Нарешті почуте «так»
Історія кохання двох майстрів поезії Анни Ахматової та Миколи Гумільова вражає складністю і кількістю відмов. Першу пропозицію руки та серця 17-ти річний юнак зробив Анні ще в Петербурзі, буквально після декількох днів знайомства. Розгублена і нажахана 14-ти річна дівчинка відповіла «ні».
Минуло декілька років, Микола Гумільов закінчив гімназію і вирушив до столиці Франції. Саме у Парижі він і прочитав листа від Анни, котра писала про самотність і відчуття непотрібності. Микола покинув все і стрімголов полетів до Криму, де в цей час жила кохана.
Здавалося, що ця зустріч точно закінчиться весіллям. Однак, прогулюючись берегом моря Анна та Микола побачили двох мертвих дельфінів. Дівчина сприйняла знахідку як знак долі в вдруге сказала «ні».
Читайте також: Як умру, то… Вражаючі київські заповіти
Микола Гумільов відреагував на відмову спробою самогубства. Його врятували небайдужі переході курортного містечка Турвіля, юнак сприйняв цей факт як ще один сигнал до дій і написав листа з третьою пропозицією. Після чергової відмови Гумільов спробував отруїтися, на щастя його і знову врятувати.
Від першої відмови минуло сім довгих і трагічних років. І ось Анна і Микола зустрічаються у Києві. Столиця України не підкидає небажаних знаків долі, оточує пару романтикою та красою і створює необхідні умови для вдалої пропозиції. Гумільов наважується на четверту спробу і нарешті отримує згоду.
Почувши омріяне «так» наречений вирішив не зволікати з весіллям. Вже 25 квітня 1910 року пара поспіхом обвінчалася у храмі Миколая Чудотворця, у Микільській слобідці під Києвом. За легендою, наречена перевдягала весільною сукню практично на порозі храму, адже одруження було таємним.
Читайте також: Зіркові учні Першої київської гімназії
Попри заборони та відстань
Влітку 1908 року до Києва на гостини приїхала 16-ти літня дівчинка на ім’я Тетяна. Її тітка вирішила трохи розважити племінницю і попросила колежанку, щоб та в свою чергу попросила старшого сина стати на декілька днів екскурсовод.
Колежанкою була Варвара Булгакова, а екскурсоводом, ясна річ, мав стати майбутній письменник Михайло. Юнак охоче погодився показати Київ, енергійно розказував усілякі цікаві факти, багато жартував і змусив Тетяну пройти чи не все місто пішки. Прогулянки романтичними схилами Дніпра дали свої очікувані плоди – молоді люди закохалися.
Спочатку, батьки не вбачали в цих почуттях жодної проблеми. Їм здавалося, що перше кохання розвіється щойно Тетяна Лаппа завершить свій вояж і повернеться до Саратова. Однак, закохані почали листуватися і чекати нової зустрічі.
Коли дівчину не відпустили до Києва на зимові канікули, в Саратов прийшло загрозливе послання: «Телеграфуйте обманом приїзд Тані, Міша стріляється». Така упертість зі сторони юнака насторожила дорослих. Мама тоді вже студента Булгакова побоювалася, що син закине навчання та наробить біди. Тому і відпустила Михайла у Саратов знайомитися з родиною коханої.
В 1913 році батьки обох наречених здалися. Впертість молодих у бажанні одружитися, вагітність Тані та втрата дитини – все це не залишало більше жодних варіантів. Отримавши благословення, Таня приїхала до Києва, де в невеличкій церкві Миколи Доброго і відбулося її вінчання з Михайлом. Впродовж усієї церемонії молодята дуже сміялися – це була найщасливіша мить їх життя.
Читайте також: Фатальні київські красуні: світла принцеса, рокова утікачка та чорний янгол смерті
Почуття поза законом
Київ дійсно об’єднує серця, навіть тих людей, які за законами логіки ніколи не повинні були б зустрітися та полюбити одне одного. Визнаний геній Ференц Ліст приїхав до столиці України в рамках масштабного світового турне. Композитор не планував затримуватися у Києві – так дати декілька концертів і рушити далі.
Однак, місто прийняло Ліста надзвичайно гостинно. Ввечері публіка шаленіла від його гри, а пізньої ночі композитор шаленів від того, наскільки майстерно його обігрують в карти. Захоплений азартом і компліментами, Ліст пробув у Києві не три дні, а три тижні.
Вечір останнього благодійного концерту став роковим. Композитору повідомили, що одна жінка пожертвувала шалену на той час суму в 100 рублів. З людиною такої щедрості Ференц вирішив познайомитися особисто. І був вражений з першого погляду красою жінки, котра мала все: статус, статки, вроду і сім’ю, але не була щасливою.
Благодійницею виявилася Кароліна Вітгенштейн – дочка одного з найбагатших людей Києва, дружина князя і мама дівчинки на ім’я Марійка. Ференц і Кароліна закохалися миттєво і миттєво зрозуміли, що їх почуття поза законами людей та Бога.
Князь Микола Вітгенштейн не давав дозволу на розлучення, католицька церква стала на його бік. Тому Кароліна з маленькою донечкою сталу утікачками, щойно вирішили поїхати разом з Лістом в Європу.
Читайте також: Марія Заньковецька: ціна таланту – особисте щастя
«Ні що не розлучить нас»
Надміру трагічна і в той же час надзвичайно гарна історія кохання була в житті виданого українця Миколи Костомарова.
Уже знаного університетського професора Миколу Костомарова запросили терміново попрацювати вчителем історії в пансіоні для дівчат. Костомаров погодився і одразу ж став об’єктом дівочих жартів і таємних мрій. Серед учениць, котрі особливо вдало жартували над професором була 15-ти річна Аліна Крагельська.
Пристрасть між Аліною та Миколою спалахнула вже після закінчення пансіону. До речі, саме в той час як у Києві гостював Ференц Ліст. Композитор почув гру Аліни на фортепіано і був в захваті, пророкував велику кар’єру. Батьки були проти сцени, а от закоханий Костомаров дівчину підтримав. Навіть рояль з Відня надіслав у подарунок.
Стосунки розвивалися стрімко і вже була призначена дата весілля. Однак, замість романтичної подорожі Микола Костомаров відправився на заслання за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. А Аліна згодом пішла під вінець з іншим…
Минули роки. Костомаров повернувся до Києві і випадково дізнався, що Аліна стала вдовою і ось-ось має приїхати до української столиці. Вже немолодий і понівечений долею професор відважився написати листа.
Після стількох років закохані зустрілися для того, щоб більше не розлучатися. Навесні 1875 року вони обвінчалися і прожили спільно аж до самої смерті Миколи Івановича.