27 квітня в ефірі шведського радіо “Ехо” прозвучало повідомлення про відвищений рівень радіоактивності навколо АЕС Форсмарк в кількох кілометрах від Стокгольма. Це був перший знак світу, що щось не так, але ніхто навіть не підозрював, наскільки.
Керівництво АЕС Форсмарк вирішило евакуювати персонал – 600 осіб. На території станції залишилось близько сотні людей, щоб продовжити вимірювання, визначити місце витоку та відвернути аварію.
Інженер радіаційного захисту Тумас Юханссон, який на той момент був відповідальним за другий реактор шведської АЕС, розповідає для Радіо Швеції, що дуже добре пам’ятає той день.
Наші монітори тоді були влаштовані так, що через них проходили не лише ті, що вже були на станції, а й ті, хто тільки заходив в підсобні приміщення поза станцією. І раптом апаратура зреагувала, що на одній людині, хто ще не заходила на станцію – підвищена доза радіації”.
Юханссон каже, що спочатку подумали, що сталось щось в Швеції. Можливо, за минулі вихідні хтось порушив правила безпеки чи виніс радіоактивні речовини за територію станції. “Ми стали перевіряти інших співробітників, на них теж помічались сліди радіоактивного забруднення”, – пригадує він.
Ми почали шукати причини, вимірювати рівень радіації навколо станції, але все одно думали, що сталось щось тут у нас”.
Редакція “Ехо” доповідала в той день, що евакуйовані люди, які зібрались на футбольному полі в 20 км від їх робочого місця, починали обурюватись – їм доводилось дуже довго чекати. Всі з нетерпінням чекали на матч Швеція-СРСР в рамках Чемпіонату світу з хокею.
Але був всього один дозиметр.
Читайте також: “Зупинилася “Волга”. З вікна чоловік сказав: “Швидко додому”. Що згадують люди про 26.04.1986
Людей перевіряли і в багатьох виявлялись підвищерні дози радіації, особливо під підошвами. Взуття довелось зняти, їх пакували в товсті поліетиленові пакети. Разом з тим як зростала купа пакетів зі взуттям, зростало і невдоволення людей.
На території шведської АЕС та довкола продовжувались вимірювання і хоча всі вже розуміли, що щось сталось – повної впевненості ще не було: висловлювались здогадки, підозри, розраховувався напрям вітру за останні дні.
Керівництво Форсмарка дало відбій тривоги.
Лише наступного дня з Москви кореспондентка “Ехо” Елізабет Хеборг повідомила не про золоті медалі, які так і не довелось завоювати Швеції, а зовсім про інше.
Точно пам’ятаю, як мені тоді телефонували зі Швеції та казали: “Дізнайся, будь ласка, чи відбулась в Радянському Союзі якась аварія?”.
Читайте також: День 26 квітня 1986 року. Яким він був для Києва?