Куренівська трагедія. 60 років тому потік багна затопив цілий мікрорайон

Автор: Любава Лисичкіна
09:44 13.03

Сьогодні минає 60 років з часу однієї з найбільших техногенних катастроф ХХ століття в Україні – «Куренівської трагедії», яка забрала життя близько 1,5 тис. людей.

Куренівська трагедія. 60 років тому потік багна затопив цілий мікрорайон
13 березня 1961 року прорвало дамбу, збудовану для заповнення Бабиного Яру промисловими відходами, що надходили з Петровських цегельних заводів. Потік багна і пульпи затопив житлові квартали Куренівки, трамвайне депо, стадіон «Спартак», низку підприємств і установ. 
 
14 метрова хвиля багнюки. Потоп тривав 1,5 години
 
У 1950-му Київська міська влада прийняла рішення, що стало фатальним: для створення плаского рельєфу вирішили заповнити Бабин Яр непридатними для цегельного виробництва відходами Петрівських цегляних заводів.  Як зауважуть в Українському  інституті національної пам’яті,  до Бабиного Яру закачали понад 4 млн. метрів кубічних пульпи. Крім того, замість надійної бетонної дамби, спорудили земляну.
 
У 1961-му за пару тижнів до катастрофи надійшли сигнали про різке посилення стоку води з дренажної системи. Увечері 12 березня жителі Подільського району Києва помітили, що почала прибувати вода, повідомили про це місцеву владу, але реагування не було…
 
13-го березня о 8-30 ранку в результаті прориву дамби відбулося затоплення. Прорвавши дамбу, потік  з Бабиного Яру ринувся по схилу до Куренівки, змітаючи все на своєму шляху. Смертельний потік швидкість якого була 5 метрів за секунду змітав усе на шляху. 
 За лічені хвилини практично уся місцевість опинилася під триметровим шаром бруду: стадіон «Спартак», трамвайне депо імені Красіна, дитячий садок, заблоковані трамваї та автобуси….Пульпою накрило площу близько 25 гектарів, збитки склали 3,7 млн. рублів.
 
Поступово пульпа ставала твердою, наче каміння. Радіостанція «Голос Америки», розповідаючи про ці події, назвала Київ «Помпеями ХХ століття». 
Офіційно загиблими внаслідок куренівської трагедії було визнано 145 осіб. Стихія знесла 22 приватних будинки, 5 двоповерхових і 12 одноповерхових державних споруд, два гуртожитки. Загальна сума збитків становила понад 3,7 мільйонів радянських карбованців. Родинам, у яких під час трагедії загинули близькі, виплатили по 200 крб.
Наразі вже не секрет, що причиною трагедії стала злочинна халатність чиновників і фахівців. Окрім самого рішення зливати стічні води до Бабиного Яру, був також допущений цілий ряд помилкових кроків: рівень намиву був піднятий до самого верху яру, заливався пульпою ще діючий газопровід (посилаючись на складність його демонтажу), дамби робились не бетонні, а земляні, для відведення рідини використовували занадто вузькі труби і т.д.
 
Спогади очевидців
 
«Рятувальні команди, кинуті на порятунок людей, теж загинули. Людей рятували з вертольотів. Всі лікарні Києва переповнені постраждалими людьми. Навіть школи і клуби заповнені постраждалими».
 
 «Я сіла в автобус, салон якого був таким переповненим, що мене буквально припечатали до задніх дверей. Проїхавши трохи, автобус застряг навпроти стадіону “Спартак”. Вода стала досягати вікон. Водії всіх машин, що застрягли, вибиралися з них і пливли на протилежну сторону до огорожі стадіону. В автобусі стояв страшний крик. Люди усвідомили, що поховані заживо. І раптом все потемніло. На нас йшов вал – суцільна піниста маса якогось сірого кольору. Вал був вищим за будинки й закривав собою небо. Чоловік, котрий стояв попереду мене, на мить ривком розсунув двері й ступив уперед. Я – слідом за ним. Потік збив мене з ніг, але дивом залишившись на поверхні і борсаючись, я дісталася до огорожі стадіону. Коли я піднялася на неї, пролунав вибух – автобус, з якого я кілька секунд тому вибралася, був охоплений полум’ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка й дві дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Решта пасажирів згоріли живцем», – згадувала вчителька Марія Новгородська.
 
«Ми почули наростаючий гуркіт, ніби земля тремтіла. У вікно побачили велетенський брудно–сірий вал, що стрімко нісся з гори. Квапливо хапали дітей і бігцем виносили їх на дах. Врятувалися всі, бо будівля стояла трохи вище вулиці Фрунзе з іншого боку Яру. А от садок навпроти знесло повністю – ніхто не вижив. Свідки розповідали, що коли відкопали той дитячий садочок, то дехто з рятувальників відразу зійшов з розуму: три групи дітей сиділи за столиками разом з виховательками. Вірніше, те, що від них залишилося»,  – ділилася спогадами Таїсія Капуста, медсестра дитсадка на Куренівці. 
 
«У депо вижили тільки троє – я, Тала Мазуркевич та Яша, який заліз на дах. Як йому це вдалося, досі ніхто не може зрозуміти. Стоячи в землі, я почула голоси людей і почала стогнати. Жора Невгат мене почув і кинувся до солдатів — їм самим забороняли відкопувати людей. Коли один із цих солдатів узявся за мою руку, я вчепилася мертвою хваткою і вже не відпускала. Вода підходила до рота, так я пила її, щоб не захлинутися», – згадувала працівниця депо Римма Бузиновська (її, завалену в підстанції депо, через шість годин знайшли колеги – із пульпи стирчала тільки рука).
 
Сучасність

У Києві в п’ятницю, 12 березня, в Бабиному Яру відкрили інсталяцію “Погляд у минуле”, приурочену до 60-ї річниці Куренівської трагедії. Її автором став український культурний діяч, художник і письменник Олег Шовенко.

Інсталяція  розташована на місці прориву дамби. Саме там сформувалась величезна хвиля із мулу, що заживо поховала людей і залила будинки.

За словами мера Києва Віталія Кличка, кожна цеглина цієї символічної інсталяції нагадуватиме про те, що потрібно визнавати помилки минулого і робити з них висновки, бути відповідальними. 

Нагадаємо,  техногенна катастрофа під час якої пульпа із зруйнованої дамби затопила район Куренівки і призвела до численних жертв, увійшла до ТОП-101 події  в історії тисячолітнього Києва за версією «Великого Києва».

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...