Диктатура, секс і до чого тут Андріївський узвіз. Інтерв’ю з режисером вистави “1984” Сергієм Павлюком

15:06 03.08.2020

Історія постійно переписується, а секс використовують, щоб маніпулювати масами. Про це, а також про Путіна, Лукашенка та Януковича “Великий Київ” поспілкувався із режисером-постановником вистави “1984” “Театру на Подолі” Сергієм Павлюком.

Диктатура, секс і до чого тут Андріївський узвіз. Інтерв’ю з режисером вистави “1984” Сергієм Павлюком Фото: Photo: Marconi @ Flickr
оренда квартири Київ

Сьогодні в Театрі на Подолі покажуть антиутопічну виставу “1984” за мотивами роману відомого на весь світ Джорджа Орвелла. У Фейсбуці афіша дійства без жодної реклами та розкрутки назбирала 24 тисячі переглядів. Такому результату здивувалися навіть у самому театрі, назвавши його феноменом соцмереж.

Давайте почнемо з самого початку: про що цей твір? Про людей чи про політику як щось далеке, що показують по телевізору? 

Як на мене, про вічний конфлікт між владою та людиною, людиною-особистістю.

Насправді особистість ніколи не вигідна жодній владі. Завжди є момент “одурманення” людей, за рахунок чого і тримається основна влада. 

Ми теж маємо зараз проблеми… Деякі з них начебто не наші, але й наші теж – Російська Федерація, білоруси із Лукашенко. Тема буде вічною. 

Читайте також: Кияни вийшли під посольство Білорусі на підтримку чесних виборів (ФОТО)

Photo: Marconi @ Flickr

Велика частина твору присвячена переписуванню історії та “одурманенню”, про які ви щойно сказали. Наскільки це актуально для сучасної України? 

Переписування історії відбувається постійно і неконтрольовано в кожній державі.

Взяти ту ж  Російську Федерацію, яка вважає інші народи ніким і нічим та наполегливо хоче привласнити всі перемоги, починаючи з Київської Русі. 

Мають місце і пошуки ворогів там, де їх немає. Коли начебто завдяки історії знаходять певного ворога, щоб об’єднати народ навколо себе. Наприклад, у Гітлера це були євреї…

Історія дуже важлива. 

Photo: Marconi @ Flickr

Від войовничого – до більш ніжного або про кохання. За сюжетом Уінстон закохується в Джулію. Вони мають схожі погляди.  Чи можливе кохання між двома людьми з діаметрально протилежними поглядами за умови, що ніхто нічого не переймає в іншого?

Ну, за сюжетом Уінстон спочатку хотів її прибити  (сміється). Як-то кажуть: “Від ненависті до любові – один крок” і навпаки. 

У коханні можливо все. 

Photo: Marconi @ Flickr

Можливо я помилюсь, але все таки не назвав би те, що між Уінстоном і Джулією коханням. 

Тема дуже складна і гарно виписана у самому романі. На жаль, все це у виставі неможливо було передати, але пунктирно ця тема проходить. От давайте візьмемо хоча б Шекспіра – Ромео і Джульєтту.  Дві родини з різними, грубо кажучи, політичними поглядами, але діти закохуються. 

Тут трохи по-іншому, але… Чому б і ні? 

Можливо.

Чому б і не закохатися в опонента? 

Photo: Marconi @ Flickr

І, звісно, про секс. Джулія носила пояс Антистатевої спілки. Яку роль, на вашу думку, займає ця тема в політичному просторі та конкретно у цій виставі? 

Любов – невід’ємна частина сексу, чи навпаки – секс невід’ємна частина любові.

Ну, не враховуючи платонічного кохання. Воно теж існує.

 Секс як маніпуляція свідомістю мас –  це дуже важливий елемент роману, тому що в інших антиутопічних творах все звучить зовсім по-іншому. Наприклад, вседозволений секс або інтим по картках… 

Що стосується саме цієї п’єси та руху Антистатевої спілки, то  маємо зараз і гендерну рівність, фемінітиви, жіночі рухи з оголеними грудьми, які політики дуже гарно використовують у своїх цілях. 

Photo: Marconi @ Flickr

Насправді що не дай політиці та політикам – вони будуть використовувати, маніпулювати в обидва боки. 

Читайте також: Секс і Київ. Де закінчується “сексуальна свобода” і починається “несвобода”?

Це звісно, загальні фрази, хоча питання дуже цікаві. По кожному з них можна прочитати лекцію, спираючись не лише на сучасність, а й на літературу, що вплинула на Орвелла, Замятіна, Хакслі, потім і Бредбері.

Кожен з авторів використовував тему сексу як невід’ємний елемент маніпуляції людьми.

Photo: Marconi @ Flickr

Від банальних питань не втекти :) Як виникла ідея ставити саме цей твір? 

Ідея виникла у художнього керівника театру [на Подолі] Віталія Малахова. Він зателефонував мені, запропонував поставити Орвелла, на що я дуже радісно погодився. 

Втім, я не врахував, що це буде інсценівка американського драматурга.

Саме тут виникли певні складнощі. Я все таки маю певний багаж сценічних робіт. Коли береш Орвелла і знаєш, як хотів його поставити, цю історію, але маєш іншого автора, іншу інсценізацію… 

Проблеми виникли саме з моїм баченням матеріалу і з тим, як його запропонував драматург. 

Цікаво у вас вийшло: міні-диктатура всередині п’єси про диктатуру. 

Загалом, диктатура завжди є. У режисера – з акторами, драматурги намагаються контролювати режисерів.

Як на мене це, на жаль, не дуже добре.

Photo: Marconi @ Flickr

У мене таке було з Бертольдом Брехтом. У нього схожа ситуація – все має бути поставлено так, як написано ним, в тій самій послідовності, музику міняти не можна і так далі. 

Тоді виникає питання: – Для чого режисери, якщо драматурги можуть самі ставити свої п’єси? 

Хоча фундамент театру – це драматургія, але, як кажуть художники – “я так бачу”.

Ми ж не знаємо, що він насправді вкладав в кожен образ. Йому Боженька дав сюжет. Він прекрасно написав, але  з більшістю авторів спілкуватися майже неможливо :) 

Хіба що з молодими драматургами.

Photo: Marconi @ Flickr

Коли вперше ви презентували цю виставу і як змінилась політична реальність з того часу? 

На мою думку, вистава була б доцільніша в нас в країні за часів Януковича. 

Знову ж таки, вона на часі [і зараз], зважаючи на те, що відбувається в Російській Федерації, в Білорусі, в наших ближніх сусідів. 

Саме зараз як на мене, актуальніше ставити “Собаче серце”. Думаю, ця п’єса яскравіше визначає процес у нашій країні. 

Якою вам запам’яталась робота над виставою? Які були складнощі, виклики, радощі етс?

Особисто для мене це була неймовірно складна робота. Основний конфлікт – мій з драматургом. Треба було ставити завдання акторам, а матеріал написаний занадто розмовно, плакатно, як на мене. Не зовсім логічна сама ідея драматурга… Було дуже складно. 

Photo: Marconi @ Flickr

Ми довго розпрацьовували матеріал, придумували історії, шукали зерна, акторів, прийом… 

Автор заборонив змінювати текст і сцени. Це було дуже складно.

П’єса в нього була написана для американського глядача, а між ним та українським глядачем існує колосальна різниця. Тому все таки я наважився і почав перероблювати. Другу дію я вже дописував сам. Дозволив собі таке некоректне ставлення до автора. 

Із хорошого. По-перше, я працював у найновішому, потужному українському київському театрі з прекрасними акторами. Мені це було дуже до душі. Це було кльово.

Photo: Marconi @ Flickr

Була і “Сізіфова праця”  або певний щоденний ритуал.  Кожного ранку треба було їхати на роботу, і підніматися з Контрактової площі вгору по Андріївському узвозу. Нести з собою ідеї, які прийшли за ніч. Спочатку тягнеш цей багаж інформації нагору, а після репетиції, коли все, що ти придумав, розбивалось та розсипалось, уже пізно ввечері після репетиції я скочувався вниз –  розбитий, з понівеченою творчою душею… (сміється). 

Читайте також: Топ-10 будинків київського Монмартру. Інструкція правильної прогулянки Андріївським узвозом

Photo: Marconi @ Flickr

Знову працював, напрацьовував ідеї, які пропонували актори. Загалом сама робота більше задоволення приносила завдяки акторам і художниці Марії. 

Ввважаю, що у  нас вийшов унікальний продукт. 

Здається, і в практиці самого “Театру на Подолі”  такого ажіотажу вистави не викликали довно, і жодної вистави в репертуарі так багато не повторюють. 

Вона досі користується попитом.  Отже, ми все зробили правильно. 

Дякуємо “Театру на Подолі” за сприяння у проведенні інтерв’ю. 

Читайте також: Де в Києві жити добре: ревізія мікрорайону на Виноградарі – репортаж

 

 

Великий Київ у Google News

підписатися