Андріївська церква
Андріївський узвіз, 23.
Об’єкт культурної спадщини, пам’ятка архітектури національного значення. Освячення церкви відбулося у серпні 1767 року.
Побудована на честь апостола Андрія Первозванного на місці, де він нібито поставив хреста, милуючись краєвидом та благословляючи ці землі словами: “Бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог спорудить багато церков”.
Місце апостол обрав, можливо, й надзвичайно красиве для ока, але не найкраще для капітального будівництва – зсувний пагорб, який розмивається джерельними й грунтовими водами.
Команда під керівництвом обер-архітектора імператорського двору Франческо Бартоломео Растреллі з завданням впоралася, але зведенню церкви передували масштабні інженерно-геологічні роботи.
Андріївська церква має декілька цікавих особливостей.
Вона – чи не єдиний православний храм, який не має дзвіниці. Версій дві. У яку вірити – справа особиста.
Перша пов’язана з апостолом Андрієм, до приходу якого тут нібито хлюпало безкрає море. Своїм благословенням він загнав його під землю і приспав. Дзвони можуть розбудити море – станеться потоп.
Друге пояснення – церква будувалася виключно для імператорської родини, скликати людей до храму на службу ніхто не збирався, тож і дзвони були не потрібні.
Ще одна цікавинка – це перша споруда на теренах Східної Європи, у оздобленні якої використовували декор з чавунного литва. Всі оті дивовижні барочні капітелі на колонах – продукт металургійників. Будівлю Андріївської церкви прикрашають 97,85 тонни литва з чавуну.
Замок Річарда
Андріївський узвіз, 15. Пам’ятка архітектури національного значення.
До чого тут Річард-Левове серце? А ні до чого. У зведений у 1904 році будинок король Англії точно не навідувався. Це неофіційна назва, так охрестив будинок письменник Віктор Некрасов.
Зводився замок на гроші купця і промисловця Дмитра Орлова.
Ім’я автора проекту залишається невідомим, але через суттєву схожість будівлі на споруду Міністерства внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі архітектора Р. Марфельда іноді Орлову закидають звинувачення у крадіжці креслень.
Будинок на п’ять поверхів мав каналізацію, пічне опалення й велику льодовню у асфальтованому дворі. У прибудові з вулиці працювали м’ясний та бакалійний магазинчик “Андріївський ринок” і перукарня.
Й куди ж будинкові у готичному стилі без легенди про привидів?
Кажуть, дійсно у негоду у кімнатах чулося моторошне завивання. Пізніше з’ясувалося, що дивні звуки видавали залишки труб, пусті пляшки та яєчна шкаралупа, вмуровані у вентиляційні колодязі.
Нібито так робочі помстилися Орлову за неповний розрахунок з ними.
Але деякі чутки залишаються без пояснень досі.
Наприклад про те, що іноді щось невидиме кусало жителів дому. За чутками, губернатор навіть наказав озброїти поліцію окропленими у святій воді кулями та чергувати ночами біля будинку. Одного привида вдалося поцілити, коли він вилетів з вікна, – після того, кажуть, свавіллю потойбічних сил було покладено край.
Більшовики не побоялися ні Бога, ні чорта – у 20-тих роках будинок націоналізували, перекваліфікувавши архітектурну перлину у комуналку. Історичні інтер’єри були знищені. Нині будинок належить фірмі з іноземним капіталом, кінцевим бенефіціаром якої є громадянин США.
Літературно-меморіальний будинок-музей Булгакова
Читайте також: День народження Булгакова: життя в будинку №13
Андріївський узвіз, 13-а.
Цей дерев’яний будинок, обкладений цеглою, з’явився на мапі Києва у 1890 році й ніколи не належав Булгакову. Родина орендувала квартиру на сім кімнат на другому поверсі. Старшому синові Михайлу належала окрема кімната – кутова, з балконом. Тут він прожив 13 років.
Булгаков писав, що дім був “дивовижним”.
За радянських часів будинок втратить цю рису, перетворившись на звичайнісіньку комуналку. Тривалий час ніхто навіть не знатиме, що у ньому мешкав письменник, і що саме його описав як дім родини Турбіних у своєму романі.
Відкритий у 1991 році музей Булгакова нині має щонайменше 3 тис. експонатів, чимала частина яких – особисті речі Михайла Опанасовича. Туристи люблять фотографуватися у внутрішньому дворі.
Будинок Чигринцевої
Андріївський узвіз, 19.
Пам’ятка архітектури місцевого значення – один з останніх старовинних дерев’яних будинків Києва і точно єдиний такий на Андріївському узвозі.
Двоповерховий, побудований на високому фундаменті, з просторим балконом на головному фасаді, трохи казковий на вигляд.
На його верхівці є різна дата 1989 – вона може збити з пантелику, але це рік реконструкції, а не будівництва. Будинок цей стоїть тут ще з кінця ХІХ століття. Колись він належав дворянці Чигринцевій.
Будинок Муравйова
Домофото
Андріївський узвіз, 38.
Прапорщик Харківського драгунського полку Андрій Муравйов, зачарований київськими краєвидами, повідомив своєму другові Олександру Пушкіну про бажання залишитися у Києві назавжди.
І залишився, викупивши частину садиби на Андріївському узвозі та звівши тут власний будинок.
Муравйов фанатично вивчав історію Києва, зібрав велику колекцію старожитностей, під розміщення яких виділив окрему кімнату у домі.
Найбільше прославився тим, що інвестував велику суму на капітальний ремонт Андріївської церкви та будівництво дренажної системи, яка б надійно охороняла її від підтоплення грунтовими водами.
Меценат став єдиним, кого удостоїли права бути похованим під стінами цієї церкви.
Будинок махинатора Лакерди
Андріївський узвіз, 2-а.
Будинок звів тогочасний олігарх Пилип Лакерда.
Одні джерела пишуть про нього як поважного бізнесмена, почесного містянина, керуючого першого міського театру та талановитого банкіра. Інші ж нагадують про підозрілі операції купця 1-ї гільдії зі столичною нерухомістю.
Читайте також: Непристойні адреси старого Києва: життя повій
Коли один з його будинків знесли для будівництва Гостиного двору, Лакерда отримав від міста солідну компенсацію – і декілька крамниць у Гостинному дворі, й інший об’єкт нерухомості у центрі Києва.
Коли той згорів під час пожежі, бізнесмену видали новий. Знову ж таки – за рахунок міста. Та замість розслідування цих махінацій Лакерда отримав посаду київського войта.
Після його смерті обсяги розтрати були встановлені, та на майновому стані нащадків це не позначилося – сини відбулися невеличкими штрафами. А отже, будинок Лакерди можна вважати ще пам’яткою не лише архітектури, а й корупції.
Нині будівля перебуває не у найкращому технічному стані.
Будинки Фролова
Андріївський узвіз, 2-б та 2-в.
Прибуткові будинки купця 2-ї гільдії Якима Фролова. Обидва збудовані за проектом архітектора Шимана.
У будівлі 2-б перший поверх відводився на крамниці, ще пять – під житло. Тут можна було орендувати як шикарні багатокімнатні апартаменти, так і “студентський” однокімнатний варіант.
На фасаді красиво сплелися готичні та барокові орнаменти.
Літери АF на обох будинках – то монограма власника латинською мовою.
Корпус 2-в щільно прибудований до будинку № 2-б. Разом вони виглядають як цілісний архітектурно-стилістичний ансамбль. Та у побудованому на 2 роки пізніше будинку “в” передбачалося лише комфортабельне просторе житло – по дві квартири на поверху.
Оригінальне внутрішнє оздоблення обох будинків, на жаль, вщент знищила радянська реконструкція.
Андріївський узвіз – єдина вулиця столиці, що має власний музей. І він розташований тут, у корпусі 2-б.
Житловий будинок
STATUS QUO
Андріївський узвіз, 10
Йому важко привернути на себе увагу – одноповерховий, непримітний, без вишуканого оздоблення, хіба що чотири дерев’яні пілястри та чималий карниз, під яким можна сховатись від дощу.
Але ця лаконічність і простота форми – його головна особливість.
Будинок був зведений ще на початку 19 століття (приблизно 1802-1812 рр.), а тепер демонструє нам, як виглядали типові приватні житлові будинки на Подолі у той час. Один з найстаріших будинків Києва, що зберігся до наших часів.
Житловий будинок
Андріївський узвіз, 8
Заради перспективи можна стати на протилежній стороні вулиці. А потім порівняти зовнішній вигляд поважного за віком будинка №10 та його найближчого сусіда під номером 8, який був зведений наприкінці 19 століття.
Обидва будинки – типове приватне житло.
Та у молодшого є арка для проїзду у двір, пілястри на аркових вікнах, вишукана ліпнина. Не минуло й ста років, а смаки та можливості київського середнього класу змінилися кардинально.
Перепочити на Андріївському
Піднімаючись угору, за Андріївською церквою можна повернути направо, на Алею художників. Й не лише щоб подивитися роботи майстрів живопису. Метрів сто – і попереду оглядовий майданчик з альтанкою та лавочками.
Краєвиди заворожують, увесь Поділ – як на долоні.
Далі узвозом – відразу за замком Річарда – є старі вузенькі сходи, що ведуть вгору, до майданчику для споглядання надзвичайно красивих пейзажів і перепочинку.
Ще одна стежка, що веде до затишного куточка, розташована за аркою будинку №34. Прослизнувши у неї, мандрівник потрапить на алею, що веде на Воздвиженку. Тут теж є чудові краєвиди та лавочки для перепочинку.
Неправильна вулиця
Відправляючись на прогулянку, треба не забути: Андріївський узвіз – єдина вулиця з неправильною нумерацією.
Вона збереглася з часів, коли Головпоштамт був розташований на Поштовій площі. Тож і номери будинків, віддаляючись від Майдану Незалежності, не зростають, як годиться за правилами, а зменшуються.
Читайте також: Історія Бессарабського ринку в ролях