змагання. Це вони несуть. Вони несуть пам’ять про кожного, хто зараз поліг.
Щороку в них є день пам’яті полеглих. Вони збираються і проговорюють кожний позивний. Ти розумієш важливість цього. Що воїни не даремно поклали своє життя, що про них будуть говорити, про них будуть пам’ятати. Мені здається, що «Трійка» дуже гарно працює, аби нести пам’ять про це, розуміють, що це все дуже важливо для майбутніх поколінь.
Розкажіть про підтримку побратимів та порозуміння з командуванням…
Я насправді дуже довіряю керівництву бригади. Навіть в тому самому Бахмуті, коли було важко, вони теж були там. Тобто, не сиділи в тилу, не були в Києві, але на бойових, воювали. Для мене це важливий показник, що з ними все буде добре, що за них хвилюються, що вони поряд.
Богдан спочатку був штурмовиком, потім почав працювати з СПГ, після цього сам навчився літати на дронах, навчив своїх хлопців. Коли тільки був початок на Бахмутському напрямку та кілька дронів прилетіло, вони сказали: «О, клас – треба повчитися». Ми тоді купили дрони, окуляри. Богдан вчився літати і на fpv, і на мавіку. Потім навчив наших хлопців, вони почали працювати як дронарі. А зараз мій чоловік командир взводу.
Він був у мене на пологах. Ми знали дату, коли я буду народжувати, його пустили за 2-3 дні до пологів. Він приїхав і пробув 2 тижні тут, а тоді вже повернувся. Потім Богдан приїждж до тата в госпіталь. Є моменти коли за сімейними обставинами потрібно поїхати, то «Трійка» йде на зустріч, і допомагають в цьому. Наскільки я знаю, це не у всіх так, не виходить. У нас коли щось дійсно потрібно, то відпускали.
У нас тепер багато друзів, знайомих. Був цікавий момент – ми розповіли, що я вагітна. І є такий додаток для вагітних, який тоді писав мені, який Устинка фрукт цього тижня. І вона була як абрикос. Я розказала, мене спитали який вона фрукт, я сказала: «Абрикоска». І досі є побратими, які говорять: «Що там наша Абрикоска?» Пишуть, допитують нас. Вони дуже гарно реагують, запитують Богдана, як там дитинка, що там дружина, чи важко, чи не важко, може щось помогти. Багато хто запитував: «Може вам треба якийсь кокон, а може вам колясочку віддати». Це близькі друзі, вони знають нашу історію. Дуже приємно.
