Храм на воді – це практично центр міста
Аби дійти сюди від Європейської площі можна про себе легко порахувати кроки. Дніпро, краса. Видно зелений Лівий берег, де у перші дні після початку повномасштабного вторгнення чергували військові ЗСУ, щоб боронити місто. А ще – мости, якими годинами не рухаються поїзди метро під час повітряної тривоги, щоб уберегти життя киян, якщо російська ракета влучить у переїзд. Якщо подивитися в бік правого берега – видніється пам’ятник Володимиру Великому з великим розп’яттям у руках, який колись охрестив Київську Русь.
Заходимо до церкви…
Всередині іде відправа. Зібралося біля двох десятків людей, ікони, свічки, жінки вдягнені в хустки. Помітно, що тут всі свої, бо коли заходиш, позирають на «гостя»: хто це там прийшов?..
Молебень лунає російською мовою… Не старослов’янською з російським акцентом (як казали колись у Києво-Печерській лаврі, що просто люди вчили, хто як міг, тому дещо вимовляють російською). Ні, тут все чітко російською, ні в плюс, ні в мінус.
Священик зачитує святих, до яких молиться під час відправи: Владімір Вєлікій, Святиє отци Пєчєрскіє, Матронушка (Московская), Ксения Петербуржская, Святитєль Ніколай…
Ще були і інші – з тих, що мають на відміну від святих Києво-Печерської лаври чітко російське походження.
Ну добре з ними, святими…
Хтось із них дійсно вів богобоязливе життя. Не знаємо, чи деякі їхні історії вигадали та дописали як легенди, щоб протягнути під московську політику (що і тим московським та пітерським персонажам вони допомагали, і імперію будували). Може у згаданих людей взагалі нічого подібного не було в реальній біографії.
Але на десятому році війни, коли стільки загиблих, поранених, тих, що втратили домівки у цьому ж Києві, в центрі якого ви молитеся – чи не прийшла ще година перейти на українську та трохи «приземлитись» в українській столиці?
Біля входу до церкви таблиця – про Курськ та Смоленськ. Її б до Музею історії Києва – з відповідним роз’ясненням про контексти. А тут поки в стилі «наши дєди ваєвалі».
Про історію цієї таблиці та лінкор “Новоросійськ” пишуть на сайті храму:
Якщо чесно, прикро…
Скажете, що для того, щоб цю ситуацію змінити, парафії треба перейти з УПЦ до ПЦУ, а люди не готові. Але, подумайте самі: чи важко зробити вольове рішення і згадувати під час відправи у центрі Києва святих цього краю, або інших, яких є та було багато в усьому світі, не лише у Москві та Петербурзі? – Це не важко. Або почати молитися українською мовою, стоячи на Дніпрі – можливо?
Якщо не роблять, значить, не мають такого бажання.
Історична довідка:
Церква Миколи Чудотворця у сучасному вигляді побудована творчою архітектурною майстернею «Юрій Лосицький», автори проекту: Юрій Лосицький та Олена Мирошніченко. В архітектурно-просторовому вирішенні застосовано мотиви «стовпових» храмів доби українського бароко. Будівельні роботи велися упродовж 2003—2004 років благодійним коштом компанії «Укррічфлот» за сприяння її керівника Миколи Славова. Освячення на честь св. Миколая відбулося 7 липня 2004 року. Існує думка, що саме на цьому місці відбувалося хрещення Київської Русі Володимиром Великим у 988 році.
Матрона Московська, яку згадували під нас візиту кореспондента “ВК” в храмі на воді, вважається однією з найбільш шанованих у Росії святих. Російська версія Вікіпедії, посилаючись на видання “Московский комсомолец” повідомляє, що у Покровському храмі Москви до її мощей в свята приходить до 20 тисяч людей. А в Санкт-Петербурзі деякий час знаходилася ікона “Матрона і Сталін”. Невідомо – вигадка це російської пропаганди чи правда, але вважають, що Сталін приходив до Матрони за порадою та хотів дізнатися, чи за допомогою Бога Росія переможе у війні. Можна повірити, що жінка дійсно багато молилася і старалася вести богобійний спосіб життя, однак, чи сподобався б їй самій той культ, який створила РПЦ – невідомо.