Кияни не закохуються одразу
Керманичем одного з перших стаціонарних київських театрів став Микола Соловцов. Цей, безумовно, талановитий режисер мав і ще один дар — влаштовувати феєричні виступи та організовувати гастролі.
Саме сцена театру Соловцова і стала першим київським майданчиком, де виступав тоді ще починаючий оперний співак Федір Шаляпін. 15 квітня 1897 року перед київською публікою Шаляпін постав одразу у двох образах: Івана Сусаніна з опери Михайла Глінки та Мефістофеля з опери Шарля Гуно.
Але ані талант, ані виграшний репертуар не врятували від критичних зауважень і перший виступ Шаляпіна у Києві наврядчи можна вважати бездоганним. Ось як описував його критик із газети «Київське слово»:
«Найбільший і цілком заслужений успіх мав пан Шаляпін — молодий і безсумнівно талановитий артист московської сцени, що має гарний свіжий бас, але на жаль, дещо рідкуватий тембр… Гру артиста можна було б назвати цілком бездоганною і у великій степені художньою, якби місцями у ній не переглядався шарж».
Читайте також: Перехресні стежки театру імені Івана Франка
Довга передісторія одного виступу: економіка
Інший виступ Шаляпіна у Києві важко назвати шаржем, хоч він теж багато в чому виглядав комічним. Почати хоча б з майданчика. Здавалося б оперному співакові не місце у цирку, але в історії Києва Цирк Крутікова займає особливе місце. Саме на його арені відбулося обрання гетьманом Павла Скоропадського і саме тут стався найуспішніший виступ Федора Шаляпіна. Йому передувала довга історія.
За спогадами самого співака ідея дати безкоштовний концерт виникла не одразу. Спочатку були гостини. Уже зіркового оперного баса запросили у гості знайомі робітники, які жили в районі Деміївки, тоді це був пригород Києва. Як не дивно, але Шаляпін у гості поїхав, незважаючи на свій статус він добре пам’ятав в якій бідній сім’ї виріс.
А через декілька днів знайомі звернулися до Федора Івановича з ідеєю дати безкоштовний концерт для робітників, які не можуть дозволити собі придбати квитки, але хочуть долучитися до прекрасного.
Читайте також: У тіні Хрещатика: вулиця Архітектора Городецького або Париж посеред Києва
Тільки на перший погляд здається, що в організації такого концерту все залежало від Шаляпіна. Він-то готовий був працювати задарма, але як оплатити сцену, як відшкодувати роботу музикантів? У пошуках відповіді на ці питання Федір Іванович проявив справжній талан економіста.
Для початку обрана була зала, що вмішувала б найбільшу кількість глядачів — «Гіппо-палас», його ще заливали Цирк Крутікова. Майданчик був облаштований зразково, адже це був один з найкращих цирків Європи з електричним освітленням і зручними кріслами.
Щоб оплатити комфорт глядацької зали, Шаляпін розділив квитки на два типи: безкоштовні (їх було 4 тисячі) і за гроші (таких було 500 штук). Таким чином невелика частина тих, хто може придбати квиток, оплачувала видовище для всіх.
Читайте також: ТОП-6 фактів про художника зі світовим ім’ям Сандро Фазіні
Довга передісторія одного виступу: політика
Але на суто економічних хитрощах організаційні клопоти Шаляпіна не завершилися — настав час політичних інтриг. Справа в тому, що у 1906 році влада уже добре розуміла, що в суспільстві панують революційні ідеї. Збирати в одному місці так багато робітників здавалося вкрай небезпечним.
Щоб все ж отримати дозвіл на концерт Федір Шаляпін знову відправився у гості, але цього разу не в район Деміївки, а у центр Києва — губернаторський маєток. Тут він грає у піддавки з дружиною губернатора в карти. З кожним наступним виграшем настрій жінки покращується і врешті вона погоджується посприяти. Губернатор дає дозвіл на концерт, але додає, що необхідно вмовити ще й поліцмейстера.
Так Шаляпін знову вимушений йти у гості. На квартирі у поліцеймейстера теж не обійшлося без дивацтв. Чиновник саме приймав ванну, коли до нього прийшов всесвітньовідомий бас. Тому аудієнція відбувалася у стінах ванної кімнати. Жарти, горілка і неформальна обстановка зробили свою справу і дозвіл на концерт було отримано.
Читайте також: Київська опера: легенди, міфи та криваві драми
Рух до мистецтва
Квітневим днем 1906 року мав відбутися довгоочікуваний і багатостраждальний виступ Шаляпіна. Робітників і бідноти у Києві тоді було сотні тисяч, а квиточків лише чотири тисячі — на всіх не вистачало. Однак, робітники вирішили йти на видовище навіть без квитків — раптом пощастить.
З блискавичною швидкістю центральні вулиці Києва наповнилися натовпом. Губернатор, поліцеймейстер, а з ними і всі керманичі міста перелякалися не на жарт. Однак делегати від робітників запевнили, що з повагою ставляться до Шаляпіна і безладу не буде.
Що ж до самої зірки сцени, то у нього виникла інша неочікувана проблема: натовп біля Цирку Крутікова був настільки щільним, що пробратися на сцену не було жодних шансів. Ось, як цей день згадує сам Шаляпін:
«Хто ж співати буде? Що робити? На щастя, готель «Континенталь», в якому я жив, прилягав стіною до цирку. І ось я і покійний мій акомпаніатор Арсеній Миколайович Корещенко, відкривши вікно в коридор готелю, по карнизу і водостічній трубі спустилися на дах цирку. Цим завдання, однак, не була вирішене. У самий цирк можна було нам проникнути тільки тим же акробатичним способом через пробите в даху вікно. Це ми і зробили».
Зрештою концерт розпочався. На ньому Шаляпін вперше публічно заспівав легендарну пісню «Дубинушка». При чому виконання можна вважати хоровим, адже слова пісні підхопили всі глядачі і співали в єдиному пориві. Вдячні кияни влаштували Федору Шаляпіну тривалі овації, які назавжди залишилися в серці генія, а сам концерт запам’ятався, як один з найуспішніших і найдушевніших.
Так київська публіка, яка спочатку так стримано і критично сприйняла Федора Шаляпіна, зрештою закохалася в нього до безтями і виказала таке захоплення і повагу, якого не виказувала жодна інша публіка по всьому світу.